Справа № 2-822/11

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 квітня 2011 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Рябоконь Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору, –

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2011 року, позивач ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що 10.03.2010 р., він позичив відповідачці ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 50000 дол. США (еквівалент 395500 грн. за курсом НБУ на вказану дату), строком на 1 місяць, а саме до 10.04.2010 р., що підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_2 від 10.03.2010 р.

Позивач стверджує, що зазначені вище гроші, відповідачка позичила у нього для будівництва власного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Братів Пироженків, 2а. При чому, як вважає позивач, вони домовились з відповідачкою, що після закінчення нею будівництва та отримання правовстановлюючих документів на будинок, остання, передасть будинок у заставу позивачу в забезпечення своїх грошових зобов’язань за договором вищевказаної позики.

Однак, як зазначає позивач, на початку грудня 2010 р., йому стало відомо про існування нотаріально-посвідченого іпотечного договору від 10.08.2010 р., який відповідачка ОСОБА_2 уклала з відповідачем ОСОБА_3, стосовно вищевказаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Братів Пироженків, 2а в забезпечення виконання грошового зобов’язання перед ОСОБА_3

Вважаючи порушеними свої майнові інтереси, а саме, що відповідачка ОСОБА_2, знаючи про наявність грошового зобов’язання перед позивачем та їхню домовленість щодо застави зазначеного вище житлового будинку, уклала іпотечний договір з відповідачем ОСОБА_3, тим самим, ввів в оману позивача та ОСОБА_3, позивач просив суд, визнати недійсним нотаріально-посвідчений іпотечний договір від 10.08.2010 р., укладений між відповідачами стосовно зазначеного вище житлового будинку.

В судовому засіданні, позивач підтримав свої позовні вимоги.

Представники відповідачки, а також відповідач ОСОБА_3, позов не визнали, посилаючись на його безпідставність та відсутністю будь-яких підстав порушень інтересів позивача.

Заслухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином –є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Умовами статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено –правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

Частина 1 п. 3 ст. 208 ЦК України зазначають –у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

У відповідності зі ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом (ст. 208 цього Кодексу).

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Виходячи з приписів ст. 215 ЦК України вбачається, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із ч. 1 ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорюваних окремих його частин – може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Стаття 230 ЦК України передбачає –якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Статтею 627 ЦК України передбачено –відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 638 ЦК України –договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до умов статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії –договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації –з моменту державної реєстрації.

З пунктів 19 та 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»випливає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадках навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману –повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Обман щодо мотивів правочину –не має істотного значення.

Судом було встановлено, що відповідно до розписки від 10.03.2010 р., ОСОБА_1 позичив відповідачці ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 50000 дол. США, зі строком повернення до 10.04.2010 р. (а.с. 5).

Однак, у вказаній розписці, жодним словом не йдеться про те, що відповідачка позичила зазначені гроші на будівництво свого житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, а тому суд вважає безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсності твердження позивача стовно надання ним грошей відповідачці на будівництво житлового будинку, який в подальшому, нібито відповідачка зобов’язалася надати в заставу саме позивачу в забезпечення своєї розписки щодо повернення грошей, а також враховуючи, що вказані твердження –не є допустимими та належними доказами по справі, як того вимагають приписи ст.ст. 57-60 ЦПК України.

До того ж, сам позивач підтвердив в судовому засіданні, що будь-яких доказів, підтверджуючих його вищевказані твердження, а також те, що відповідачка, укладаючи оспорюваний договір ввела його в оману - не має, окрім зазначеної вище розписки, а також пояснив суду, що рішенням Овідіопольського райсуду від 17.12.2010 р., яке на сьогодні не набрало законної сили, був задоволений його позов до ОСОБА_2 про стягнення боргу за тією ж самою розпискою та стягнуто з відповідачки на його користь грошову суму у розмірі 395500 грн. (еквівалент 50000 дол. США) (а.с. 22,23).

З пояснень представника відповідачки ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 вбачається, що оспорюваний договір іпотеки, був укладений між сторонами добровільно та без застережень і відповідно будь-які права третіх осіб не порушував.

10.08.2010 р., між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, був укладений нотаріально-посвідчений іпотечний договір, який забезпечує вимогу іпотекодержателя, що виникла на підставі договору позики, укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником), посвідченого 10.08.2010 р. приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_4 (реєстр. № 5809), за умовами якого іпотекодавець (позичальник) зобов’язаний повернути іпотекодержателю позику у розмірі 315600 грн. За умовами зазначеного іпотечного договору, ОСОБА_2 передала в іпотеку ОСОБА_3 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами № 2а, розташований за адресою : с. Калаглія, Овідіопольського району Одеської області, вул. Братів Пироженків та який належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності від 26.07.2010 р., виданого на підставі рішення Калаглійської с/р Овідіопольського району Одеської області № 1937-ІІІ від 22.07.2010 р. та земельну ділянку, площею 0,0995 га, на якій розташований вказаний вище будинок та яка належить ОСОБА_2 на підставі державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 715395 (а.с. 6-11,25).

Пунктом 13 оспорюваного іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець (ОСОБА_2П.) свідчить, що предмет іпотеки, на момент укладення цього договору нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений іншим способом, в спорі і під забороною, арештом, в податковій заставі не перебуває, судового спору по ньому не має, відсутні сервітути, обмеження та обтяження щодо його використання за цільовим призначенням, від прав третіх осіб він вільний, не переданий у найм (оренду), тимчасове чи довічне користування, як юридична адреса не використовується, малолітні та недієздатні особи в будинку не зареєстровані та не проживають (а.с. 7).

Як встановив суд, вказаний пункт іпотечного договору –повністю відповідає дійсності та жодний з перелічених умов п. 13, при укладенні договору не був порушений сторонами та умови договору повністю відповідають приписам ст. 203 ЦК України.

Таким чином, підстав для визнання недійсним іпотечного договору, у суду –не має.

На думку суду, будь-які майнові законні права та інтереси позивача, при укладанні зазначеного вище іпотечного договору –порушені не були, а тому суд приходить в безпідставності та необґрунтованості позовних вимог, в задоволенні яких слід відмовити повністю.

Керуючись ст. ст. 10,11,57-60,61,154,209,212-215,218 ЦПК України, ст.ст. 202-204,208,209,215,218,230,627,638,640 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, –

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним іпотечного договору –відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Гандзій Д.М.