У к р а ї н а

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

  ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

21.08.09                                                                                               Справа №16/93-09

Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді  Мойсеєнко Т. В.     

при секретарі Пересада О.В.  

за участю представників

позивача: ОСОБА_1, довіреність № 1 від 10.08.2009р.; ОСОБА_2, НОМЕР_1 від 21.10.1998р.    

відповідача: не з’явився.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 16/93-09 та апеляційні скарги Закритого акціонерного товариства «Новокаховський завод силікатної цегли», м.Нова Каховка Херсонська область     

на рішення господарського суду Херсонської області від 04.06.2009р. у справі № 16/93-09

за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Нова Каховка Херсонська область

до відповідача Закритого акціонерного товариства «Новокаховський завод силікатної цегли», м.Нова Каховка Херсонська область     

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04.06.2009р. у справі                       № 16/93-09 (суддя Немченко Л.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Новокаховський завод силікатної цегли» на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 35273,80грн. основного боргу, 4097,91грн. інфляційних збитків, 530грн. 3 % річних. В решті позовних вимог відмовлено.  Судові витрати покладено на відповідача.

Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст. ст. 173, 174 ГК України та мотивовано тим, що відповідач частково оплатив суму вартості піску, а тому у останнього виникла заборгованість у сумі 32275грн.63коп. Оскільки відповідач не здійснив своєчасно оплату за отриманий товар, то суд першої інстанції з урахуванням вимог статті 625 ЦК України та періоду прострочення виконання грошового зобов’язання визнав позовні вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції та 3% річних такими, що підлягають частковому задоволенню. В частині стягнення пені суд відмовив посилаючись на те, що сторони не погодили умови щодо розміру відповідальності відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань.

Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав апеляційні скарги до Запорізького апеляційного господарського суду, в яких з урахуванням їх доповнення останній просить скасувати рішення господарського суду Херсонської області від 04.06.2009р. у справі № 16/93-09, з тих підстав, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають обставинам справи і рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також просить прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Заявник апеляційної скарги зазначає, що позивач допустив порушення умови договору, а тому обов’язок у покупця сплатити вартість товару не настав. Разом з цим, скаржник наголошує на тому, що господарський суд Херсонської області не дослідив предмет та підстави позовних вимог, так як позивач заявив позов за договором № 01-10/08, а зі змісту накладних № РН – 012 від 17.10.2008р., № РН – 013 від 20.10.2008р. вбачається, що підставою для відпуску був лише рахунок – фактура № СФ – 016 від 17.10.2008р., тобто товар був поставлений не за договором, а за накладними, у яких відсутнє посилання на договір, а тому строк оплати не настав. Скаржник вказує на те, що договір поставки № 01-10/08 фактично не виконувався сторонами, а також у рішенні суду першої інстанції зазначено, що позивач поставив відповідачу пісок по ціні 45грн.42коп. (без ПДВ) за тону, тоді як у п.2.2 договору встановлено, що вартість товару складає 45,63грн. (без ПДВ), що не є тотожним. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що у позивача не виникло права вимоги з підстав викладених у позові, а тому відсутні підстави для стягнення боргу, інфляційних збитків та 3 % річних.   

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що оскаржуване рішення винесено з дотриманням норм діючого законодавства, а подана апеляційна скарга відповідача є не обґрунтованою з огляду на таке. Будь-яких зауважень з боку представника відповідача Карленко С.О. щодо приймання товару за якістю до позивача не надходило. Зокрема, п.3.2 договору передбачає, що приймання товару за якістю здійснюється в порядку, що визначається цим договором та діючим законодавством. Пунктом 4 Інструкції П-7 від 25.04.1966р. передбачено, що у випадку відсутності належних документів при прийманні продукції Отримувач повинен скласти акт про неотримання відповідних документів під час поставки продукції, який обов’язково повинен був підписати позивач, але цього відповідачем не було зроблено. На підставі викладеного, позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуваний судовий акт без змін.                  

20.08.2009р. на адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності, у зв’язку з скрутним матеріальним становищем підприємства.  

Колегія суддів задовольняє клопотання відповідача та вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.  

Ухвалами Запорізького апеляційного господарського суду від 30 червня 2009р., 07.07.2009р. у даній справі апеляційні скарги відповідача прийняті та призначені до розгляду на 21.08.2009р.

Розпорядженням виконуючого обов’язки голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1615 від 21.08.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів: головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Коробка Н.Д., Колодій Н.А., даною колегією прийнято постанову.

У судовому засіданні, яке відбулося 21.08.2009р. позивач письмовою заявою уточнив період нарахування 3 % річних а саме: з 23.10.2008р. по 23.04.2009р.  

За клопотанням присутнього у судовому засіданні представника позивача судовий процес здійснювався без застосування засобів технічної фіксації та за його згодою в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.  

Відповідно до статті 99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний                    господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Оскільки спір виник між суб’єктами господарської діяльності стосовно майново-господарських відносин, то відповідно до п.2 ст.4 та п.1 ст.175 Господарського кодексу України до спірних відносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов’язки виникають з підстав, передбачених законом, а також з дій громадян і організацій.

Господарські зобов’язання виникають, як передбачено ст. 174 ГК України, безпосередньо з закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

У п.1 ст. 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічна норма міститься і у ст. 173 Господарського кодексу України.

