Справа №2а-1071/09 25.05.2010 25.05.2010 25.05.2010
Справа № 22-Ц-1153/2010 р. Головуючий першої інстанції РаєвичТ.М. Категорія: 57 Суддя - доповідач апеляційного суду ОСОБА_1
УХВАЛА іменем України
25 травня 2010 року колегія судців судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі: Головуючої - Вовненко Г.Ю., Судців - Лівійського І.В., ШаманськоїН.О., при секретарі - Бабуйок І.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві адміністративну справу за апеляційною скаргою управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області (далі - УПФ) на постанову Єланецького районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2009 р. за позовом ОСОБА_2 до УПФ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні ції,
встановила:
У листопаді 2009 р. ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до УПФ, в якому просила визнати протиправною бездіяльність щодо неперерахування їй як особі, яка має правовий статус дитини війни, доплати (підвищення) до пенсії, передбаченої Законом України від 18 листопада 2004 р. «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон від 18 листопада 2004 p.), у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня 2006 року до 31 грудня 2007 р. та зобов'язати УПФ здійснити перерахування такої допомоги і забезпечити виплату заборгованості.
Постановою Єланецького районного суду Миколаївської області від 24 грудня 2009 р. позов задоволено частково. Визнано бездіяльність неправомірною. Зобов'язано УПФ нарахувати та виплатити 30% підвищення до пенсії за віком за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині позову відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального права, просить постанову скасувати і ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши доповідача, дослідивши обставини справи, колегія судців вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким визначено статус дитини війни.
Положеннями ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р. (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак, згіцно з пунктом 17 ст. 77 Закону України віц 20 груцня 2005 р. «Про Державний бюцжет України на 2006 рік» цію ст. 6 Закону віц 18 листопаца 2004 р. зупинено на 2006 р.
До того ж, Законом України віц 19 січня 2006 р. «Про внесення змін цо Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» із положень Закону України від 20 грудня 2005 р. «Про Державний бюцжет України на 2006 рік» виключено пункт 17 ст. 77 вказаного вище Закону, а новою рецакцією ст. 110 цього ж Закону встановлено, що пільги цітям війни, передбачені ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 p., запроваджуються у 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабіне Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з пи бюджету.
Між тим, Кабінет Міністрів України протягом 2006 р. не приш рішення на виконання вимог ст. 110 Закону України від 20 грудня 2005 р. «П Державний бюджет України на 2006 рік».
Отже, пільги для дітей війни, передбачені ст. 6 Закону а 18 листопада 2004 p., безпосередньо у 2006 р. запроваджено не було.
В подальшому пунктом 12 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 Закону 18 листопада 2004 р. зупинено і на 2007 р. із урахуванням ст. 111 названого ви Закону.
Проте, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) визнано такими, що її відповідають Конституції України (є неконституційними) положення пункту 1 ст. 71 Закону України від 19 грудня 2006 р. «Про Державний бюджет України 2007 рік», яким зупинено на 2007 р. дію ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 р,' урахуванням ст. 111 цього ж Закону.
Законом України від 28 грудня 2007 р. «Про Державний бюджет Укр-" на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а са; підпунктом 2 пунктом 41 розділу II цього Закону зміст ст.6 Закону від 18 листоп: 2004 р. щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни було викладено в нов* редакції.
Але, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 р. 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет У краї зміни, внесені підпунктом 2 пунктом 41 розділу II Закону України від 28 грудня 200j p. «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до дея; законодавчих актів України» щодо розмірів підвищення пенсії дітям війни визн такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові а або їх окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з д: ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, право на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених ст. 6 Закону від 18 листопада 2004 p., діти війни мають? періоди з 9 липня до 31 грудня 2007 р. та з 22 травня 2008 р.
Суд першої інстанції, який розглядав на той час справу за правила» адміністративного судочинства, повно та всебічно дослідив обставини спору, д належну оцінку наявним доказам, а тому прийшов до обґрунтованого висновку іг те, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсії та доплат до них, повинен був діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону в: 18 листопада 2004 р. і здійснити відповідні перерахування (за той період, коли д цієї норми не була зупинена). Однак, УПФ у порушення зазначених положень цього Закону таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність. На підставі чого суд обґрунтовано задовольнив позов частково, але в межах позовних вимог.
Доводи відповідача щодо правомірності своїх дій із посиланням н відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям вій не приймаються до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не предметом цього спору. Проблеми надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов'язків у справах цієї категорії виходять за межі заявлених вимог і тому судом не розглядалися.
Безпідставними є також посилання відповідача на можливість цільового використання коштів УПФ, оскільки суди не ухвалювали рішення про проведення виплат із власних джерел фінансування останнього.
З огляду на викладене судова колегія вважає за необхідне відхилити апеляційну скаргу, а судове рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307 - 308 ЦПК України, колегія судців
ухвалила:
Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Єланецькому районі Миколаївської області відхилити, а постанову Єланецького і суду Миколаївської області від 24 грудня 2009 р. - залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її [ оголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців після набрання нею законної сили.