ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2009 р. № 2/465/08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Добролюбової Т.В.
суддів Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
за участю представників сторін
прокурор відділу Генеральної
прокуратури України
позивача
відповідача
розглянувши у відкритому
судовому засіданні касаційне подання
Громадський С.О.
не з'явились, повідомлені належним
не з'явились, повідомлені належним
Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради
на рішеннягосподарського суду Миколаївської області
від09.12.2008 року
у справі№ 2/465/08
за позовомсуб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1
доМиколаївської міської ради
провизнання права власності на самочинно збудовану будівлю
Суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Миколаївської міської ради про визнання за ним права власності на самочинно побудовані будівлі та перепланування, які розташовані в місті Миколаєві, пров. Веселинівський,33, а саме - майстерню літ.И-2, основну площу якої збільшено на 10,5кв.м., загальну на 6,4 кв.м, шляхом перепланування; склад літ. К-1, основна і загальна площа якого 10,7 кв.м.; склад літ. Н-1, основна та загальна площа якого 23,1кв.м.; нежитлові приміщення літ. Л-1, основна і загальна площа яких 13,3 кв.м.; вбиральню літ. М. площею 3,8 кв.м. Позов вмотивований тим, що спірні приміщення були самочинно прибудовані та перебудовані на земельній ділянці переданій позивачу в оренду Миколаївською міською радою терміном на 20 років для обслуговування СТО та магазину, які є власністю позивача та використовуються в його господарській діяльності.
Господарський суд Миколаївської області рішенням від 09.12.2008 року (суддя Моргуленко Т.Є.) позов суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 задовольнив, визнав за ним право власності на самочинно побудовані будівлі, а саме - майстерню літ.И-2, основну площу якої збільшено на 10,5кв.м., загальну на 6,4 кв.м, шляхом перепланування; склад літ. К-1, основна і загальна площа якого 10,7 кв.м; склад літ. Н-1, основна та загальна площа якого 23,1кв.м.; нежитлові приміщення літ. Л-1, основна і загальна площа яких 13,3 кв.м,; вбиральню літ. М. площею 3,8 кв.м. Рішення вмотивоване тим, що орендодавець землі - Миколаївська міська рада своїх заперечень проти визнання права власності на збудовані об’єкти не висловила, оформлення спірних будівель погоджено з відповідними державними установами та суміжними користувачами, інтереси інших осіб не порушені.
З касаційним поданням до Вищого господарського суду України звернувся Перший заступник прокурора Миколаївської області та просить скасувати рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, з посиланням на те, що господарський суд невірно застосував норми процесуального та матеріально права, а саме: статті 331, 376 Цивільного кодексу України, статтю 18 Закону України "Про основи містобудування". Прокурор стверджує, що суд не дослідив обставини справи, а саме наявність належного дозволу на будівництво, належно затвердженого проекту, додержання забудовником інших будівельних норм та правил, у тому числі, передбачених постановою Кабінету міністрів України № 1243 від 22.09.2004 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів".
В судовому засіданні прокурор змінив касаційні вимоги та просив направити справу на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Позивач не скористався своїм правом на надання відзиву на касаційне подання.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., присутнього в судовому засіданні прокурора та перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом спору у даній справі є визнання права власності на самочинно побудовані будівлі та перепланування, які розташовані в місті Миколаєві, пров. Веселинівський , 33.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що хоча позивачем самочинно збудовано та перебудовано спірні нежитлові приміщення, право власності на самочинно збудоване майно не оспорюється третіми особами та не заперечується відповідачем.
Проте висновок до якого дійшов суд попередньої інстанції є передчасним, оскільки в процесі розгляду справи не були дослідженні усі докази та застосовані норми законодавства, з якими закон пов'язує можливість визнання права власності на самочинно збудоване приміщення.
Спірні відносини регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України.
Статтею 328 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності набувається на підставах, незаборонених законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Загальні засади здійснення будівництва об’єктів нерухомості визначені у статті 375 Цивільного кодексу України, за приписами якої власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Отже, право на забудову земельної ділянки, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт відповідно до статті 22 Закону України "Про основи містобудування".
При цьому під правом на забудову (будівництво) розуміється можливість користувача земельної ділянки здійснювати на ній будівництво у порядку, встановленому законом. Згідно з вимогами статті 29 Закону України "Про планування і забудову територій" здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством. Отже, недотримання особами, що здійснюють будівництво, вимог, передбаче них статтею 375 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання такого будівництва самочинним.
Судом першої інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що спірне приміщення збудовано позивачем самовільно. Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин, оскільки унормовує відносини, що виникають у тих випадках, коли вимоги закону та інших правових актів при створенні нової речі - самочинному будівництві були порушені. Відповідно до вказаної статті житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Отже, суть самочинного будівництва обумовлює презумпцію неможливості виникнення права власності на неправомірно збудований об’єкт. Це означає, що особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, оскільки будівництво було здійснене без дотримання передбаченого законом порядку його здійснення і не може бути законною підставою для виникнення права власності на такий об’єкт. Статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" передбачено, що закінчені будівництвом об’єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об’єктів забороняється. Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів (затв. Постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2004 року №1243) прийняття в експлуатацію об'єктів, будівництво яких закінчено, полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів, їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.
Задовольняючи позовні вимоги на підставі пункту 3 статті 376 Цивільного кодексу України, за приписами якої право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, судом першої інстанції, в процесі розгляду даного спору, не з'ясовано, чи вирішував компетентний орган за зверненням позивача питання про надання йому земельної ділянки розташованої під прибудованим приміщенням, для такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній саме спірного об'єкту. Крім того, судом не з’ясовано обставин, пов’язаних з наявністю належного дозволу чи належно затвердженого проекту на будівництво та не досліджено питання введення в експлуатацію спірного об’єкту.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Розглядаючи зазначений спір місцевий суд повинен встановити дійсні правовідносини, що склалися між сторонами, з'ясувати усі обставини справи з якими законодавство пов'язує можливість визнання права власності на самочинно збудоване приміщення.
Оскільки, відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 року підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд. При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, надати об’єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального права, які регулюють спірні відносини та прийняти нове рішення.
Враховуючи наведене, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111,11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Миколаївської області від 09.12.2008 року у справі № 2/465/08 скасувати. Справу скерувати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Касаційне подання Першого заступника прокурора Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради задовольнити.
Головуючий суддя Т. Добролюбова
Судді Т.Гоголь
В.Швець