ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.09                                                                                 Справа №  3/112/09

Суддя   

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Проект Комплекс”,                                м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Пролог Буд Сервіс”,                             м. Запоріжжя

про стягнення боргу за договором управління рухомим майном від 27.08.2008р. в сумі                   33 468, 17 грн.

                                                Суддя Соловйов В.М.

Представники:

від позивача: Панасенко П.Г., директор, наказ № 01 від 05.04.2006р.;

Самар Т.Г., довіреність № б/н від 01.09.2009р.

від відповідача: Семеняк Д.В., довіреність № б/н від 25.06.2009р.  

ТОВ “Проект Комплекс” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ТОВ “Пролог Буд Сервіс” про стягнення боргу за договором управління рухомим майном від 27.08.2008р. в сумі 33 468, 17 грн.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві і заяві про уточнення позовних вимог, що надійшла до суду 07.09.2009р., та обґрунтовані ст. 20, 193, 232, 629, 631 ГК України, ст.16, 526, 625 ЦК України, ст. 2, 12, 54 ГПК України.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2009р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/112/09, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 17.06.2009р. о 14 годині 20 хвилин.

Ухвалою від 17.06.2009р. розгляд справи було відкладено на 08.07.2009р. об 11 годині 30 хвилин.

Ухвалою від 08.07.2009р. строк вирішення спору по справі продовжений до 08.09.2009р. Розгляд справи відкладений на 08.09.2009р. об 11 годині 00 хвилин.

Іншою ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2009р. у прийнятті зустрічного позову ТОВ “Пролог Буд Сервіс” про визнання договору управління рухомим майном неукладеним та стягнення з ТОВ “Проект Комплекс” безпідставно набутих грошей в сумі 4 157, 00 грн., відмовлено по п.1 ч.1 ст.62 ГПК України.

Ухвалою від 08.09.2009р. строк вирішення спору по справі продовжений до 21.09.2009р. Розгляд справи відкладений на 21.09.2009р. о 16 годині 00 хвилин.

За згодою представників сторін в судовому засіданні 21.09.2009р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

Під час судового розгляду від позивача 07.09.2009р. надійшла заява “Про уточнення позовних вимог та наведення додаткових доводів в їх обґрунтування”.  

Заява про уточнення позовних вимог прийнята судом до розгляду, оскільки такі дії позивача не суперечать закону (ст. 22 ГПК України) і не порушують нічиї права і охоронювані законом інтереси.

В судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та просить стягнути з відповідача 8 164 грн. суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції, 150, 09 грн. процентів річних, 18 190, 47 грн. пені та 19 990, 47 грн.  штрафу.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

Між ТОВ “Проект Комплекс” і ТОВ “Пролог Буд Сервіс” укладений договір управління рухомим майном від 27.08.2008р. на виконання якого 05.01.2009р.  відповідачеві передано в управління магнезитову плиту 10 мм, розміром 1220 X 2280  мм  у кількості 100 шт. по ціні 120, 00 грн. на загальну суму 12 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.1 договору щомісяця до 23-го числа поточного місяця відповідач був зобов'язаний надавати звіт позивачеві про залишки майна на своєму складі у письмовому вигляді та до 25-го числа поточного місяця сплатити вартість майна, що було відчужено за минулий звітний період згідно пункту 3.4.2 договору.

Позивачем встановлено, що станом на 11.03.2009р. на складах відповідача відсутня передана в управління магнезитова плита. За таких обставин розрахунок вартості відчуженого  майна слід  визначати  виходячи  з  інвентаризаційного  опису  станом на 17.03.2009р.

Отже, відповідно до п. 2.1 договору кінцевий розрахунок з позивачем повинен бути здійснений до 25.03.2009р., а з 26.03.2009р. має місце невиконання грошових зобов'язань, що має наслідки, передбачені договором та діючим законодавством.

Відповідач жодного разу не надав позивачеві звіт про залишки майна на своєму складі в письмовому вигляді, чим порушив п. 2.1 договору, обов'язок з надання звіту наступив з 24.01.2009р.

Відповідно до рахунків фактур № СФ - 0000053 від 15.10.2008р. на суму                        2 157, 00 грн., № СФ - 0000061 від 17.12.2008р. на суму 7 905, 00 грн., загалом на суму 10 062,00 грн., відповідач сплатив 4 157, 00 грн.

Враховуючи, що станом на 31.07.2009 мала місце заборгованість за договором на суму 12 000, 00 грн., а за рахунками переплата на суму 4 157, 00 грн. позивачем відповідно до ст. 601 ЦК України здійснений залік зустрічних однорідних вимог, що підтверджується заявою від 31.07.2009р.

Станом на 31.07.2009р. сума заборгованості відповідача склала 7 873,00 грн. (12 000,00 грн. –4 127, 00 грн.).

Відповідно до п. 4.2.1 договору у випадку порушення строку сплати згідно з п. 2.1 цього договору відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню у розмірі 1% від вартості відчуженого майна за кожен день затримки. Розрахунок пені, здійснений з 26.03.2009р. і складає 18 190,47 грн.

