КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08.09.2009 № 20/48
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
позивача Нетреба С.О. – довіреність від 03.02.2009 р.
відповідача: ОСОБА_2 – суб’єкт підприємницької діяльності
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ"
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2009
у справі № 20/48 (суддя
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Єдина Торгова Система-Київ"
до Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_2
про стягнення 312582,98 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2009 р. у справі № 20/48 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” (далі – ТОВ “Єдина Торгова Система-Київ”, позивач) про стягнення з Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі – СПД – ОСОБА_2, відповідач) 312 582,98 грн. був задоволений частково. Стягнуто з СПД ОСОБА_2 на користь: ТОВ “Єдина Торгова Система-Київ” 170 490 грн. основного боргу, 22 529,03 грн. пені, 17 206,55 грн. інфляційних, 4 107,10 грн. 3% річних, а всього 214 332,68 грн., а також 2 143,32 грн. державного мита та 80,91 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову було відмовлено.
Не погодившись з рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та змінити його в цій частині, стягнути з суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” курсову різницю за договором № 72 від 02.10.2007 року у розмірі 89 465 грн. 08 коп.
Позивач зазначає, що рішення Господарського суду Чернігівської області прийнято при невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд, відмовляючи у стягненні з Відповідача 89 465 грн. 08 коп. курсової різниці виходив з того, що у договорі між сторонами не передбачено грошовий еквівалент у іноземній валюті. Проте, дане твердження суду не відповідає обставинам справи, оскільки у додатковій угоді № 1 від 01.12.2008 року (п. 5.5.) до договору купівлі-продажу № 71 від 02.10.2007 року зазначено, що ціна (вартість) поставленого товару змінюється у відповідності (пропорційно) до зміни офіційного курсу Національного банку України по гривні до долара США на день оплати товару. Відповідно до ст. 533 Цивільного кодексу України допускається встановлення грошового зобов’язання у іноземній валюті.
Те що у додатковій угоді не зазначено фіксованої ціни (вартості) товару в іноземній валюті не може бути підставою відмови у стягненні курсової різниці. Оскільки, додатковою угодою № 1 від 01.12.2008 року ціна (вартість) товару була прив’язана до офіційного курсу гривні до долара США.
Позивачем були надані докази, а саме: довідки з банку про офіційний курс іноземної валюти (долар США) до гривні на день підписання специфікацій станом на 05.05.2009 року, станом на 17.05.2009, а також на день подання позовної заяви до суду станом на 12.03.2009 року, що дає можливість зробити відповідні обрахунки зміни ціни (вартості) товару залежно від зміни офіційного курсу долара США до національної валюти - гривні.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу суду не надав, однак в судовому засіданні апеляційні вимоги не визнав, зазначив, що вважає їх безпідставними та необґрунтованими, тому просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою від 10.06.2009 р. апеляційна скарга прийнята до провадження, розгляд справи призначений на 08.09.2009 р.
В судовому засіданні 08.09.2009 р. представник позивача надала суду письмове клопотання про повернення з Державного бюджету України надмірно сплачену ним суму державного мита за подання апеляційної скарги у розмірі 1 115,59 грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія встановила наступне.
02.10.2007 р. між сторонами укладено договір № 71 (далі – Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався передати у власність відповідача, а відповідач зобов’язується прийняти та оплатити хімічну продукцію.
Пунктом 1.2 Договору передбачено, що передача товару по Договору здійснюється згідно ціни, строків, номенклатурою і в кількості, передбачених специфікаціями до Договору.
Додатковою угодою № 1 від 01.12.2008 р. було передбачено, що вартість товару, зазначена в специфікаціях до Договору, а також кожен окремий платіж будуть змінені в більшу чи меншу сторону пропорційно змін офіційного курсу Національного банку України по гривні до долару США на день оплати товару.
Специфікаціями № 4 від 05.05.2008 р. та № 5 від 17.05.2008 р. до Договору встановлена кількість, вартість та терміни оплати продукції.
Відповідно до п. 5.2 Договору, оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у строки, обумовлені в Специфікаціях по кожній поставці.
Відповідно до п. 6.1 Договору, у випадку, якщо відповідач затримав оплату за поставлений товар згідно специфікації на певну поставку, то він зобов’язаний сплатити пеню в розмірі 0,2% від суми певної поставки за кожен день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості.
Відповідно до специфікації № 4 від 05.05.2008 р., оплата за поставлену продукцію на суму 216750грн. здійснюється наступним чином: 10% - передоплата до 08.05.2008 р., 30% - по факту відвантаження, 60% на протязі 20 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця.
Відповідач свої зобов’язання щодо оплати отриманого товару за специфікацією № 4 виконав частково, оплативши отриману продукцію в сумі 71 760 грн., що підтверджується банківськими виписками:
від 08.05.2008 р. на суму 21 760 грн.,
від 14.07.2008 р. на суму 30 000 грн.,
від 13.10.2008 р. на суму 10 000 грн.,
від 16.10.2008 р. на суму 10 000 грн.
Відповідно до специфікації № 5 від 17.05.2008 р., оплата за поставлену продукцію на суму 25 000 грн. здійснюється наступним чином: 100% оплата на протязі 20 календарних днів з дати відвантаження зі складу продавця.
Вартість отриманої продукції за специфікацією № 5 відповідачем взагалі оплачена не була.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладання спірного договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За юридичною природою зазначений договір є договором купівлі-продажу, а тому до нього застосовуються норми глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідні положення визначаються і в ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України та ч. 7 статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.
Відповідно до матеріалів справи, позивач виконав своє зобов’язання за договором купівлі-продажу належним чином.
Відповідач визнав факт неналежного виконання ним зобов’язань за Договором № 71 і наявність у нього заборгованості перед позивачем у сумі 170 490 грн., однак, не визнав свого обов’язку сплачувати позивачу суму курсової різниці вартості неоплаченого товару.
Враховуючи викладене вимога позивача стосовно стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 170 490 грн. підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача на підставі ст. 533 Цивільного кодексу України та додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 р. до Договору № 71 вартості товару з врахуванням курсової різниці у розмірі 89 465 грн., то в цій частині позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 533 ЦК України, грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Виходячи з вказаної норми, необхідною умовою для стягнення боргу з врахуванням курсової різниці є встановлення сторонами у зобов’язанні (договорі, тощо) грошового еквіваленту в іноземній валюті.
Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з судом першої інстанції стосовно того, що дана вимога є безпідставною, оскільки ні в зазначеній додатковій угоді, ні в Договорі, ні в специфікаціях сторони не встановили грошовий еквівалент в іноземній валюті, а відтак стягнення основного боргу з урахуванням курсової різниці є безпідставним.
Дана вимога не підлягає задоволенню також з огляду на статтю 631 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору; договір набирає чинності з моменту його укладення; сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Так, судова колегія зазначає, що умовами основного договору чітко не зазначені ні період дії договору, ні певна кількість поставок, після вчинення яких договір закінчить свою дію, ні точна дата, до якої має діяти договір.
Договір № 71 від 02.10.2007 р. визначає, що договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, тобто за цим договором може бути здійснена необмежена кількість поставок.
Посилання у Додатковій угоді до Договору № 71 на те, що вартість товару, зазначена в специфікаціях до Договору, а також кожен окремий платіж будуть змінені в більшу чи меншу сторону пропорційно змін офіційного курсу Національного банку України по гривні до долару США на день оплати товару, не можуть змінювати умови оплати товару, який був поставлений відповідачу до 01.12.2008 р. До такого висновку судова колегія прийшла в зв’язку з тим, що позивач не скористався своїм правом, наданим йому ч. 3 статті 631 Цивільного кодексу України і не зазначив, що дія цієї угоди розповсюджується і на попередні специфікації, виписані за Договором № 71.
Вимога про стягнення з СПД – ОСОБА_2 пені, 3-х відсотків річних та інфляційних втрат, також підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.
