Справа №2-49/2009р.

                                                                   РІШЕННЯ

                                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

  14 серпня 2009 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді Слурденко О.І., при секретарі Шиловій І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Чугуєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2  та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільно нажитого майна подружжя,  -

                                                                  ВСТАНОВИВ:

  Позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про розподіл спільно нажитого майна в період шлюбу, уточнивши його в ході розгляду справи, вказавши в позовні заяві та пояснивши у судовому засіданні, що 26.06.1993 року вступила в зареєстрований шлюб з відповідачем. Від шлюбі спільних дітей не мають. Вони в період шлюбу за спільні кошти подружжя придбали: диван, шафу для одягу, стіл журнальний, палас - загальною вартістю 250 гривень, гумовий човен вартістю 600 гривень, диван-ліжко вартістю 1800 гривень, котел „Херман” вартістю 2200 гривень, шафу для взуття вартістю 500 гривень та пральну машину „Елджі” вартістю 2400 гривень, а взагалі майна із врахуванням ізносу на суму 6250 гривень. Проживали вони в будинку її матері і нічого крім цього майна спільного не мають. Але в 2008 році вони брали позики у різних осіб і залишився борг на суму 30100 гривень, що підтверджується письмовими розписками. Оскільки вона більшу частку боргу погасила, то залишок просить покласти на відповідача.

  Відповідач заперечуючи проти позову, заявив зустрічний позов вказавши у заяві та пояснивши у судовому засіданні, що в період шлюбу вони за спільні кошти подружжя придбали: трактор МТЗ80 вартістю 5000 гривень, автомобіль ВАЗ2121 держномер НОМЕР_1 вартістю 15000 гривень з ремонтом на 3000 гривень, причеп тракторний за 2000 гривень, роторну косарку вартістю 3000 гривень, електростанцію вартістю 10000 гривень, бочку об’ємом 4 куб. м. вартістю 4000 гривень, три тони картоплі на загальну суму 7500 гривень, вісім тон кавунів на загальну суму 8000 гривень, сіно на суму 11000 гривень, сорок тон соняшнику на суму 54000 гривень, золоті серги вартістю 1500 гривень, ланцюжок золотий вартістю 1500 гривень, печатку золоту чоловічу вартістю 1500 гривень, ланцюжок золотий чоловічий вартістю 1500 гривень, костюм для рибалки вартістю 300 гривень, півтори тону селітри на суму 1500 гривень, два електродвигуни на суму 1500 гривень, крім цього вони зробили ремонт кухні та спальні на суму 15000 гривень, побудували огорожу навколо будинку, зерносклад, туалет, приміщення для копчення, душ, доріжки, відремонтували сарай та розбили клумби на загальну суму 35000 гривень, зробили ремонт автомобіля ВАЗ2121 на суму 3000 гривень. Крім цього позивачка утримує у себе майно яке належить його батьку та майно яке належить заводу „Протон” і це майно віно просить суд зобов’язати її повернути йому. Просить суд поділи вказане майно, а оскільки позивачка вже розпорядилася цим майном на свій розсуд то стягнути на його користь компенсацію у сумі 61000 гривень та вартість автомобілю ВАЗ2121 в суму 15000 гривень і мотоциклу МТ10 вартістю 5000 гривень.

  Заслухавши сторони та їх представників, дослідивши матеріали, справи суд надходить до наступного.

  У відповідності до Глави 8 Сімейного Кодексу України ( ст.ст. 60-71) майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. І об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

  За таких обставин спір між сторонами про поділ спільно нажитого сумісного майна може йти тільки про те майно та речі які вони набули у власність під час шлюбу для сім’ї та в інтересах сім’ї. Тому заявлені зустрічні позовні вимоги відповідача про поділ нерухомого майна не можуть розглядатися в даному спорі, оскільки будинок та садиба де вони проживали належать матері позивачки, вони право власності на це майно не можуть набути за умови відсутності договору із власником будинку про перехід права власності, і можуть тільки вимагати компенсацію за поліпшення або збільшення вартості нерухомого майна внаслідок спільних затрат. Але цей спір не може бути розглянутий в порядку поділу спільно нажитого майна подружжя, а може розглядатися тільки у спорі між власником будинку, тобто матір’ю позивачки, та особою яка вимагає компенсації за зроблені поліпшення та збільшення вартості нерухомої власності.

