Категорія статобліку - 2.31.3
Справа № 2а-4616/09/0470
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
Іменем України
26 серпня 2009 року м.Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Захарчук Н.В.
при секретарі - Михалевич І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1
до відповідача-1 Головного управління праці та соціального захисту населення
Дніпропетровської обласної державної адміністрації,
відповідача-2 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
відповідача-3 Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській
області
відповідача-4 Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі
м.Дніпродзержинська
про стягнення недоплаченої суми одноразової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій та суми моральної шкоди,
В С Т А Н О В И В:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду України на підставі ухвали Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська від 01.12.2008 р. надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, відповідача-4: Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська, про стягнення недоплаченої суми одноразової щорічної допомоги до 5 травня учаснику бойових дій на підставі Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 1999-2007 роки в сумі 10774грн. 90коп., а також стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 8000грн. 00коп.
Позивач підтримала позовні вимоги та просить суд задовольнити їх повністю.
Відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що згідно положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» порядок виплати разової грошової допомоги ветеранам війни визначається Кабінетом Міністрів України. Такий порядок встановлено Постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 р. № 177 «Про забезпечення щорічної виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Також, відповідач-1 вказує, що не розраховує розмірів щорічної разової грошової допомоги, а отримує транзитні кошти, як додаток до лімітної довідки та паспорту бюджетної програми від головного розпорядника коштів - Міністерства праці та соціальної політики України. Таким чином, головним розпорядником бюджетних коштів по КПКВ 2501150 (щорічна разова грошова допомога ветеранам війни), і як наслідок, належним відповідачем по справі за таким позовом є Міністерство праці та соціальної політики України, яке щороку видає головному управлінню відповідну лімітну довідку та паспорт бюджетної програми про вказані бюджетні асигнування.
Міністерство праці та соціальної політики України, надало головному управлінню праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації відповідну лімітну довідку та паспорт бюджетної програми про вказані бюджетні асигнування на 2007 рік, для подальшого перерахування відповідних коштів місцевим органам праці та соціального захисту населення. Тобто, ці кошти отримані головним управлінням у квітні 2007 р., та сплачені до 5 травня 2007 р. з нульовим залишком.
Крім того, відповідач-1, посилаючись на ст.ст.99, 100 КАС України, просить відмовити в задоволені позову, оскільки позивачем пропущений річний строк звернення до суду.
Відповідач-2 не вважає себе належним відповідачем в адміністративній справі, оскільки функції призначення та виплати пенсій, безпосередньо виконують управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районних у містах відповідно до покладених на них завдань, визначених Положенням про Управління ПФУ.
Таким чином, належним відповідачем у справі є Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська, де позивач перебуває на обліку та отримує пенсію.
Отже, Головне УПФУ в Дніпропетровській області просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та замінити належним відповідачем - Управлінням ПФУ в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська.
Також, відповідач-2 надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач-4 також не вважає себе належним відповідачем в адміністративній справі, оскільки нарахування та виплату соціальних допомог та пільг здійснює Управління праці та соціального захисту населення.
Стосовно позовних вимог щодо моральної шкоди, відповідач-4 зазначає що положеннями Законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» відшкодування моральної шкоди не передбачено.
Відповідач-3 не забезпечив участь свого представника у судовому засіданні, будучи належним чином повідомлений про час та місце його проведення. З клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався, заперечення проти позову не надав.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, заслухавши пояснення позивача, вважає необхідним задовольнити даний позов повністю з наступних підстав.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб саме і лише у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Відносини, що склалися між Позивачем та Відповідачами є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статей 3 та 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що стверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.12.1997 року та перебуває на обліку в Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська, що відповідно надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня врозмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Постановою Кабінету міністрів України від 29.09.2000 року № 1498 затверджено Типові положення про управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідно до якого головні управління праці та соціального захисту населення обласних державних адміністрацій здійснюють керівництво і контроль за роботою відповідних підрозділів з нарахування та виплати соціальних виплат та допомоги.
Управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації є структурним підрозділом районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, що утворюється головою цієї адміністрації, підзвітнім і підконтрольним голові державної адміністрації та відповідно головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації
Отже, належним відповідачем по справі є Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації.
Відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вони мають право на отримання щорічних до 5 травня відповідного року разових грошових допомог.
