КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.04.2007 № 24/110
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Розваляєвої Т.С.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
при секретарі: Даценко В.М.
За участю представників:
від скаржника – Вегерчук О. М.,
від боржника – не з’явились,
від ДДВС – Іванченко О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство юстиції України Департамент державної виконавчої служби
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2006
у справі № 24/110 (Смілянець В.В.)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТВ Плюс"
до Міністерство юстиції України Департамент державної виконавчої служби
про на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 24/110 від 01.11.2006р. задоволена скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВ Плюс” на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Департамент державної виконавчої служби, не погоджуючись з ухвалою суду, звернувся з апеляційної скаргою, в якій просив її скасувати. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом порушено норми матеріального та процесуального права; відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про державну виконавчу службу” відділ примусового виконання рішень не є органом державної виконавчої служби та не має статусу юридичної особи, що виключає можливість його участі у господарському процесі в якості сторони по справі; Департамент державної виконавчої служби не був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання; господарським судом першої інстанції не було досліджено матеріали виконавчого провадження, що призвело до неповного з’ясування всіх обставин справи; Закон України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей” позбавляє Міністерство фінансів України повноважень на видачу ліцензій на здійснення господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, що, в свою, чергу, унеможливлює виконання рішення суду у справі № 24/110; оскаржувані постави органу державної виконавчої служби прийняті у відповідності з вимогами ст. 76 Закону України “Про виконавче провадження”.
Інші сторони відзиву на апеляційну скаргу не надали.
Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 25.02.2002р. у справі № 24/110 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ТВ Плюс” до Міністерства фінансів України задоволено: скасовано наказ Міністерства фінансів України № 19 від 14.01.2002р. про відмову у видачі ліцензії на вид діяльності з випуску і проведення державної лотереї; зобов’язано Міністерство фінансів України протягом трьох днів з дня набуття рішенням законної сили видати ТзОВ “ТВ Плюс” ліцензію на діяльність з випуску і проведення лотереї згідно із поданими 12.12.2001р. документами.
11.09.2002р. видано наказ № 24/110 на примусове виконання зазначеного вище рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2003р. було поновлено строк дії наказу № 24/110 до 07.01.2004р. та на виконання ухвали видано відповідний наказ, який датовано 07.10.2003р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2003р. наказ Господарського суду міста Києва № 24/110 від 07.10.2003р. визнано таким, що втратив чинність, та зобов’язано видати новий наказ.
25.11.2003р. на виконання рішення Господарського суду міста Києва у справі № 24/110 від 25.02.2002р. та ухвали Господарського суду м. Києва у справі № 24/110 від 25.11.2003р. видано наказ про примусове виконання рішення.
05.04.2005р. постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрито виконавче провадження з виконання наказу по справ № 24/110 від 25.11.2003р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва у справ № 24/110 від 07.12.2005р. було встановлено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду м. Києва у справі № 24/110 від 25.02.2002р.: “Зобов’язати Міністерство фінансів України видати Товариству з обмеженою відповідальністю “ТВ ПЛЮС” ліцензію на діяльність з випуску і проведення лотереї за поданими 12.12.2001р. документами, у строки встановлені Законом України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” у редакції, діючій на той час, та Законом України “Про виконавче провадження” зі змінами та доповненнями”.
07.12.2005р. Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.
14.06.2006р. Постановою начальника відділу примусового виконання рішень Лихацького Д. Ю. скасовано постанову № 5/6 від 05.06.2006р. про накладення штрафу на заступника Міністерства фінансів України Регурецького В. В.; зобов’язано державного виконавця вирішити питання про закінчення виконавчого провадження з виконання наказу у справі № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, ухвали № 24/110, виданої 07.12.2005р. Господарським судом міста Києва відповідно до Закону України “Про виконавче провадження”. Постанова мотивована тим, що ч. 1 ст. 87 Закону України застосовується у тих випадках, коли боржник без поважних причин не виконує рішення суду; причина невиконання боржником рішення суду у справі № 24/110 є поважною, оскільки був прийнятий Закон України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензії на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей”.
