УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«24» січня 2007 року колегія судців судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді - Іващенко В.В.

Суддів                        - Летягіної О.В.

-   Сінані О.М.

При секретарі          - Бахтагарєєвій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, та третьої особи Приватного нотаріуса ОСОБА_3, про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності на домоволодіння та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 19 червня 2006 року,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив суд визнати договір дарування від ІНФОРМАЦІЯ_1 року, недійсним; визнати за ним право власності на домоволодіння - будинок АДРЕСА_1, та стягнути з відповідача на його користь 20000грн. у відшкодування моральної шкоди.

Вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року, в присутності свідків, він уклав зі своїм сином ОСОБА_2 договір дарування (реєстр №НОМЕР_1), який був посвідчений Приватним нотаріусом ОСОБА_3, згідно з яким, подарував синові свій будинок АДРЕСА_1. Насправді він не хотів дарувати синові будинок повністю, так як ще має доньку, однак підписав договір під психологічним впливом сина і його дружини, та боявся жорстокого характеру сина, який був неодноразово засудженим.

Також, при укладенні договору, відповідач обманув його, пообіцявши залишити позивача до його смерті хазяїном будинку, та довічно утримувати його разом з дружиною. При укладені договору приватний нотаріус ОСОБА_3 не роз'яснила позивачеві наслідки укладання договору, а головне - хто і з якого часу є власником будинку.

Рішенням Центрального районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 19.06.2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовлено.

На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подана апеляційна скарга, в якій він просить скасувати рішення суду, як незаконне та необгрунтоване, та ухвалити нове рішення про задоволення його вимог в повному обсязі.

Справа № 22-186/2007 р.                  Головуючий у першій інстанції Осіпов Ю.В.

                    Доповідач Летягіна О.В.

2

Апелянт вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, та є односторонніми і необ'єктивними. Також, суд не прийняв до уваги  пояснення свідків, які говорили про небажання апелянта укладати договір дарування з відповідачем, та не дав належну правову оцінку наданим доказам. Вважає, що суд необгрунтовано відмовив в розгляді додаткового позову до СМБРТІ, так як відповідач надав нотаріусу для оформлення договору витяг з реєстру прав власності, виданий СМБРТІ на ім'я ОСОБА_1, незаконно. Суд не дав правової оцінки іншим багатьом фактам та доводам, викладеним в позові. Адже в день укладення договору позивач навіть не узяв з собою до нотаріуса документів, які перевірчують його особу, тобто, не збирався укладати договір.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, як

необгрунтовану і безпідставну.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення сторін, які з'явилися у засідання суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких

підстав.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив всі обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, якій їх

регулює.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений із додержанням вимог чинного законодавства, будь якого психологічного тиску з боку відповідача не було припущено і сторони по справі мали намір укласти саме такий договір, ОСОБА_1 - подарувати, а ОСОБА_2 - прийняти в дар будинок АДРЕСА_1.

Так судом встановлено і сторони проти цього не заперечували, що з 2000 року відповідач зі своїми батьками і зі своєю сім'єю вели сумісне господарство і проживали однією родиною. Відповідач по справі повністю взяв на себе утримання і догляд за батьками і почав проводити поліпшення житлових умов домоволодіння АДРЕСА_1.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна із сторін зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Усім наданим сторонами доказам і поясненням свідків, суд надав належну правову оцінку кожному окремо і в їх сукупності, і це не потребує додаткової

перевірки.

Одним з доводів позивача про визнання недійсним договору дарування є те,

що договір був укладений під психологічним тиском та шляхом омани.

Однак, доказів того, що з боку відповідача була омана та психологічний тиск суду надано не було, немає ні звернень до правоохоронних органів на поведінку сина, та будь-яких інших переконливих доказів.

Іншім доводом для визнання договору дарування недійсним є посилання позивача на положення ст.727 ЦК України, а саме він вказує на своє право розірвання договору дарування на вимогу дарувальника.

Колегія суддів вважає даний довід також не обгрунтованим.

Справа № 22-186/2007 р.                  Головуючий у першій інстанції Осіпов Ю.В.

Доповідач Летягіна О.В.

3

            П.1 статі   727 ЦК України передбачає, що дарувальник має право вимагати

розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдарований умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини \ чоловіка \ або дітей.

По перше, позивач не ставить взагалі питання про розірвання договору. По друге, поняття умисно вчинений злочин передбачає, що має місце наявність приговору суду, чи інших передбачених законом доказів.

Твердження апелянта про те, що він мав намір укладати лише договір довічного утримання також не заслуговують на увагу, оскільки ні в суді першої інстанції, ні при розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 не надав суду доказів бажання укласти саме такий договір, так як позивач при обгрунтуванні вищевказаних доводів вказував, що він взагалі не мав намір укладати будь-який договір.

З підстав наведеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до загальних положень цивільно-процесуального законодавства з'ясував усі обставини, які пов'язані саме з предмету спору, встановив характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду є законним та обгрунтованим і підстав для задоволення апеляційної скарги не знаходить.

Виходячи з наведеного и керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319, 325 ЦПК України, судова колегія

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Центрального районного суду міста Сімферополя АР Крим від 19 червня 2006 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Верховного суду України.