Відповідно до приписів ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ( в редакції, яка є чинною на момент виникнення спірних правовідносин) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, починаючи з 1999 по 2007 роки, була передбачена до виплати менша сума щорічної разової допомоги до 5 травня.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007рік» мінімальна пенсія за віком у 2007році встановлена у розмірі: з 01.01.2007 по 31.03.2007 - 380 грн., з 01.04.2007 по 30.09.2007 - 406,00 грн., з 01.10.2007 по 31.12.2007 - 411,00 грн., а Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна пенсія за віком у 2008 році встановлена у розмірі з 01.01.2008 по 31.03.2008 - 470 грн., з 01.04.2008 по 30.06.2008 - 481 грн., з 01.07.2008 по 30.09.2008 - 482 грн., з 01.10.2008 по 31.12.2008 - 498 грн.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач отримувала разову грошову допомогу, але не в повному обсязі, а саме: 2000 рік - 40,00грн., 2001 рік - 40,00грн., 2002 рік - 80,00грн., 2003 рік - 90грн., 2004 рік - 120,00грн., 2005 рік - 250,00грн, 2006 рік - 250,00 грн., 2007 рік - 280,00 грн. У 1999 році разову грошову допомогу позивач не отримувала. Тобто сума, яка підлягає стягненню за розрахунком позивача складає 10774грн. 90коп.
Статтею 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків. Згідно наданих відповідачами пояснень щорічна разова грошова допомога виплачувалась в різних розмірах за кожен рік.
На протязі 1995-2008 років Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», неодноразово вносили зміни, неодноразово призупинявся Законом України «Про державний бюджет України». У зв'язку із зупиненням дії цих статей, Законами України «Про державний бюджет України» встановлювалися певні розміри щорічної разової допомоги на відповідні роки.
Враховуючи той факт, що дії статей Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були зупинені відповідними Законами України «Про державний бюджет України», тому застосування норм матеріального права, а саме статей 12, 13, 14 , 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не підлягали застосуванню.
Закони України «Про Державний бюджет України» на 1999-2003 роки та 2005-2006 роки не визнані неконституційними.
Тобто в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мали однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня учасникам війни.
Отже вирішальним для вирішення цього спору є питання, який з цих законів є пріоритетним та підлягає застосуванню у правовідносинах, що розглядаються.
Таким чином, виплата щорічної грошової допомоги, як і її розмір, який підлягав виплаті позивачеві, було встановлено не Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а Законом України «Про державний бюджет України».
Отримання позивачем щорічної разової грошової допомоги у розмірах встановлених Законами України «Про державний бюджет України», позивачем не заперечуються.
Відповідно до частини 2 статті 95 Конституції України виключно Законом України про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно із пунктом 3 частини 4 статті 22 Бюджетного кодексу України управління праці та соціального захисту населення, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України чи рішення про місцевий бюджет.
Статтею 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що управління праці та соціального захисту населення може здійснити з бюджету будь-які бюджетні зобов'язання та платежі лише за наявності відповідного бюджетного призначення, які встановлюються Законом України про Державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет.
Пунктом 1 Рішення Конституційного Суду України № 20-рп/ 2004 від 01.12.2004 р. у справі № 1-27/2004 визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», якими передбачена виплата щорічної разової допомоги до 5 травня у відповідних розмірах.
У відповідності до Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо виплат щорічної разової грошової допомоги відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнано неконституційними, тому виплати за 2007 рік слід провадити у відповідності до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у повному обсязі. Дане рішення Конституційного суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнане не конституційним.
На підставі викладеного, керуючись частиною 2 статті 95 Конституції України, пунктом 3 частини 4 статті 22 та статті 23 Бюджетного кодексу України; статтею 2, частиною 2 статті 99, статтями 100, 122, 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Рішення Конституційного суду України від 01.12.2004 року та 09.07.2007 року, виплата щорічної грошової допомоги, як і її розмір, який підлягав виплаті позивачеві, було встановлено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не Законом України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік".
Рішення Конституційного Суду України, який відповідно до ст.147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України - є остаточним та обов'язковим до виконання на всій території України та всіма суб'єктами владних повноважень і їх посадовими особами.
Зазначену правову позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, про що зазначено в ухвалі від 18.02.2009 р. за адміністративним позовом гр.З. до Управління праці та соціального захисту населення Вугледарської міської ради Донецької області.
