ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2016 р. Справа № 909/636/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Матущака О.І.

суддів Дубник О.П. Мирутенка О.Л.

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Івано-Франківськ

на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2016 р.

у справі № 909/636/15

за позовом: фізичної особи підприємця ОСОБА_1 м. Івано-Франківськ

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 м. Івано-Франківськ

про стягнення коштів в сумі 373400,90 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився.;

від відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2016 р. (суддя Ю.І. Грица) в позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що укладений між сторонами договір є не укладений у зв'язку з відсутністю державної реєстрації договору.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що відповідачем не виконано зобов'язання згідно договору, а саме: позивачем не оплачено початковий платіж відповідно до п.3-01 у сумі 20 000 грн. згідно з графіком, роялті у розмірі 2,5 % щомісяця згідно п.3-02, рекламні відрахування у розмірі 0,5% від щомісячного валового обороту згідно п.3-03, а також у випадку несплати (повної чи часткової) початкового платежу, роялті чи рекламних відрахувань пеню у розмірі 0,1% від несвоєчасно здійсненого платежу за кожен день прострочення та штраф згідно п. 10-02. Крім того, скаржник зазначає, що відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії не тягне за собою його недійсність, про що зазначено Вищим господарським судом України при попередньому розгляді справи та враховано судом першої інстанції при новому розгляді справи.

Позивачем також подано додаткові пояснення по суті позову, в яких просить стягнути з відповідача частину початкового платежу відповідно до п.п. в) п.3.01 у розмірі 1000 дол.США, що еквівалентно 26218 грн., а також штраф згідно п.10-02 у сумі 10 000 дол.США, що еквівалентно 262 182 грн. При цьому, позивач зазначає про неможливість надати звіти про щомісячний валовий дохід відповідача, а відтак, відмову у стягненні роялті та рекламних відрахувань. Разом з тим, представник позивача просив розглядати справу без його участі.

В судове засідання представник відповідача не з'явився, однак, в попередніх судових засіданнях просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, у зв'язку з поданням заяви відповідача про застосування строків позовної давності.

Дослідивши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції скасувати частково, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та перевірено Львівським апеляційним господарським судом, 26.12.2011 р. між суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (франчайзер) та суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (франчайзі) укладено договір комерційної концесії № 1, відповідно до умов якого франчайзер погоджується на вступ франчайзі до франчайзингової мережі «ІНФОРМАЦІЯ_1» по веденню бізнесу франчайзера. Такий вступ зобов'язує франчайзі використовувати на умовах невиключного права стандарт, систему та торгову марку франчайзера.

Відповідно до п. 3-01 вказаного договору, франчайзі сплачує франчайзеру початковий платіж у розмірі 20 000 гривень у відповідності з наступним графіком:

а) сума в гривнях, що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору;

б) сума в гривнях, що еквівалентна 500 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати відкриття;

в) сума в гривнях, що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 6 місяців з дати відкриття.

Згідно з п.п.3-02. 3-03, 3-05, 10-05 цього ж договору, щомісяця, починаючи з дати відкриття, франчайзі сплачує франчайзеру роялті у розмірі 2,5% від щомісячного валового обороту.

Щомісяця, починаючи з дати відкриття, франчайзі сплачує франчайзеру рекламні відрахування у розмірі 0,5% від щомісячного валового обороту.

У випадку несплати (повної чи часткової) початкового платежу, роялті чи рекламних відрахувань у зазначений строк, франчайзі сплачує на користь франчайзера пеню у розмірі 0,1% від несвоєчасно здійсненого платежу за кожен день прострочення.

У випадку припинення дії договору згідно з п.10-01 договору, франчайзі зобов'язаний сплатити франчайзеру штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентна 10 000 дол.США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом одного місяця з дати отримання франчайзі повідомлення від франчайзера про розірвання договору згідно п.10-02 договору.

Пунктом 10-01 цього договору встановлено випадки, коли франчайзер має право достроково в односторонньому порядку припинити дію договору або запропонувати внести зміни в умови договору. При цьому, пунктом 10-02 договору встановлено обов'язок франчайзера письмово повідомити франчайзі про припинення чи наміри змінити умови даного договору із зазначенням причин такого.

З метою врегулювання договірних відносин позивачем було вжито заходи досудового врегулювання спору, а саме 07.04.2014 р. позивач скерував відповідачу досудову претензію № 3 з вимогою сплатити протерміновані платежі за договором.

Вказана претензія залишена відповідачем без реагування, що і стало підставою звернення до суду.

При прийнятті постанови суд апеляційної виходив з такого.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення Цивільного України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.ст. 1115, 1118 Цивільного кодексу України, за договором комерційної концесії (франчайзингу) одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Договір комерційної концесії повинен бути укладений у письмовій формі у вигляді єдиного документа. Недодержання цієї вимоги тягне за собою недійсність договору. Договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив реєстрацію суб'єкта господарювання, що виступає за договором як правоволоділець. Якщо правоволоділець зареєстрований як суб'єкт господарювання не в Україні, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який зареєстрував суб'єкта господарювання, що є користувачем. У відносинах з третіми особами сторони договору комерційної концесії мають право посилатися на договір лише з дня його державної реєстрації. Відсутність реєстрації договору позбавляє сторони права в разі спору посилатися на цей договір. Інші вимоги щодо укладання договору комерційної концесії встановлюються законом.

У статті 1118 ЦК України зазначено, що договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації, і його реєстрацію має здійснювати орган, що зареєстрував суб'єкта господарювання-правоволодільця Проте, за змістом статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (в редакції Закону, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), державна реєстрація договорів комерційної концесії не передбачена, і до компетенції державних реєстраторів не відноситься.