15.06.2006р. постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Іванченка О. В. виконавче провадження з примусового виконання наказу у справі № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, ухвали у справі № 24/110 від 07.12.2005р. закінчено.
30.06.2006р. Товариство з обмеженою відповідальністю “ТВ Плюс” звернулося до Господарського суду міста Києва із скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якій просило визнати незаконними постанову начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України б/н від 14.06.2006р. “Про результати перевірки виконавчого провадження” та постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України № 183/6 від 15.06.2006р. “Про закінчення виконавчого провадження”; відстрочити виконання наказу у справі № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2005р. у справі № 24/110 до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів. Скарга мотивована тим, що спірні постанови органу державної виконавчої служби є неправомірними та порушують законні інтереси стягувача; відповідно до ст. 86 Закону України “Про виконавче провадження” та ст. 1212 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби розглядаються судом, який видав відповідний виконавчий документ; в порушення ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” органом державної виконавчої служби не було вжито всіх необхідних дій щодо своєчасного та повного виконання рішення господарського суду; завершене оскаржуваною постановою виконавче провадження не зможе бути поновлене після припинення дії мораторію, оскільки така підстава не передбачена Законом України “Про виконавче провадження”; єдиним способом забезпечення виконання рішення місцевого господарського суду у справі № 24/110 є відстрочення виконання вказаного рішення до закінчення дії мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей.
Боржник та Департамент державної виконавчої служби відзивів на скаргу не надали.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2006р. задоволено скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України: визнано незаконною постанову б/н від 14.06.2006р. “Про результати перевірки виконавчого провадження”, винесену начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; визнано незаконною постанову № 183/6 від 15.06.2006р. “Про закінчення виконавчого провадження”, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, однак оспорювана ухвала місцевого господарського суду підлягає зміні в зв’язку з порушенням норм процесуального права.
Акт державного органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта незаконним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акту незаконним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Приймаючи оскаржувану постанову б/н від 14.06.2006р., начальник відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби в обґрунтування своєї позиції зазначив, що в зв’язку з прийняттям 02.06.2005р. Закону України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей” Міністерство фінансів України позбавлено повноважень видавати ліцензії на господарську діяльність з випуску і проведення державної лотереї; таким чином причина невиконання Міністерством фінансів України рішення господарського суду у справі № 24/110 є поважною, а отже на підставі ст. 76 Закону України “Про виконавче провадження” виконавчий документ підлягає поверненню до суду, який його видав.
Проте такі твердження не можна визнати переконливими, враховуючи наступне.
Так, 02.06.2005р. Верховною Радою України дійсно було прийнято Закон України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей”, відповідно до ст. 1 якого запроваджено мораторій на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, передбачену п. 29 ст. 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, до прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів. Відповідно до ст. 2 названого Закону він набрав чинності 25.06.2005р.
Разом з тим ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення Господарського суду міста Києва було прийняте 25.02.2002р., тобто майже за три роки до набрання чинності Законом України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей”. Наказ на виконання даного рішення, виданий місцевим господарським судом, датований 25.11.2003р.
За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що норми названого закону не мають зворотної дії в часі і не можуть поширюватися на правовідносини з приводу виконання рішення господарського суду від 25.02.2002р. Іншими словами, посилання Департаменту державної виконавчої служби на неможливість виконання рішення суду в зв’язку з прийняттям Закону України “Про запровадження мораторію на видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей” є неправомірним.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд вважає, що постанова начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби б/н від 14.06.2006р. не відповідає вимогам діючого законодавства та порушує права позивача, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для визнання її незаконною.
Не можна визнати такою, що відповідає вимогам чинного законодавства і постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби № 183/6 від 15.06.2006р про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу у справі № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, та ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2005р. у справі № 24/110.
