№2-2036 /09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2009 року м.Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого – судді Дзюба М.В.
при секретарі - Петрухіной Т.Л.
з участю представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3,
представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя, стягнення грошової суми 37 296 гривень та витребування майна,
В С Т А Н О В И В:
Позивачка звернулась до суду із позовом, в якому просила визнати грошові кошти в розмірі 74 593, 55 гривень спільним майном та стягнути з ОСОБА_3 на її користь половину цієї суми – 37 296 гривень, а також зобов‘язати відповідача надати їй належний їй на праві особистої власності холодильник марки «Самсунг».
Позивачка в суд не з‘явилась, надавши заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник позивачки за довіреністю ОСОБА_1 підтримала позов в повному обсязі, просила його задовольнити. Суду пояснила, що холодильник «Самсунг» було придбано позивачкою до шлюбу з відповідачем, він знаходиться в його квартирі та відповідач відмовляється його повертати. Належних доказів на підтвердження знаходження майна в квартирі відповідача не надала. Щодо розподілу грошових коштів, то зазначену суму ОСОБА_3 отримав за рішенням суду як компенсацію втраченого заробітку у зв‘язку із травмою на роботі. Оскільки гроші були отримані ним під час шлюбу, то позивачка має право на половину цих коштів в розмірі 37 296 гривень.
Представник позивачки ОСОБА_2 просила позов ОСОБА_6 задовольнити в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що холодильник належить позивачці на праві особистої власності, тому не є спільним сумісним майном і підлягає поверненню позивачці. Щодо грошових коштів, то вони були отримані за судовим рішенням відповідачем під час шлюбу, а тому є спільним сумісним майном подружжя і підлягають розподілу між ними в рівних частках. В подальшому самовільно покинула судове засідання, не повідомивши завчасно суд про причини із наданням доказів на підтвердження поважності причини відсутності під час судових дебатів.
Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та заперечував проти його задоволення, за станом здоров‘я пояснень суду в обґрунтування надати не зміг.
Представник відповідача ОСОБА_4 також заперечувала проти позову а просила у його задоволенні відмовити. В обґрунтування посилалась на те, що в квартирі відповідача знаходиться інший холодильник, придбаний ними, а холодильник марки «Самсунг» ОСОБА_6 вивезла разом із іншими речами під час розподілу спільно набутого нею та відповідачем майна. Щодо розподілу отриманої відповідачем грошової компенсації за каліцтво пояснила, що за рішенням суду він отримав лише частку присуджених грошових коштів, виконання рішення суду в іншій частці є неможливим через відсутність у відповідача по тій справі майна на території України. Більшу частку отриманої суми (майже 20 000 гривень) витрачено на оплату правової допомоги, яку надавали адвокати в тому процесі, з цієї ж суми ОСОБА_6 виплатив позивачці в рахунок аліментів на доньку Арлєт 15 000 гривень. Сам він є інвалідом 2 групи, непрацездатний, доходів не має окрім державної пенсії у зв‘язку із інвалідністю, потребує постійного лікування та сам постійно вимушений нести витрати на придбання дороговартісних лікарських засобів для свого лікування. Окрім того, йому потрібна операція в лікувальному закладі м.Донецька, а за відсутності можливості отримувати будь-який доход, вже отримані ним грошові кошти мають забезпечити його існування та лікування аж до досягнення пенсійного віку. Позивачка ж з січня 2007 року його покинула в тяжкому стані напризволяще, жодної допомоги йому не надавала, а тому з того ж часу припинились їх шлюбні стосунки. Просила суд відмовити у задоволенні позову та стягнути понесені ними витрати на оплату правової допомоги в цьому процесі в сумі 2100 гривень.
Представник відповідача ОСОБА_5 позовні вимоги вважала не обгрунтованими та не доведеними, просила суд у задоволенні позову відмовити.
