ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

03 вересня 2009 р.

№ 23/194

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого

Добролюбової Т.В.

суддів

Гоголь Т.Г.,  Швеця В.О.

за участю представників сторін позивача відповідача розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

не з'явились, повідомлені належним чином не з'явились, повідомлені належним чином Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера"

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду

від	21.04.2009 року

у справі

№ 23/194

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера"

до	Селянського фермерського господарства "Гром"

про	стягнення 41125,69 грн.

   Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з селянського фермерського господарства "Гром" 21447,24 грн. боргу за договором купівлі-продажу  № 196-К від 13.12.2008 року, 125,2 грн. пені за несвоєчасно внесену попередню оплату, 698,23 грн. пені за прострочену заборгованість по товарному кредиту, 130,42 грн. відсотків за несвоєчасно сплачену попередню оплату, 10 466, 11грн. відсотків за користування товарним кредитом та 5875,46 грн. інфляційних втрат.

Господарський суд Донецької області рішенням від 05.02.2009року (суддя Забарющий М.І.) позовні вимоги задовольнив частково, стягнув з селянського фермерського господарства "Гром" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" 21447 грн. 24 коп. боргу, розстрочивши виконання рішення стосовно стягнутої суми, з посиланням на те, що  представник відповідача отримав від позивача товар - засоби захисту рослин на загальну суму 70793, 16 грн.; факт отримання товару підтверджується видатковими накладними.  Провадження у справі щодо стягнення 2383грн. 03 коп. боргу суд припинив у зв'язку з відсутністю предмету спору. Решту позовних вимог суд залишив без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, пославшись на те, що ухвалами у справі від 11.12.2008 року, від 25.12.2008 року та від 20.01.2009 року позивача було зобов'язано вказати конкретні періоди прострочення оплати, але позивач у заяві про зменшення вимог та поясненні до розрахунку зазначив конкретні періоди стягнення сум, тоді як розрахунок здійснено за кількість днів, яка не відповідає кількості днів у вказаних періодах, тобто, вимоги суду позивачем не виконано.

Донецький апеляційний господарський суд постановою від 21.04.2009 року ( судді Акулова Н.В., Геза Т.Д., Скакун О.А.) рішення господарського суду від 05.02.2009 року залишив без змін, з тих самих підстав.

З касаційною скаргою до Вищого господарського суду України звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера", яке просить  скасувати  постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.04.2009 року та рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2009 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача 125,20грн. - суми пені за несвоєчасно перераховану попередню оплату; 698,23грн - суми пені на прострочену заборгованість по товарному кредиту; 130,42грн. - відсотків на несвоєчасно сплачену попередню оплату, 10466,11грн. - відсотків за користування товарним кредитом, 5875,46 –інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким вказані вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права а саме : статей 631,692 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 99, частини 2 статті 101, частини 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга вмотивована тим, що позивачем заявлена до стягнення сума платежу з урахуванням інфляційних втрат; у розрахунку, доданому до позовної заяви та поясненнях до розрахунку позивач детально розшифрував порядок та спосіб розрахунку сум, які заявлені до стягнення. Крім того, скаржник вважає, що рішення суду в частині надання відповідачу розстрочки виконання рішення є необґрунтованим, оскільки судом у рішенні не наведено жодної обставини, які ускладнюють його виконання.

Відзив на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України  не надходив.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування норм матеріального та процесуального  права  господарським судом  Донецької області  та Донецьким апеляційним господарським судом, Вищий госпо дарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог частини  2 статті  1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду. Крім того, згідно зі статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Під час розгляду справи господарські суди попередніх інстанцій    встановили, що 13.02.2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Агросфера" (продавець) уклало з селянським фермерським господарством "Гром" (покупець) договір купівлі - продажу № 196-К, за умовами якого продавець зобов'язувся передати, а покупець - прийняти та оплатити засоби захисту рослин.

Пунктами 3.1. 3.2 договору сторони погодили, що конкретний асортимент, кількість, ціна, дата поставки товару наведені у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору, загальна сума якого складається із суми всіх специфікацій, підписаних в рамках цього договору. Сторони підписали специфікації №1 від 13.02.2008 року, №2 від 12.03.2008року, №3 від 05.05.2008року, №4 від 10.07.2008року.

Як встановлено в ході розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій, на виконання умов договору купівлі-продажу, за специфікаціями №№1,2,3,4 на підставі видаткових накладних № 140305/09 від 14.03.2008 року, № 080411/09 від 08.04.2008 року,  №080412/09 від 08.04.2008 року, № 140727/10 від 14.07.2008 року,  № 140533/09 від 14.05.2008 року позивач передав, а відповідач прийняв визначений специфікаціями товар - засоби захисту рослин на загальну суму 70 793, 16 грн. У специфікації №1 від 13.02.2008року зазначено, що покупець повинен у строк до 15.03.2008року перерахувати на поточний рахунок продавця суми попередньої оплати у розмірі вказаному у специфікації; на залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу наступним графіком його сплати: 30% від суми вартості всього товару по специфікації покупець має сплатити до 25.08.2008року, решту 50% від суми вартості всього товару по специфікації покупець має сплатити до 25.10.2008року. У специфікації №2 передбачено, що по даній специфікації товар продається на умовах надання продавцем товарного кредиту з відстрочкою платежу за наступним графіком: 50% від суми вартості товару повинні бути сплачені покупцем до 25.10.2008року, а інші 50% вартості всього товару покупець має сплатити до 25.10.2008 року / у редакції додаткової угоди №1 до договору/. Специфікацією №3 сторони визначили, що товар продається на умовах надання продавцем товарного кредиту з відстрочкою платежу за таким графіком: 20% від суми вартості всього товару по специфікації покупець має сплатити до 08.05.2008року, решту 50% від суми вартості всього товару сплачується до 25.10.2008року. За умовами оплати по специфікації №4: покупець повинен у строк до 15.07.2008року перерахувати на поточний рахунок продавця попередню оплату у розмірі вказаному у специфікації; а на залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу. За наведеним графіком позивач мав сплатити: 30% від суми вартості всього товару по специфікації до 25.08.2008року, решту 50% від суми вартості всього товару -  до 25.10.2008року.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що товарний кредит з відстрочкою платежу по даному договору надається на умовах сплати 0,01% річних за користування товарним кредитом, якщо інший розмір процентів по договору не встановлений умовами специфікації до договору.

