Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
16.09.2009 Справа № 2-а-100/09/0109
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Горошко Н.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Омельченка В. А.
секретар судового засідання Олефіренко О.В.
сторони не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на постанову Київського районного суду міста Сімферополя (суддя Дибенко Д.О.) від 03.03.09 у справі № 2а-100/2009
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя (бульвар Франка, 25, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95034)
про визнання протиправними дій та спонукання до вчинення певних дій
ВСТАНОВИВ:
Постановою Київського районного суду міста Сімферополя від 03.03.09 у справі № 2а-100/2009 позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя на користь ОСОБА_1 недоплачену щорічну разову грошову допомогу інвалідам війни за 2008 рік у сумі 3448,00грн.
Не погодившись з постановою суду, Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя звернулося з апеляційною скаргою, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права та просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.05.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи за відсутності нез'явившихся сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи в межах апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є ветераном війни -інвалідом ІІ групи, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від 17.01.2006 (а.с. 2).
Відповідачем позивачу на підставі Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Закону України “Про Державний бюджет України” у 2008 році проведена виплата щорічної разової грошової допомоги до 5 травня в сумі 400,00 грн.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, щорічно до 5 травня інвалідам війни ІІ групи виплачується разова грошова допомога у розмірі 8-ми мінімальних пенсій за віком.
Пунктом 20 Розділу ІІ “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 № 107-VI внесені зміни до Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, згідно яких частину 5 статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” викладено в такій редакції “Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, пункту 20 розділу II “Внесення змін до деяких законодавчих актів України” Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для ветеранів війни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), є недійсними (частина третя статті 2 Закону).
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є чинним, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є ветераном війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги ветеранам війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 58 Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню щорічна разова грошова допомога до 5 травня як ветерану війни -інваліду війни ІІ групи за 2008 рік в сумі 3448,00грн. згідно наступного розрахунку: 481,00грн.х8-400,00грн.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон, тобто Закон України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, має перевагу перед Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ від 22.10.1993 (зі змінами та доповненнями), яким встановлені пільги для ветеранів війни, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Київської районної Ради м. Сімферополя залишити без задоволення.
Постанову Київського районного суду міста Сімферополя від 03.03.09 у справі № 2а-100/2009 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя підпис Н.П.Горошко
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис В.А.Омельченко
Повний текст судового рішення виготовлений 21 вересня 2009 р.
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Н.П.Горошко