Так, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 37 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження підлягає закінченню в разі повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.
Згідно із ч. 3 ст. 76 Закону України “Про виконавче провадження”, якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
З наведеного вбачається, що передумовою повернення виконавчого документу до суду є застосування до боржника всіх заходів, передбачених ст. 87 Закону України “Про виконавче провадження”.
Частинами 1, 3 вказаної статті встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та призначає новий строк для виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. При подальшому невиконанні рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідальність боржника відповідно до закону.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні докази виконання Департаментом державної виконавчої служби всіх заходів, встановлених ст. 87 Закону України “Про виконавче провадження”, що, в свою чергу, свідчить про безпідставність повернення виконавчого документу з посиланням п. 11 ч. 1 ст. 37 названого закону.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про незаконність постанов Департаменту державної виконавчої служби від 14.06.2006р. та від 15.06.2006р.
Вимоги ТзОВ “ТВ Плюс” про відстрочку виконання наказу № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, та ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2005р. у справі № 24/110 не підлягають задоволенню, враховуючи таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.
Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
В даному випадку ТзОВ “ТВ Плюс” просить суд відстрочити виконання рішення до моменту “прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів”.
Проте апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення такої заяви, оскільки виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.02.2002р. у справі № 24/110 має здійснюватись відповідно до нормативних актів, чинних на момент його постановлення. Отже навіть в разі прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів, він (закон) не буде мати зворотної дії в часі. Іншими словами, будь-який правовий зв’язок між виконанням рішення суду від 25.02.2002р. та прийняттям вказаного закону в майбутньому відсутній.
Крім того, відстрочка – це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
В даному випадку термін прийняття закону про державне регулювання діяльності з випуску та проведення лотерей і грошових розіграшів невідомий, а відстрочка виконання рішення суду на невизначений строк чинним законодавством України не передбачена.
Стосовно доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає необхідним зазначити таке.
Посилання апелянта на відсутність статусу юридичної особи у відділу примусового виконання рішень не заслуговує на увагу, керуючись наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. В даному ж випадку помилкове зазначення місцевим господарським судом у вступній частині спірної ухвали про оскарження дій відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби, а не дій самого Департаменту державної виконавчої служби, не призвело до невірного вирішення спору по суті і не може вважатися тим процесуальним порушенням, що дає підстави для скасування ухвали. До того ж в резолютивній частині оскаржуваної ухвали місцевий господарський суд вірно визначив реквізити спірних постанов, прийнятих посадовими особами Департаменту державної виконавчої служби.
Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності також не можуть бути підставою, для скасування ухвали, прийнятої господарським судом першої інстанції.
Разом з тим спірна ухвала підлягає зміні, керуючись викладеним нижче.
Відповідно до п. 3, абз. 1 п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України у мотивувальній частині рішення вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; резолютивна частина рішення господарського суду має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).
Проте постановляючи спірну ухвалу по даній справі, господарський суд першої інстанції не розглянув по суті вимоги скаржника щодо відстрочки виконання наказу № 24/110, виданого 25.11.2003р. Господарським судом міста Києва, та ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2005р. у справі № 24/110. На підставі викладеного оспорювана ухвала місцевого господарського суду підлягає зміні.
Керуючись ст.ст. 96, 99, 101, 103 – 106, 115-1212 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу відділу Департаменту державної виконавчої служби залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2006р. у справі № 24/110 змінити, доповнивши резолютивну частину абзацом 4 наступного змісту: “У відстрочці виконання наказу № 24/110, виданого Господарським судом міста Києва 25.11.2003р., та ухвали Господарського суду міста Києва від 07.12.2005р. у справі № 24/110 відмовити.”.
Абзац 4 вважати абзацом 5.
В іншій частині ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.11.2006р. у справі № 24/110 залишити без змін.
Головуючий суддя Розваляєва Т.С.
Судді Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
28.04.07 (відправлено)