Більше того, скасовуючи постанову Львівського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 р. у даній справі та направляючи справу для розгляду до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції звернув увагу, що зміст статті 1118 ЦК України дозволяє дійти висновку, що відсутність державної реєстрації договору комерційної концесії не тягне за собою його недійсність, і момент укладення договору комерційної концесії для його сторін визначається за загальним правилом частини 1 статті 638 ЦК України - з моменту досягнення сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. І лише для третіх осіб він набуває юридичного значення з моменту державної реєстрації.

Однак, місцевий господарський суд при повторному розгляді справи не звернув увагу на вищезазначену позицію Вищого господарського суду України та приймаючи рішення про відмову в позові, виходив з того, що договір комерційної концесії є неукладеним.

А отже, виходячи з вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку, що є підставою для скасування рішення суду.

Одночасно судова колегія зазначає таке.

Відповідно до ст. 256, ст.257, ч.5 ст.261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, датою відкриття кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2» є 01.04.2012 р.

Як вбачається з умов договору, згідно п.3-01 договору концесії, франчайзі сплачує франчайзеру початковий платіж у розмірі 20 000 гривень у відповідності з наступним графіком: а) сума в гривнях, що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати підписання договору; б) сума в гривнях, що еквівалентна 500 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 5 робочих днів з дати відкриття; в) сума в гривнях, що еквівалентна 1000 доларів США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми, протягом 6 місяців з дати відкриття.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного п.3-01 договору, початком строку позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення початкового платежу є дата підписання договору, а також дата відкриття кафе «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності б/н від 30.06.2016 р., а також при новому розгляді справи б/н від 18.05.2016 р.

Враховуючи те, що датою підписання договору є 26.12.2011 р., а датою відкриття кафе - 01.04.2012 р., при цьому, позовна заява подана до суду 09.06.2015 р., трьохрічний строк позовної давності щодо стягнення початкового платежу по п. а) і п. б) завершився 31.12.2014 р. та 06.04.2015 р. відповідно.

Щодо п.в) п.3-02, то враховуючи те, що відповідач зобов'язаний був сплатити цю суму протягом 6-ти місяців з дати відкриття кафе, тобто до 01.10.2012 р., суму, яка підлягає до оплати, а саме: 1000 дол. США необхідно стягнути у розмірі, що еквівалентно гривні за офіційним курсом НБУ станом на цю дату. Отже, враховуючи те, що 1 дол. США станом на 01.10.2012 р. становив 7.98 грн., до стягнення підлягає сума у розмірі 7 980, 00 грн.

Щодо стягнення 2,5% роялті та 0,5% рекламних відрахувань, то суд апеляційної інстанції зазначає, що такі вирахувати є неможливим, виходячи з відсутності звіту щомісячного валового обороту відповідача. Одночасно, судом враховується, що позивач відмовився від стягнення роялті та рекламних відрахувань у зв'язку з неможливістю обрахунку таких.

Щодо стягнення штрафу на підставі п. 10-05 договору, то виходячи з умов вказаного пункту договору, позовна давність починається з моменту закінчення місячного строку з дати отримання франчайзі повідомлення від франчайзера про розірвання договору згідно п.10-02 договору.

Як підтверджується матеріалами справи, а саме: листом №5 від 19.05.2014 р., який вручено відповідачу 20.05.2014 р. (а.с.76 том 1), франчайзі (відповідач) був повідомлений про розірвання договору. А відтак, з 21.05.2014 р. по 21.06.2014 р. у нього був обов'язок сплатити штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентна 10 000 дол. США за офіційним курсом НБУ встановленим на день виплати даної суми.

Враховуючи те, що станом на 21.06.2014 р. курс долара США становив 11, 171 грн., до стягнення підлягає сума штрафу у розмірі 111 700 грн.

Одночасно, відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції подав клопотання про зменшення штрафних санкцій в порядку ст. 551 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.3 ст.551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

З огляду на те, що сума боргу до стягнення згідно п.3-01 договору складала 20 000 грн. на момент необхідності здійснення таких платежів, сума боргу, яка підлягає до стягнення складає 7 980 грн., а сума штрафних санкцій значно перевищує суму основного боргу та є невідповідною до наслідків порушення, судова колегія прийшла до висновку, користуючись правом в порядку ст.83 ГПК України, зменшити розмір штрафу на 50%. Таким чином, до стягнення з відповідача підлягає сума штрафу у розмірі 55 850, 00 грн.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При зміні чи скасуванні рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд проводить новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України. Таким чином, враховуючи принцип розподілу судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1 134, 46грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 052, 93 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 44, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1, м. Івано-Франківськ задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 06.06.2016 р. у справі №909/636/15 скасувати. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (76000 АДРЕСА_1. ідент. ном. НОМЕР_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (76018 АДРЕСА_2, ідент. ном. НОМЕР_1) 7 980 грн. боргу та 55 850, 00 грн. суми штрафу.

Позовні вимоги у решта сумі - 309 570, 90 грн. залишити без задоволення.

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (76000 АДРЕСА_1. ідент. ном. НОМЕР_2 на користь фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (76018 АДРЕСА_2, ідент. ном. НОМЕР_1) 1 134, 46 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 1 052, 93 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Господарському суду Івано-Франківської області видати накази на виконання цієї постанови.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

5. Матеріали справи скерувати до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Матущак О.І.

Судді Дубник О.П.

Мирутенко О.Л.