Згідно статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення неустойки (пені) з відповідача у зв’язку з несвоєчасною оплатою отриманої продукції в сумі 31 314,25 грн. за період з 10.06.2008 р. по 12.03.2009 р.
Судова колегія зазначає, що при здійсненні розрахунку пені суд першої інстанції не врахував, що прострочення виконання грошового зобов’язання за специфікацією № 4 настало 26.05.2008 р., тобто з урахуванням вимог вказаної вище статті Господарського кодексу України, закінчення строку нарахування пені за даним зобов’язанням настало 26.11.2008 р., а не 10.12.2008 р.
Оскільки позивач в позовній заяві заявив вимогу щодо стягнення пені починаючи саме з 10.06.2008 р., а суд не повинен при винесенні рішення виходити за межі позовних вимог та враховуючи вимоги ст. 232 Господарського кодексу України, за перерахунком судової колегії пеня становить 21 632,93 грн. і підлягає стягненню на користь позивача.
Частина 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки відповідачем заборгованість на момент звернення позивача з позовом до суду погашена не була, позивачем обґрунтовано нараховані інфляційні в сумі 17 206,55 грн. та річні в сумі 4 107,10 грн.
Дослідивши оскаржуване рішення, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду констатує те, що суд першої інстанції в зазначеному рішенні вірно застосував всі норми матеріального і процесуального права, однак припустився неточності при перевірці розрахунку позивача стосовно суми пені. Таким чином судова колегія вважає, за необхідне рішення Господарського суду м. Києва в цій частині змінити.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, державне мито при частковому задоволенні вимог покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до 13. Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої наказом ГДПІ України від 22.0493 р. № 15, державне мито, що справляється з апеляційних скарг на рішення та постанови господарських судів, заяв про їх перегляд за нововиявленими обставинами, зараховується до державного бюджету України.
Декретом Кабінету Міністрів України “Про державне мито” (аб. “а” ч. 2 ст. 3) державне мито за подання до господарських судів заяви майнового характеру, державне мито сплачується в розмірі 1% ціни позову.
Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 р. № 7-93, із апеляційних скарг на рішення та постанови, державне мито сплачується в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції.
Позивач оскаржує рішення Господарського суду м. Києва в частині вимог, які були відхилені, тому сума державного мита, яка підлягає сплаті при зверненні з апеляційною скаргою, має розраховуватись саме з цієї суми, і складає 447,33 грн., в той час, як відповідно до платіжного доручення № 961 від 07.05.2009 р. сплачено 1 562,92 грн., тобто переплачено 1 115,59 грн.
Відповідно до статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України, сплачене державне мито підлягає поверненню частково у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне задовольнити клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” про повернення надмірно сплаченого державного мита.
Керуючись ст.ст. 47, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.04.2009 р. в справі № 20/48 – змінити в частині стягнення пені і викласти в наступній редакції:
“Позов задовольнити частково.
Стягнути з Суб’єкта підприємницької діяльності фізичної особи –підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; р/р НОМЕР_3 Індекс Банк, Чернігів, МФО НОМЕР_4, Ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” (02090, вул. Сосюри, 68, м. Київ-90; р/р НОМЕР_2 у ВАТ “Райфайзен Банк Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 32959643) 170 490 грн. основного боргу, 21 632,93 грн. пені, 17 206,55 грн. інфляційних, 4 107,10 грн. 3% річних, 2 696,36 грн. державного мита та 101,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.
В іншій частині позову відмовити.”
Видачу наказу доручити Господарському Чернігівської області.
Повернути Товариства з обмеженою відповідальністю “Єдина Торгова Система-Київ” (02090, вул. Сосюри, 68, м. Київ-90; р/р НОМЕР_2 у ВАТ “Райфайзен Банк Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 32959643) з Державного бюджету України державне мито у розмірі 1 115,59 грн. (одна тисяча сто п’ятнадцять гривень 59 коп.), сплачене згідно платіжного доручення № 961 від 07.05.2009 р. Оригінал платіжного доручення № 961 від 07.05.2009 р. знаходиться в матеріалах справи № 20/48.
Справу № 20/48 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді
11.09.09 (відправлено)