  Також майно яке має спеціальний порядок реєстрації права власності може бути предметом спору між подружжям, якщо цей порядок був виконаний, це стосується транспортних засобів. Так відповідач стверджує, що в період шлюбу ними було придбано автомобіль ВАЗ 2121, трактор МТЗ 80 та до шлюбу він мав мотоцикл МТ 10, якими позивачка розпорядилася за своїм розсудом, тому половину вартості цих транспортних засобів він має отримати. Але він не надав суду жодних доказів реєстрації права власності цих транспортних засобів в органах ДАІ та держтехнагляду на будь яке ім’я – своє чи позивачки. Більш того сам у судовому розгляді справи дав пояснення, що право власності на вказані транспортні засоби на його ім’я або ім’я його дружини в органах ДАІ або держтехнагляду не оформлялося і не реєструвалося. А за такими обставинами суд не може розглядати це майно як предмет спору.

  Згідно норми Сімейного Кодексу України розмір часток майна дружини та чоловіка про поділі майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнаються рівними. Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі і якщо вони не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка та інші обставини. Що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному із подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними, при цьому іншому присуджується грошова компенсація.

  Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України у постанові №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства про розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя”, до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї. Не належить до спільної сумісної власності майно одного із подружжя, набуте особою до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або у порядку спадкування, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному із подружжя особисто, речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя. Вклад до статутного фонду господарського товариства не є об’єктом права спільної власності подружжя, також майно приватного підприємця чи фізичної особи підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя хто не є учасником товариства, і не приймає участі у підприємницької діяльності має право тільки на частку одержаних доходів.

  Позивачка є засновником селянського (фермерського) господарства, в засновані якого відповідач участі за статутними документами не приймав. Наведене ним обладнання та техніка купувалася та набувалася для сільськогосподарського виробництва селянського господарства і не є спільно нажитим майном подружжя, отриманий врожай цим селянським (фермерським) господарством на який вказує відповідач також, не є спільно нажитим майном подружжя. Золоті коштовності про які вказує відповідач, також не являються спільно нажитим майном подружжя.

  Наведені позивачкою грошові боргові зобов’язання не можуть бути визнані судом як такими, що отримані в інтересах сім’ї, оскільки отримувалися нею для здійснення виробництва селянського (фермерського) господарства, тому не можуть бути розглянуті судом в порядку поділу спільного майна подружжя.

  Фактично підлягає розгляду спір про поділ спільно нажитого майна подружжя у вигляді меблів, побутових приладів на загальну суму 6250 гривень.                      

  Керуючись ст.ст.10,11,88,89,209,212,214,215,218 ЦПК України, ст.ст.60-71 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, суд –

                                                                     ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільно нажитого майна задовольнити частково.

Виділити ОСОБА_1 у власність спільні нажите майно подружжя: диван, шафу для одягу, стіл журнальний, палас, диван-ліжко, котел „Херман”, шафу для взуття, пральну машину „Єлджі” на загальну суму 6100(шість тисяч сто) гривень.

Виділити ОСОБА_2 у власність спільно нажите майно подружжя – гумовий човен вартістю 150 гривен та стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошову компенсацію за частку майна в суму 2975(дві тисячі дев’ятсот сімдесят п’ять) гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення сум боргу – відмовити.

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл автомобільної та сільськогосподарської техніки і врожаю, як спільно нажитого майна подружжя – відмовити.

Державне мито сторонами було сплачено кожним особисто за подачу свого позову, тому взаємно зараховуючи ці суми суд вирішує не стягувати с них держмито.    

  Рішення може бути оскаржене до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області шляхом подачі через суд першої інстанції у 10-денний строк з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження і подачею після цього протягом 20 днів апеляції або у порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

                                             Суддя: