Справа №2-23/10 22.09.2010 22.09.2010 22.09.2010

Справа № 22ц – 6595 Суддя суду 1-ої інстанції ОСОБА_1

Категорія 20 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_2

РІШЕННЯ

І м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої Вовненко Г.Ю.,

суддів Буренкової К.О., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання Дуднік Ю.П.,

за участю позивачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5, відповідачки ОСОБА_6 та представника відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2010 року, постановлене за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним

та

за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком і виселення без надання іншого жилого приміщення

в с т а н о в и л а:

21 травня 2009 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 звернулись у суд з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним.

Позивачі зазначали, що 14 червня 2004 року вони домовились із відповідачами про купівлю-продаж жилого будинку № 47 по вул. Центральній в с. Сливино Миколаївського району. Свої домовленості вони оформили розпискою, заплативши відповідачам аванс в сумі 800 доларів США. Оскільки відповідачі довгий час не могли підготувати документи, договір купівлі-продажу не був укладений. На даний час відповідачі відмовляються укладати договір.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачі просили про задоволення своїх вимог.

25 травня 2009 року ОСОБА_6 звернулась з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком і виселення без надання іншого жилого приміщення.

В позові зазначала, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 виявили бажання купити її будинок по вул. Центральній 47 в с. Сливино Миколаївського району. Оскільки достатньої суми для цього вони не мали, то просили відстрочити оплату на два роки. Після сплину дворічного терміну відповідачі відмовились сплатити гроші тому договір укладений не був. Будинок також не звільняють.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_6 просила про задоволення своїх вимог.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2010 року в задоволенні позову ОСОБА_4 і ОСОБА_3 відмовлено.

Позов ОСОБА_6 задоволено повністю. Постановлено усунути їперешкоди в користуванні жилим будинком з виселенням ОСОБА_4 і ОСОБА_3 з усіма членами сім’ї із спірного жилого дому.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 і ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність рішення суду обставинам справи, просять рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити їх позов і відмовити в позові ОСОБА_6

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, які з’явились в судове засідання, pan> перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню в частині вимог ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_3 із спірного жилого дому з ухваленням в цій частині нового рішення.

Відповідно до положень ч.2 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, суд може такий договір визнати дійсним, якщо сторони домовились щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилась від його нотаріального посвідчення.

Між тим, матеріали справи свідчать, що між сторонами не було досягнуто домовленості щодо такої істотної умови договору, як ціна.

mily:Times New Roman;tag3:12pt;"> Так в розписці від 14.06.2004 р. зазначена лише сума авансу - 800 доларів США, які ОСОБА_7 передав ОСОБА_4 в рахунок вартості дому. Ціна жилого дому, на якій домовились сторони, в письмовій розписці не зазначена (а.с.24).

В судовому засіданні сторони щодо ціни називали різні суми. Так, ОСОБА_4 називав суми і 1700, і 3000 доларів С ША (а.с.96, 100). ОСОБА_9 пояснював суду, що домовлялись про купівлю-продаж спірного жилого дому за 2000 доларів США (а.с.100). В засіданні суду апеляційної інстанції сторони також називали різні суми.

За таких обставин не можна вважати, що сторони домовились щодо всіх істотних умов договору, зокрема ціни, а тому у суду не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 і ОСОБА_3

Як вбачається із матеріалів справи, спірний жилий будинок належить на праві власності ОСОБА_6

Відповідно до положень, передбачених ст.ст. 383, 391 ЦК України, власник жилого будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і вправі вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Тому суд дійшов правильного висновку, що право власності ОСОБА_6 на спірний жилий будинок підлягає захисту шляхом усунення перешкод у користуванні.

Проте, вирішуючи вимоги ОСОБА_6 про виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_3 із спірного жилого дому, суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи.

Так, ОСОБА_6, заявляючи вимоги про виселення, в позовній заяві посилалась на ст. 109 ЖК України, в якій зазначені загальні положення, що виселення із жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Суд, з’ясувавши обставини справи, не визначив, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин і яка правова норма підлягає застосуванню до цих обставин.

Зокрема, судом не з’ясовано, на яких підставах ОСОБА_4 і ОСОБА_3 проживали в спірному жилому домі: наймачі, тимчасові мешканці, як такі, що самоправно зайняли жиле приміщення і на підставі якої правової норми заявлено вимогу про їх виселення та чи підлягають вони виселенню з цих підстав та не зазначив у рішенні, на підставі якої правової норми застосовується виселення.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що з в спірному жилому будинку крім ОСОБА_4 і ОСОБА_3 проживає донька ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте питання щодо залучення її до участі у справі судом не вирішувалось.

Приймаючи до уваги, що судом неповно з’ясовані обставини, які мають значення для справи за вимогою про виселення, то згідно з п. 1 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6 в цій частині.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2010 року в частині виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_11 з усіма членами їх сім’ї з будинку № 47 по вул. Центральній в с. Сливино Миколаївського району Миколаївської області без надання іншого жилого приміщення скасувати і в цій частині ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_4 і ОСОБА_11 в частині вимог про виселення їх з усіма членами сім’ї з будинку № 47 по вул. Центральній в с. Сливино Миколаївського району Миколаївської області без надання іншого жилого приміщення відмовити.

В іншій частині це ж саме рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 травня 2010 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: