КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24.04.07 р. № 25/693-А
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Розваляєвої Т.С.
суддів: Зубець Л.П.
Мартюк А.І.
при секретарі: Даценко В.М.
За участю представників:
від позивача – Семчук Т. М.,
від відповідача-1 – Москаленко І. О., Підлісецький Я. Ю.,
від відповідача-2 - не з’явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Броварська ОДПІ
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.01.2007
у справі № 25/693-А (Морозов С.М.)
за позовом Броварська ОДПІ
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Рест Лайн"
Приватне підприємство "Олеся-Стиль"
про визнання недійсними угод
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду міста Києва від 18.01.2007р. у справі № 25/693-А в позові відмовлено повністю.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом порушено норми матеріального права; на виконання спірних цивільно-правових угод, а саме: договору купівлі-продажу від 30.04.2003р. № 4, усних угод згідно із податковими накладними № 2 від 04.02.2003р., № 5 від 05.03.2003р., № 12 від 02.04.2003р., № 19 від 05.05.2003р., № 37 від 23.06.2003р., - відповідач-2 поставив, а відповідач-1 отримав товарно-матеріальні цінності на загальну суму 639 281 грн. 68 коп.; вказані угоди були укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства при наявності умислу з боку відповідача-2; рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2006р. у справі № 6797/10 установчі документи відповідача-2 визнано недійсними, оскільки підприємство займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог чинного законодавства, було зареєстровано на підставну особу та ухилялось від оподаткування; таким чином угоди, укладені відповідачем-2, є недійсними на підставі ст. 207 ГК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач-1 просив суд спірну постанову місцевого господарського суду залишити без змін з огляду на те, що як під час укладання, так і під час виконання спірних правочинів відповідачем-1 не було порушено норми діючого законодавства; на момент укладання правочинів, що оспорюються, відповідач-2 мав статус юридичної особи і був зареєстрований відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців”; враховуючи той факт, що установчі документи відповідача-2 були визнані недійсними з моменту реєстрації, провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 5 ст. 157 КАС України; визнання недійсним установчих документів юридичної особи не може автоматично свідчити про недійсність угод, укладених цією юридичною особою.
Відповідач-2 заперечень на апеляційну скаргу не надав.
Апеляційним господарським судом встановлено, що 09.11.2006р. Броварська об’єднана державна податкова інспекція Київської області звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Рест Лайн” (відповідач-1), Приватного підприємства “Олеся-Стиль” (відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.04.2003р. № 4, усних угод згідно із податковими накладними № 2 від 04.02.2003р., № 5 від 05.03.2003р., № 12 від 02.04.2003р., № 19 від 05.05.2003р., № 37 від 23.06.2003р., укладених між відповідачем-1 та відповідачем-2; стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 639 281 грн. 68 коп., отриманих на підставі вказаних угод; стягнення з відповідача-1 в доход Державного бюджету України 639 281 грн. 68 коп., отриманих за спірними угодами. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на підставі укладених між відповідачами цивільно-правових угод, а саме: договору купівлі-продажу від 30.04.2003р. № 4, усних угод згідно із податковими накладними № 2 від 04.02.2003р., № 5 від 05.03.2003р., № 12 від 02.04.2003р., № 19 від 05.05.2003р., № 37 від 23.06.2003р., - відповідач-2 поставив, а відповідач-1 отримав товарно-матеріальні цінності на загальну суму 639 281 грн. 68 коп.; вказані угоди були укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, при наявності умислу з боку відповідача-2; рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2006р. у справі № 6797/10 установчі документи відповідача-2 визнано недійсними, оскільки підприємство займалося підприємницькою діяльністю з порушенням вимог чинного законодавства, було зареєстровано на підставну особу та ухилялось від оподаткування; таким чином угоди, укладені відповідачем-2, є недійсними на підставі ст. 207 ГК України.
В запереченнях на позовну заяву відповідач-1 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що, укладаючи спірні угоди, відповідач-1 не мав мети, що завідомо б суперечила інтересам держави та суспільства; на момент укладання спірних правочинів відповідач-2 мав статус юридичної особи та відповідну діє- і правоздатність на ведення господарської діяльності; оскільки рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2006р. у справі № 6797/10 установчі документи відповідача-2 визнано недійсними, то провадження у даній справі підлягає закриттю на підставі п. 5 ст. 157 КАС України; сам по собі факт визнання в судовому порядку установчих документів юридичної особи недійсними не свідчить про факт недійсності правочинів, укладених такою юридичною особою.
Відповідач-2 заперечень на позовну заяву не надав.
Апеляційний господарський суд, заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2003р. між ПП “Олеся-Стиль” (продавець) та ТзОВ “Рест-Лайн” (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 4, відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов’язується продати покупцю будматеріали в асортименті, кількості та сумі згідно із накладними, а покупець зобов’язується протягом строку дії договору придбавати товар та сплачувати його вартість. На виконання умов вказаного договору відповідач-2 поставив віповідачу-1 будівельні матеріали на загальну суму 238 091 грн. 58 коп., в зв’язку з чим відповідачем-2 було оформлено податкові накладні № 27 від 22.05.2003р. на суму 99 900 грн. (в т.ч. ПДВ – 16 650 грн. 00 коп.) та № 34 від 10.06.2003р на суму 138 191 грн. 58 коп. (в т. ч. ППДВ – 23 031 грн. 93 коп.).
На виконання усних угод відповідач-2 також поставив вдповідачу-1 будівельні матеріали на загальну суму 401 190 грн. 10 коп., що підтверджується наступними видатковими та податковими накладними:
- № 2 від 04.02.2003р. на суму 89 630 грн. 25 коп.;
- № 5 від 05.03.2003р. на суму 26 419 грн. 03 коп.;
- № 12 від 02.04.2003р. на суму 7 822 грн. 86 коп.;
- № 19 від 05.05.2003р. на суму 245 916 грн. 07 коп.;
- № 37 від 23.06.2003р. на суму 31 401 грн. 89 коп.
Звертаючись з позовом до суду, позивач з посиланням на ст. 207 ГК України вимагає визнання недійсними договору купівлі-продажу № 4 від 30.04.2003р. та усних угод з продажу товарів на підставі видаткових накладних. Разом з тим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно із п. 4, абз. 1 п. 5 Прикінцевих положень ГК України цей кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу. До господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями ГК України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку.
Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.
Отже до вимог про визнання спірних угод недійсними слід застосовувати положення ЦК УРСР, що був чинним на момент укладання вказаних угод.
Так згідно із абзацом 1, 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Стаття 49 ЦК УРСР зазначає, що угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є недійсною.
Відповідно до абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.1992р. № 13, та постановою Пленуму від 25.05.1998р. № 15 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” зазначено, що при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на шкоду правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених у обігу.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
Вимагаючи визнання спірних угод недійсними, позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилається на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2006р. у справі № 6797/10, яким установчі документи відповідача-2 визнано недійсними з моменту державної реєстрації останнього.
Разом з тим таке посилання позивача не заслуговує на увагу, враховуючи наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, Голосіївським районним судом м. Києва в межах провадження у справі № 6797/10 було встановлено, що згідно із установчим договором ПП “Олеся-Стиль” місцезнаходженням даного підприємства є адреса: м. Київ, вул. Баренбойма, 7-а; за вказаною адресою підприємство не знаходиться, про фактичне місцезнаходження орган державної реєстрації та орган ДПІ не повідомляло, податкову звітність на подавало.
Разом з тим вказаним рішенням не встановлено факту наявності протиправного умислу ПП “Олеся-Стиль” при укладенні правочинів під час здійснення останнім підприємницької діяльності. Іншими словами, факт скасування державної реєстрації внаслідок несвоєчасного повідомлення про місцезнаходження господарюючого суб’єкту ще не свідчить про факт укладання вказаним суб’єктом господарських правочинів з метою, що завідомо суперечить інтересам держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).
За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що факти, встановлені Голосіївським районним судом м. Києва в межах провадження у справі № 6797/10, не є обов’язковими для вирішення даного спору, оскільки вказаним судом не досліджувалися обставини щодо наявності або відсутності протиправного умислу ПП “Олеся-Стиль” при укладенні господарських правочинів. Інакше кажучи, наявність рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11.01.2006р. у справі № 6797/10 не звільняє позивача від обов’язку доведення факту наявності у відповідача-2 протиправного умислу при укладенні спірного договору купівлі-продажу.
До того ж згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців” якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні; третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Органи юридичної особи – це призначені або обрані посадові особи. Отже наявність прямого умислу та корисливої мети на ухилення від сплати податків може бути встановлено виключно у фізичних осіб. Фізична особа (посадова особа) визнається винною тільки судом загальною юрисдикції.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.
Разом з тим в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані докази порушення проти посадових осіб відповідача-2 кримінальної справи та доведення вини останніх за фактом ухилення від сплати податків.
На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність у відповідача-2 при укладанні спірного договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Самі по собі ж угоди з купівлі-продажу будівельних матеріалів не є таким, що суперечать інтересам держави та суспільства, оскільки будівельні матеріали не є товаром, що виключений з цивільного обігу або обмежений у ньому.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги адміністративного процесуального законодавства, всебічно перевірив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої місцевим господарським судом постанови.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Броварської об’єднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва від 18.01.2007р. у справі № 25/693-А – без змін.
Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Розваляєва Т.С.
Судді
Зубець Л.П.
Мартюк А.І.