Суд, вислухавши пояснення сторін та дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За ст..60 СК України, вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.57 СК України суд може визнати особистою власністю чоловіка (дружини) майно, придбане ним під час їх окремого проживання у зв‘язку із фактичним припиненням шлюбних стосунків.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19 травня 2001 року, рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 08 квітня 2009 року шлюб між ними розірвано. При цьому під час судових розглядів численних справ за позовами цих же сторін один до одного про розподіл майна, відшкодування шкоди, стягнення аліментів тощо, та в даному судовому засіданні встановлено, що фактичні шлюбні стосунки між ними припинились з 01 січня 2007 року, коли ОСОБА_6 разом із дітьми – сином ОСОБА_7 та донькою Арлєт покинула його та переїхала до своїх батьків, де мешкає по теперішній час.
Грошова сума в розмірі 74 593,50 гривень, яка є предметом цього спору, була стягнута на користь відповідача з компанії «Старшелл Шиппінг Лімітед» за рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 29 травня 2008 року у відшкодування шкоди, завданої здоров‘ю, не донарахованої заробітної платні та відшкодування моральної шкоди, та фактично виплачена ОСОБА_3 після 06 жовтня 2008 року , тобто після винесення Приморським районним судом ухвали про встановлення порядку виконання рішення суду та звернення стягнення на грошові кошти, що знаходились на депозитному рахунку ТУ ДСА в Донецькій області. Ця фактично виплачена сума є частковим виконанням рішення суду від 29.05.2008 року (в межах вжитих судом заходів забезпечення позову ОСОБА_3 про встановлення факту нещасного випадку під час виконання трудових обов‘язків та відшкодування шкоди здоров‘ю та моральної шкоди).
Таким чином, суд визнає, що отримані ОСОБА_3 за судовим рішенням грошові кошти у вигляді компенсації за шкоду здоров‘ю, втрати заробітку та моральної шкоди, фактично були ним отримані після припинення шлюбних стосунків із позивачкою, в той час коли вони мешкали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали, а тому, виходячи із положень ст..57 СК України визнає ці грошові кошти особистою власністю ОСОБА_3 і на цих підставах відмовляє позивачці в задоволенні її позовних вимог в частині визнання їх спільною сумісною власністю подружжя та їх розподілу.
Щодо позовних вимог про витребування холодильника, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.
За ст..60 ЦПК України кожна сторона зобов‘язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.
Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, як беруть участь у справі.
В судовому засіданні відповідачем та його представниками заперечувався факт перебування придбаного ОСОБА_6 холодильнику «Самсунг» в квартирі відповідача із посиланням на те, що позивачка вивезла цей холодильник раніше, під час розподілу майна.
В судовому засіданні представниками позивачки не надано суду належних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та спростування доводів відповідача та його представників, а надані ними копії заяви про накладення арешту на майно від 26 лютого 2009 року та заяви про укладення мирової угоди від 08 квітня 2009 року, в даному конкретному випадку суд не може визнати належними та допустимими доказами, оскільки вони не доводять суду факт знаходження конкретно визначеного майна, яке має індивідуальні властивості (в т.ч. серійний номер) у відповідача на теперішній час. Таким чином, суд вважає цей факт не доведеним, та у задоволенні цієї частини позовних вимог відмовляє.
Щодо стягнення з позивачки понесених відповідачем витрат на правову допомогу, то в цій частині клопотання представників відповідача задоволенню не підлягає, оскільки вони приймали участь у розгляді справи як представник сторони, а не адвокат, який надає правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 57, 60 СК України, ст..ст.3, 10, 57-60, 212-215 ЦПК України, суд
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання грошових коштів спільною сумісною власністю подружжя, стягнення половини цієї грошової суми – 37 296 гривень та витребування холодильника «Самсунг» - ВІДМОВИТИ.
На рішення може бути подано апеляцію до Апеляційного суду Донецької області в місті Маріуполі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, з подальшою подачею апеляційної скарги у двадцятиденний строк, або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.
СУДДЯ