Окрім того, встановлений частиною 2 ст.95 Конституції України і частиною 2 ст.38 Бюджетного Кодексу перелік правовідносин, що регулюються Законом України «Про Державний бюджет України», є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, зокрема Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку.
Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що Позивач є учасником бойових дій, тобто наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня.
Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є учасниками бойових дій.
Тобто, між Позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України похилого віку зі статусом «учасник бойових дій».
За змістом положень частин 2 і 3 статті 22 Основного Закону України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Функції з призначення, виплати разової грошової допомоги щорічно до 5 травня діючим законодавством покладено на органи праці та соціального захисту населення, тому відповідачі по справі, заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України повинні були доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача.
Отже, бездіяльність відповідачів є незаконною по відношенню до позивача.
Право позивача на оскарження рішень, дій та бездіяльності відповідача безпосередньо передбачено ст.10 вказаного Закону та визначено ст.4, ст.6, п.1 ч.1 ст.17 КАС України.
Відповідно до статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Частиною 4 ст.171 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги, що позивач отримував разову грошову допомогу до 5 травня 2000-2007 року в розмірі меншому, ніж визначено Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ОСОБА_1 звернулася до суду про стягнення недоплачених коштів.
Частиною 2 ст.99 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, оскільки право вимоги у позивача було до 30.09.2007 р., то й річний строк звернення - до 30.09.2008 р. А, враховуючи, що позивач звернулася до суду 21.08.2007 р., то строк звернення до суду за захистом його порушених прав, свобод чи інтересів не сплив.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідачів суми моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправна поведінка заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача, вина (пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 № 2 «Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди»).
При визначенні розміру збитків, завданих порушенням, в позовній заяві повинно бути надано розрахунок суми заподіяної шкоди з його обгрунтуванням, доказами наявності шкоди та саме у вказаному позивачем розмірі (пункт 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4).
Будь-яких судових рішень, чи інших процесуальних актів, якими б доводилися винні неправомірні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, судів чи їх службових осіб відсутні, позивачем на підтвердження таких обставин також не надано.
З урахуванням методичних рекомендацій «Відшкодування моральної шкоди», окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України, Цивільного кодексу України, категорія справ, щодо стягнення моральної шкоди є прерогативою цивільного процесу.
Зокрема, підвідомчість та підсудність спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначена ст.ст.24, 125 ЦПК України.
Підвідомчість або предметна компетенція адміністративних судів встановлена статтею 17 КАС України, під якою розуміється коло справ, віднесених законом до розгляду і розв'язання системою адміністративних судів.
За приписами ч.2 ст.21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Проте, позивачем не викладено обставин в обґрунтування вимоги щодо немайнової (моральної) шкоди, тобто, в чому саме полягає заподіяння шкоди відповідачами, яким чином вона заподіяна, докази завдання позивачу та понесення позивачем шкоди саме у заявленому розмірі.
За наведених обставин, позовні вимоги в цій частині позову задоволенню не підлягають.
У ч.1 ст.8 КАС України задекларовано, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це означає, що адміністративний суд не повинен застосовувати положення правового акту, у тому числі закону, якщо його застосування суперечить конституційним принципам права або порушуватиме права та свободи людини і громадянина. Адміністративний суд не повинен також допускати тлумачення закону, яке б несправедливо обмежувало ці права і свободи.
Отже, принципи правосуддя обумовлені також практикою й удосконалюванням правосуддя в Україні.
Згідно статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті(вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення(вчинення дії); 4) безсторонньо(неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення(дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ч.2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Враховуючи протиправність дій відповідачів, з метою захисту прав позивача від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, суд дійшов висновку про необхідність захисту цих прав шляхом зобов'язання відповідача-1 нарахувати на користь позивача недоплачену суму разової щорічної грошової допомоги до 5 травня.
Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За приписами ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню за період 2004 р. та 2007 р.
Керуючись ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача-1: Головного управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації, відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача-3: Головного управління Державного казначейства України в Дніпропетровській області, відповідача-4: Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м.Дніпродзержинська про стягнення недоплаченої суми одноразової щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій та суми моральної шкоди - задовольнити повністю .
Зобов'язати Головне управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації нарахувати на користь ОСОБА_1 недоплачені суми разової щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2004 та 2007 роки відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Текст постанови у повному обсязі виготовлений 02.09.2009 р.
Суддя Н.В. Захарчук