У К Р А Ї Н А
Ленінський районний суд міста Севастополя
_____________________________________________________________________________
2-а-1694/09
Категорія 66
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 липня 2009 р. Ленінський районний суд м. Севастополя у складі судді Левадко С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
ВСТАНОВИВ:
Позивачка ОСОБА_1, 15.06.2009 р. звернувся до суду з позовною заявою, вказуючи на те, що він має статус дитини війни і має право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , передбачене пунктом 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
До того ж, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Однак відповідач ігнорує вказані рішення Конституційного Суду України, перерахунок виплаченого підвищення до пенсії не здійснив, тому позивачка вважає, що його право на отримання підвищеної пенсії як дитини війни порушено, просить суд поновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду та зобов’язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену допомогу дитині війни за 2007-2008 роки у розмірі 2732 грн. 40 коп.
В судове засідання позивач не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи в його відсутність, просив визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя протиправною, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому недоплачену допомогу, як дитині війни.
Представник Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя в судове засідання не з’явилась, надала письмові заперечення на позов, згідно яких вважала позов необґрунтованим, просила в його задоволенні відмовити, вказуючи на те, що позивачкою пропущений строк на звернення до адміністративного суду, крім того, звертала увагу суду на те, що чинним законодавством України не передбачений розмір мінімальної пенсії за віком, для розрахунку підвищення до пенсії за Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки згідно з ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» норми абз. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» и таким чином для розрахунку підвищень пенсій згідно статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», застосовуватися не може. Одночасно з запереченнями на позов представник відповідача надала клопотання про розгляд справи в її відсутність.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд, відповідно до вимог ст. 122 ч. 3 КАС України, здійснює судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Законом України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-1 від 18.11.2004 року встановлено правовий статус дітей війни і визначено основи їх соціального захисту та гарантовано їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 6 вказаного Закону визначено, що дітям війни пенсії або щомісячне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. При цьому ст. 3 цього ж Закону передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився у 1931 році, є пенсіонером, йому призначена пенсія за віком, він має статус дитини війни, про що свідчить відповідна відмітка в пенсійному посвідченні позивача, копія якого міститься в матеріалах справи. В зв’язку з цим, на позивача поширюється дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» і він має право на підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно з пунктом 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік» дію ст. 6 «Про соціальний захист дітей війни» на 2007 р. було зупинено з врахування ст. 111 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V, відповідно до якої у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Однак, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 зупинення на 2007 рік дії статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» , передбачене пунктом 12 статті 71 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V «Про державний бюджет України на 2007 рік» визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р. зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України у вказаних справах має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідні рішення Конституційного Суду України є обов’язковим для виконання на території України, остаточним, і не може бути оскаржене.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Враховуючи вищевикладене, посилання представника відповідача в запереченнях на положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», згідно з якими текст ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншої редакції, суд вважає неспроможними.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини 1 статті 58 Конституції України реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних відносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань, тому посилання органів державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання, не повинні прийматися до уваги.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи викладене, відповідач у 2007 році з 09.07.2007 р. та у 2008 році з 22.05.2008 р. тобто після прийняття Конституційним Судом України відповідних рішень, повинен був виплачувати позивачу пенсію підвищену на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача недоплаченої підвищеної пенсії за періоди з січня 2007 р. по 09.07.2007 р. та з січня 2008 р. по 22.05.2009 р. задоволенню не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Враховуючи, що позивач звернувся до суду у червні 2009 року, а представник відповідача у запереченнях вказував на те, що позивачем пропущений строк на звернення до адміністративного суду, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача недоплаченого підвищення до пенсії за 2007 рік та за травень 2008 року задоволенню не підлягають.
Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що будь-яких доказів, які б підтвердили поважність причин пропущення строку звернення до адміністративного суду позивачкою не представлено, суд також звертає увагу на те, що інформація стосовно розмірів та порядку виплат підвищеної пенсії державної соціальної допомоги категорії осіб, до яких він відноситься, публікувалася у засобах масової інформації, була загальнодоступною, у зв’язку з чим позивач мав можливість дізнатися про порушення свого права та звернутися з приводу його захисту до суду. Підстав для поновлення строку звернення до суду відповідно до вимог ст. 102 КАС України судом не встановлено.
Судом встановлено, що протягом 2008 р. відповідач щомісячно виплачував позивачу пенсію підвищену на 10 відсотків мінімальної пенсії, тому стягненню на користь позивача підлягає невиплачена частина підвищеної пенсії у розмірі 20 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р. включно.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до ст. 58 ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальний прожитковий рівень для осіб, які втратили працездатність, складав: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня – 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.
Таким чином, сума недоплати за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р. включно складає: ((481 грн. х 1 міс.) + (482 грн. х 3 міс.) + (498 грн. х 3 міс.)) х 20 % = 684 грн. 20 коп., яка згідно позовних вимог підлягає нарахуванню та сплаті відповідачем позивачу.
Згідно з п. 2 ст. 11 КАС України, суд може вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Тому, з метою повного захисту порушених прав позивачки, суд вважає необхідним визнати бездіяльність Управління Пенсійного Фонду України в Ленінському районі міста Севастополя щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі пенсії дитині війни – протиправними та зобов’язати нарахувати та сплатити на користь позивача підвищену пенсію за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р. включно у розмірі 684 грн. 20 коп.
На підставі ст.ст. 19, 22, 55, 124, 152 Конституції України, ст. 58 ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», ст.ст. 3, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-І від 18.11.2004 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 р., керуючись ст.ст. 11, 12, 71, 99, 100, 122, 160, 161 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 пенсії, у розмірі, який встановлений ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як дитині війни, за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р. включно – противоправною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі м. Севастополя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», як дитині війни, за період з червня 2008 р. по грудень 2008 р. включно у розмірі 684 грн. 20 коп.
В решті вимог адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена. Заяву про апеляційне оскарження може бути подано протягом десяти днів до Ленінського районного суду м. Севастополя. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Ленінський районний суд м. Севастополя. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя - підпис
Копія вірна:
Суддя Ленінського
районного суду м. Севастополя ОСОБА_2