У специфікації №2 до договору у редакції додаткової угоди №1 сторони передбачили, що товарний кредит в цій частині надається на умовах сплати покупцем вартості 25% за користування товарним кредитом.

Зважаючи на те, що факт отримання товару відповідачем не заперечувався, частково сума заборгованості за поставлений товар сплачена,  заборгованість в сумі 21447,24 грн. визнана відповідачем, суди попередніх інстанцій задовольнили позовні вимоги та стягнули з відповідача на користь  позивача 21447,24 грн. боргу, розстрочивши виконання рішення стосовно стягнутої суми до 15.07.2009 року. В частині стягнутої  суми боргу рішення до касаційної інстанції не оскаржувалися.

Предметом касаційного оскарження є залишення  господарськими судами попередніх інстанцій без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті  81 Господарського процесуального кодексу України позовних вимог про стягнення з відповідача 125,20грн. - суми пені на несвоєчасно сплачену попередню оплату; 698,23грн - суми пені на прострочену заборгованість по товарному кредиту; 130,42грн. - суми відсотків на несвоєчасно сплачену попередню оплату, 10466,11грн. суми відсотків за користування товарним кредитом, 5875,46 –інфляційних витрат.

Залишаючи позов без розгляду в частині стягнення зазначених сум господарські сули попередніх інстанцій виходили  з того, що позивачем не надано обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми, а саме не виконано вимог господарського суду стосовно зазначення конкретних періодів прострочення оплати суми пені за несвоєчасно перераховану попередню оплату; суми пені на прострочену заборгованість по товарному кредиту; суми відсотків за користування товарним кредитом та інфляційні втрати. Проте, колегія суддів визнає такий висновок полмилковим. Як вбачається з матеріалів справи господарський суд  ухвалами у справі від 11.12.2008 року, від 25.12.2008 року та від 20.01.2009 року дійсно зобов'язував позивача вказати конкретні періоди прострочення оплати. Відповідно до приписів пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору; або представник позивача не з’явився на виклик у засідання господарського суду, і його нез’явлення перешкоджає вирішенню спору. На виконання вимог зазначених ухвал, позивачем були надані пояснення від 02.02.2009 року № 196-4-09. щодо кожної суми, заявленої ним до стягнення з визначенням  періодів прострочення термінів їх оплати. Окрім того розрахунок зазначених сум позивачем було додано до позовної заяви та в заяві про зменшення розміру позовних вимог. Проте, зі змісту постанови вбачається, що  суди  надані позивачем розрахунки не досліджували, а відтак не перевіряли і законність та обґрунтованість здійснених нарахувань.  

Крім того, в касаційній скарзі позивач послався на безпідставність застосування пункту 6 статті 83 Господарського процесуального кодексу України –щодо розстрочення виконання рішення.

Проте доводи скаржника судовою колегією визнають непереконливими зважаючи на наступне. Відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання. Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення, або утруднюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини за своїм внутрішнім переконанням , що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. У даному випадк, суд першої інстанції, надаючи розстрочку виконання рішення, врахував специфіку діяльності відповідача, а саме той факт, що  сільськогосподарське виробництво зернових пов'язане з сезонним збором врожаю та відповідно залежить від прибутків сезонної реалізації товару.

Виходячи з викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції підставно надав, а апеляційний суд підтримав надання відповідачу розстрочки, виконання рішення суду згідно вказаного у рішенні графіку.

Водночас, згідно постанови Пленуму Верховного суду України “Про судове рішення” від 29.12.76 р. № 11 з наступними змінами, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині залишення позову без розгляду з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду Донецької області. Під  час  нового  розгляду  справи  господарському  суду необхідно  врахувати  викладене,  всебічно  і  повно  з’ясувати  і  перевірити  всі  фактичні  обставини  справи,  об’єктивно  оцінити  докази,  що  мають  юридичне  значення  для  її  розгляду  і  вирішення  спору  по  суті  та  прийняти  обґрунтоване  і  законне  судове  рішення.

Керуючись статтями  1117,  1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України  

ПОСТАНОВИВ:

               Рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2009 року та постанову Донецького апеляційного  господарського суду  від 21.04.2009 року у справі  № 23/194 скасувати в частині залишення позову без розгляду. В цій частині направити справу на новий розгляд до господарського суду Донецької області. Решту рішення господарського суду Донецької області від 05.02.2009 року та постанову Донецького апеляційного  господарського суду  від 21.04.2009 року залишити без змін.

              Касаційну скаргу  Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросфера" задовольнити частково.

Головуючий        суддя                                                   Т. Добролюбова

Судді                                                                                 Т.Гоголь

                                                                                          В.Швець