Пунктом 4.2.2 договору, за неподання звітності, передбачений штраф у розмірі 1% від вартості майна, що знаходиться в управлінні за кожен день затримки з моменту отримання майна. Майно передане 05.01.2009р., відповідачем звіти не надавалися, право на застосування штрафу виникає з 25.01.2009р., оскільки 24.01.2009р. - вихідний день, сума штрафу складає 19 990,47 грн.

Грошове зобов'язання з урахуванням встановленого індексу інфляції становить 8 164,60 грн., три проценти річних - 150,09 грн.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні представник відповідача наполягає на тому, що сторони договору управління рухомим майном від 27.08.2008р. не дійшли згоди щодо розміру і форми плати за управління майном, таким чином цей договір є неукладеним, тобто він не створює будь-яких юридичних наслідків для сторін.

Відтак, позовні вимоги позивача не можуть ґрунтуватися на такому договорі і з цієї причини є безпідставними.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.

У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

В даному випадку позивач, обґрунтовуючи підстави виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, посилається на договір управління рухомим майном від 27.08.2008р. між ним і ТОВ “Пролог Буд Сервіс”.

Порядок укладення, зміни і розірвання договору встановлений главою 53 ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами  договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.1029 ЦК України, за  договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені  управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний  майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно (ч.1 ст.1030 ЦК України).

Статтею 1035 ЦК України встановлено істотні умови договору управління майном. Так, істотними умовами договору управління майном є:

1) перелік майна, що передається в управління;

2) розмір і форма плати за управління майном.

Господарський суд погоджується з ствердженнями відповідача про те, в договорі управління рухомим майном від 27.08.2008р. сторони (позивач і відповідач по справі) не передбачили розмір та форму плати за управління майном.

Посилання позивача в цій частині на п.1.3, 3.4.3 Договору не приймаються до уваги суду.

По-перше, відповідно до конструкції договору від 27.08.2009р., розмір та умови плати за управління майном повинні бути передбачені сторонами в пункті 2 Договору, що відсутнє.

По-друге, згідно п.1.3 договору управління рухомим майном від 27.08.2009р., “Управитель має право від свого імені здійснювати щодо майна будь-які юридичні та фактичні дії, зокрема рознічний та оптовий продаж майна за власно встановленою ціною, в інтересах Установника управління”.

Відповідно до п.3.4.3 Договору, “Управитель має право на відшкодування необхідних витрат, які виникли у процесі управління майном за рахунок своїх прибутків”.

Цілком очевидно, що пункти 1.3, 3.4.3 Договору (як і інші його пункти) не передбачають і не встановлюють розмір і форму плати за управління майном.

Вказівка про здійснення управителем роздрібного та оптового продажу майна за власно встановленою ціною, в інтересах установника управління (п.1.3. Договору) є відображенням правової суті та природи договору управління майном (ч.1 ст.1029 ЦК України) і не є “розміром і формою плати за управління майном”.

Про це свідчить і те, що вказаний п.1.3 міститься в п.1 Договору “Загальні положення”.

Про те, що відшкодування необхідних витрат, які виникли у процесі управління майном (п.3.4.3 Договору) не є тотожним саме “розміру і формі плати за управління майном”, безумовно свідчить зміст ч.1 ст.1042 ЦК України, якою встановлено, що  управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеної в постанові від 15.01.2003р. у справі №14/203, договір, в якому відсутні узгоджені сторонами істотні умови, вважається неукладеним.

З огляду на викладене, оскільки сторони договору управління рухомим майном від 27.08.2008р. не дійшли згоди щодо розміру і форми плати за управління рухомим майном, цей договір є неукладеним і не створює будь-яких юридичних наслідків для сторін.

Відтак, позовні вимоги позивача не можуть ґрунтуватися на такому договорі і з цієї причини є безпідставними як в частині основного боргу, так і в частині нарахування та стягнення цієї суми з урахуванням індексу інфляції, процентів річних, пені та штрафу.

За таких обставин в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Роз’яснити позивачу, що відмова в задоволенні позовних вимог з заявлених підстав (стягнення сум по договору, який визнаний неукладеним) не перешкоджає новому зверненню до суду з позовом до відповідача на підставі, зокрема, норм глави 83 ЦК України “Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави”, тощо.

Приймаючи судове рішення на користь відповідача, господарський суд також приймає до уваги роз’яснення Вищого господарського суду України, які надані в п.11 Інформаційного листа від 20.10.2006 N 01-8/2351 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в першому півріччі 2006 року”:

“Згідно з пунктом 2 статті 83 ГПК господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи з  самостійними  вимогами  на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони”.

В даному випадку клопотання від заінтересованої сторони (позивача) не надходило, що унеможливлює вжиття відповідних заходів судом.

Не змінено позивачем і підстави позову відповідно до ст.22 ГПК України.

Згідно зі ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд                                                                                                               

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя:                                                                     В.М.Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України - 28.09.2009р.