Справа № 2-2402/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

18 вересня 2009 року                                                                                           м. Маріуполь

                 Приморський районний суд у складі:

                               головуючого         – судді            Лузана В.В.

                                               при секретарі                    -   Демененко М.М.    

                                        за участю позивачки                – ОСОБА_1

                                                відповідача № 1               -  ОСОБА_2

                                        представник відповідача № 1 – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди, -

      ВСТАНОВИВ:

У вересні 2008р. позивачка звернулася до Жовтневого районного суду м. Маріуполя  з даним позовом, який ухвалою суду від 04.11.2008р. був переданий на розгляд до Приморського районного суду, в якому просила спростувати завідомо неправдиву інформацію, яка принижує її честь та гідність, спричиняє шкоду діловій репутації, а також стягнути з відповідачів моральну шкоду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та пояснила, що відповідач № 2 ОСОБА_4 у квітні 2008р. звернувся до прокуратури області із заявою, в якій виклав недостовірну інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію її, ОСОБА_1, як правозахисника, а саме: відомості про те, що вона заявила в судовому засіданні 15.04.2008р., що відповідач № 1 ОСОБА_4 організував переслідування з допомогою невідомих осіб її дочки; що вона, ОСОБА_1, є кумою прокурора Жовтневого району, вимагала гроші в валюті США за врегулювання конфлікту в інтересах сина заявника ОСОБА_4, які призначались третій особі, також просила у ОСОБА_4 гроші в іноземній валюті для передачі прокурору. Крім цього, відповідач № 2 зазначал в заяві, що знав про наявність судимості в неї, ОСОБА_1, та відсутність юридичної освіти. Дані обставини не відповідають дійсності, що підтвердилось при проведенні відповідної перевірки в прокуратурі Жовтневого району, за результатами якої була винесена постанова про відмову в порушенні кримінальної справи по п.2ст.6 УПК України. Такі дії відповідача № 2, який діяв за довіреністю та в інтересах відповідача № 1, як захисник в кримінальній справі, принижують її честь та гідність, спричиняють шкоду діловій репутації як правозахисника, який за свою роботу не отримує винагороду, а також спричиняють хвилювання її родині, переслідують мету здійснення тиску на неї, як свідка по кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_4, а також спричиняють їй моральну шкоду, яку вона оцінила в розмірі 50000 грн. та просила стягнути цю суму з кожного з відповідачів. Однак у судових дебатах заявила про те, що суд повинен відмовити в задоволенні її позову у повному обсязі.

Відповідач № 1 ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на ті обставини, що заява його батька на адресу прокуратури Донецької області, на яку вказує позивачка, є зверненням останнього до владного органу, в якій міститься прохання про проведення дослідчої перевірки з метою встановлення фактичних обставин, що відносяться до діяльності ОСОБА_1, як його, відповідача, довіреної особи в минулому та інших даних. Таке звернення, відповідно положень Конституції, цивільного законодавства та закону України про звернення громадян, не є поширенням недостовірної інформації, яка порочить   честь, гідність та ділову репутацію позивачів, тому підстави для задоволення позову, у тому числі в частині стягнення моральної шкоди, відсутні.

Представник відповідача № 1 ОСОБА_3 позов не визнав за тими ж підставами, стверджуючи, що по існуючій судовій практиці звернення громадянина до правоохоронних органів є його конституційним правом, а не розповсюдженням недостовірної інформації, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію, у зв*язку з чим просив відмовити в позові.

Відповідач № 2 ОСОБА_4 позов не визнав та стверджував, що знав ОСОБА_1 раніше та після того, як йому стало відомо, що його син звернувся до неї за юридичною допомогою, заборонив йому спілкуватися з нею, як правозахисником та свідком, а коли 15 квітня 2008р. при розгляді кримінальної справи у судовому засіданні ОСОБА_1 зробила недостовірні заяви, які мають відношення до відповідача № 1, то він, ОСОБА_4, звернувся до прокуратури області з відповідною заявою для проведення дослідчої перевірки, що є його правом та не принижує гідність та ділову репутацію позивачки, у зв*язку з чим просив відмовити в позові.    

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 277 ЦК України особисті немайнові права фізичної особи, які порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, можуть бути захищені шляхом спростування цієї інформації.

Згідно з положеннями п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику по справам про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009р. № 1 відповідно ст. 40 Конституції України фізичні особи мають право направляти письмові звернення в органи державної влади. Коли особа звертається до органу, компетентного розглянути інформацію, що міститься в її заяві, та в ході перевірки ця інформація не знайшла свого підтвердження, дана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову про захист гідності, оскільки в такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не розповсюдження недостовірної інформації. Відповідно п.15 зазначеної постанови повідомлення оспорюємої інформації особі, яку вона стосується, не може визнаватися її розповсюдженням, якщо особа, яка повідомила таку інформацію, вжила заходи конфіденційності, щоб ця інформація не стала досягаємою третім особам.  

Судом встановлено та це не оспорюється сторонами, що відповідач № 2 звернувся з заявою до прокуратури області, в якій висловив свою думку щодо неправомірної діяльності позивачки, як представника інтересів його сина в минулому та свідка по кримінальній справі й вимагав прийняти певні заходи по перевірці його заяви компетентним органом. Ця заява була розглянута прокуратурою Жовтневого району та по ній винесено відповідне процесуальне рішення.

Право висловлювати судження, оцінки, думки гарантовано ст. 34 Конституції України. Це право закріплено також у ст. 10 Європейської конвенції «Про захист прав людини і основних свобод», яка відповідно до ст. 9 Конституції України є складовою частиною національного законодавства.

Згідно рішенню колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.01.2006р. по конкретній справі за позовом громадянки Ф. про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, яке прийнято за наслідками розгляду касаційної скарги відповідачки: «звернення до правоохоронного чи державного органу із заявою або скаргою про неправомірні дії іншої особи, якщо цей орган наділений владними повноваженнями щодо поновлення законності у відповідних відносинах чи застосування передбачених законом санкцій до правопорушника, не може розцінюватись як поширення неправдивих відомостей, якщо не встановлено, що, фактично, метою цих дій було приниження честі, гідності та ділової репутації певної особи».

Крім того, з огляду на зміст заяви відповідача № 2, наведені в ній висловлювання є його оціночними судженнями, що мали місце в діяльності позивачки, як особи, яка надавала юридичну допомогу його сину, а в подальшому стала свідком по кримінальній справі, що свідчить про відсутність у його діях мети приниження честі, гідності та ділової репутації позивачки.

Відповідач № 1 безпосередньо заяву не підписував, а ствердження позивачки, що відповідач № 2 діяв за його довіреністю, не є підставою для настання цивільно-правової відповідальності в даному спорі.

При встановлених обставинах суд відмовляє в задоволенні позову у повному обсязі, у тому числі в частині стягнення моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 79, 88, 196, 213, 215, 218 ЦПК України, ст. 277 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, тобто через десять днів; якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк 20 днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

                                        Суддя