ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

11.06.2009

Справа №2-15/363-2009

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (01030,  м. Київ, б. Т. Шевченка, 18) в особі Кримської філії ВАТ «Укртелеком» (95000,  АР Крим, м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 1, ідентифікаційний код 22236588)

До відповідача Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Суворовський спуск, 5, ідентифікаційний код 00190638)

Про  стягнення  29020,66 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача – не з’явився

Від відповідача – Журавльова Т.В., довіреність № 05 від 09.01.2009 р., у справі

Обставини справи: Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Кримської філії ВАТ «Укртелеком»  звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет»  про стягнення 29020,66 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань по оплаті поставленого позивачем товару за договорами  № 22236588/2 від 11.02.2005 р. та № 10/76вх-21 від 05.03.2008 р., в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 26022,10  грн., що і стало приводом для звернення Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Кримської філії ВАТ «Укртелеком»  з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку. Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 268,13 грн., інфляційні втрати в розмірі 703,89 грн., пеню в розмірі 2026,54 грн.

26.02.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України про зміну позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 22982,10 грн., пеню в розмірі 432,07 грн., 3% річних у розмірі 443,81 грн., інфляційні втрати в розмірі 2410,48 грн.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

18.05.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява позивача про зменшення розміру  позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 27743,20 грн., в тому числі суму заборгованості у розмірі 22982,10 грн., пеню в розмірі 760,54 грн., 3% річних у розмірі 625,10 грн., інфляційні втрати в розмірі 3375,46 грн.

Судом вказана заява була прийнята до розгляду.

11.06.2009 р. до господарського суду АР Крим надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача 27629,88 грн., в тому числі суму заборгованості у розмірі 22982,10 грн., пеню в розмірі 476,59 грн., 3% річних у розмірі 665,95 грн., інфляційні втрати в розмірі 3505,24 грн.

Суд вважає за можливе вказану заяву задовольнити, прийняти збільшення розміру позовних вимог,  оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить  частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідач явку представника у судове засідання забезпечив, проте вимоги суду не виконав, відзиву на позов не надав.

Отже, за такими обставинами, суд дійшов висновку, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, тобто справу можливо розглянути за наявними в ній документами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Строк розгляду справи був продовжений у відповідності до вимог статті 69 Господарського процесуального кодексу України за згодою сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

11.12.2005 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (Постачальник) (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» (Покупець) (відповідач) був укладений Договір № 22236588/2. (а.с. 12-14)

Згідно з пунктом 1.1 Договору у відповідності з умовами дійсного договору Постачальник зобов’язується поставити Покупцю металобрухт, який утворився в ході здійснення господарської діяльності Постачальника, а Покупець зобов’язується прийняти зазначений металобрухт та оплатити за нього визначену грошову суму.

Ціна за металобрухт встановлюється згідно протоколу узгодження цін. (пункту 3.1 Договору)

Відповідно до пункту 3.5 Договору розрахунок за поставлений металобрухт здійснюється згідно прийомо-здаточних актів протягом місяця з дня їх складання.

05.03.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (Постачальник) (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» (Покупець) (відповідач) був укладений Договір № 10/76вх-21. (а.с. 16-17)

Згідно з пунктом 1.1 Договору у відповідності з умовами дійсного договору Постачальник зобов’язується поставити Покупцю металобрухт, який утворився в ході здійснення господарської діяльності Постачальника, а Покупець зобов’язується прийняти зазначений металобрухт та оплатити за нього визначену грошову суму.

Умови оплати встановлені пунктом 3.5 аналогічні відповідному пункту договору № 22236588/2 від 11.12.2005 р.

Так, на виконання вказаних Договорів позивачем здійснювалися поставки металобрухту відповідачу,  що підтверджується доданими до матеріалів справи прийомо-здаточними актами (а.с. 23-75).

Вказаний товар був прийнятий Покупцем, про що свідчить підпис уповноваженого представника у вказаних актах, скріплений печаткою.

Позивачем на оплату вартості поставленого товару виставлялися рахунки відповідно до умов договору.

Проте відповідачем  не була здійснена оплата поставленого позивачем металобрухту у повному обсязі тасвоєчасно, в результаті чого склалася заборгованість у розмірі 22982,10 грн., що і стало приводом для звернення з відповідним позовом до суду.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов’язання  оплати робіт в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків за договорами № 22236588/2 від 11.02.2005 р. та № 10/76вх-21 від 05.03.2008 р. щодо сплати отриманого металобрухту у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 22982,10 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 665,95 грн. 3% річних та 3505,24 грн. інфляційних втрат.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджена заборгованість, сума інфляційних втрат за період з листопада 2006 р. – листопад 2009 р. у розмірі 3505,24 грн. визнається судом обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» .

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» 3% річних за період з 04.11.2006 р. по 10.06.2009 р. у розмірі 665,95 грн. підлягають задоволенню.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 476,59 грн. пені.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.  

Пунктом 4.1 Договору  встановлено, що за несвоєчасний розрахунок з Постачальником за поставлений металобрухт Покупець сплачує пеню в розмірі 0,01 відсотки від суми вартості поставленого металобрухту за кожен день прострочення платежу.

Заявлена позивачем сума пені у розмірі 476,59 грн.  підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Однак суд вважає за необхідне повідомити, що частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Крім того, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.          

В пункті 42 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» Вищий господарський сд Украъни зазначив, що при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Судом встановлено, що порушення відповідачем зобов’язань за договорами поставки металобрухту не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.

Пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

За таких обставин,  враховуючи всі обставини справи а також те, що відповідачем здійснюється часткове погашення заборгованості, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені та стягнути з відповідача Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» суму пені в розмірі 6,59 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 75, 82-84  Господарського процесуального кодексу  України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Суворовський спуск, 5, ідентифікаційний код 00190638)  на користь Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» (01030,  м. Київ, б. Т. Шевченка, 18) в особі Кримської філії ВАТ «Укртелеком» (95000,  АР Крим, м. Сімферополь, вул. Р. Люксембург, 1, ідентифікаційний код 22236588, п/р 260064839 КРД «Райфайзен Банк «Аваль» МФО 324021)  22982,10 грн. основного боргу, 665,95 грн. річних, 3505,24 грн. інфляційних втрат, 6,59 грн. пені, 276,30 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині позову відмовити.

4.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.