Спірні відносини між позивачем та відповідачем виникли з договору поставки № 01-10/08, укладеного 01.10.2008р., за умовами якого Постачальник (позивач) зобов'язався поставити 600 т піску по ціні 54 грн.76 коп. на загальну вартість 32856грн., а Покупець (відповідач) зобов’язався прийняти та сплатити його вартість.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, до правовідносин з поставки застосовуються норми параграфу 1 глави 30 ГК України, а також відповідно до вимог ч.6 ст.265 ГК України до відносин, не врегульованих ГК України, застосовуються норми глави 54 ЦК України про договір купівлі-продажу.

Згідно ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві   товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

   Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна  сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

         За умовами п.1 договору позивач зобов’язався поставити відповідачу пісок на склад ЗАТ « НК ЗСК».

Пунктом 4.2 договору сторони узгодили, що Покупець зобов'язується сплатити вартість поставленого товару не пізніше двох банківських днів від дати поставки товару.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом та зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи слідує, що позивач поставив відповідачу пісок в кількості 702,220 т по ціні 45 грн.42 коп. на загальну суму 38 273 грн.80 коп., а відповідач прийняв цей пісок, що підтверджується видатковими накладними № РН-012 від 17.10.2008р. та № РН-013 від 20.10.2008р. та довіреностями № 144 від 20.10.08 та № 141 від 14.10.08. виданими відповідачем своїй уповноваженій особі на отримання у позивача піску.

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив товару більше на 102,22 т ніж визначено умовами договору. Статтею 670 ЦК України встановлено, що якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що пісок, який поставлено у кількості, що перевищує кількість визначену у договорі, не можна вважати таким, що поставлений не за договором поставки, у зв’язку з цим не погоджується з позицією суду першої інстанції, що ця  кількість піску поставлено за усним правочином. Сторони на підставі відповідних довіреностей, підписавши видаткові накладні, в яких вказано кількість та ціну товару, а саме: піску, постачання, якого передбачено договором поставки № 01-10/08, фактично за домовленістю сторін змінили умови цього договору поставки.

Доказів того, що між сторонами укладались інші договори на поставку піску ні позивач, ні відповідач суду не надали.  

У статті 644 ЦК України встановлено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві  вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

       За договором поставки № 01-10/08 від 01.10.2008р. передбачено саме доставка піску на склад відповідача. Отже, позивач відповідно до положень п.1 ч.1 ст. 644 ЦК України виконав зобов’язання щодо поставки піску за договором поставки і передав відповідачу товар, визначений цим договором, а позивач прийняв вказаний товар.   

Таким чином, грошові зобов'язання у відповідача перед позивачем щодо одержаного піску на умовах договору № 01-10/08 виникли згідно п.4.2 цього договору через два банківські дні від дня поставки піску, а саме: з 22.10.2008 р.

Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

          Однак, відповідач у встановлений договором строк не оплатив в повному обсязі отриманий від позивача пісок, частково перерахувавши суму вартості піску у розмірі 3000грн., тобто сума заборгованості на день розгляду спору судом складає 35273 грн.80 коп.

          У зв’язку з несплатою відповідачем отриманого товару у встановлений договором строк, позивач пред'явив відповідачу претензії № 1 від 17.12.08р. (а.с. 14-15) та №2 від 10.02.09 (а.с. 17-18) з вимогою оплатити заборгованість. Отримання відповідачем вказаних претензій підтверджено поштовими повідомленням про вручення претензій уповноваженому представнику відповідача 19.12.08р. та 12.02.09р.

          Відповідач залишив ці претензії без відповіді та задоволення.

          Враховуючи те, що відповідач ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів оплати суми заборгованості не надав, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення 35273грн.80коп. основного боргу.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, одним з наслідків порушення зобов’язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов’язаний сплатити кредитору у разі невиконання чи неналежного виконання зобов’язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

           Заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача пені у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожний день прострочення у сумі 32275 грн.63 коп. не підлягає задоволенню з наступних підстав.

    Статтею 551 ЦК України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова  сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

З умов договору поставки № 01-10/08 від 01.10.2008р.вбачається, що сторони не погодили умови щодо відповідальності відповідача за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Не передбачено відповідальності відповідача у вигляді пені у розмірі 0,5 % і будь-яким актом цивільного законодавства. Тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки кінцевий строк оплати товару був визначений сторонами у п.4.2 договору, а саме не пізніше двох банківських днів від дати поставки товару. Позивачем на підставі ч.2 ст.625 ЦК України до стягнення заявлені суми інфляції та 3% річних за період жовтень 2008р. – березень 2009р., які оскаржуваним рішення суду першої інстанції задоволені частково.         

Враховуючи положення даної норми закону, висновок господарського суду Херсонської області щодо правомірності пред’явлення позовних вимог про стягнення 3% річних та суми інфляції є обґрунтованим, але колегія суддів не погоджується з розміром стягнутих судом першої інстанції сум інфляційних втрат і 3% річних та вважає, що фактично підлягає стягненню 3439,76грн. інфляційних втрат та 527, 10грн. 3%річних.

         Даний висновок колегією суддів зроблено виходячи з наступного.

Суд першої інстанції фактично не перевірив правильність розрахунків інфляційних та 3% річних, доданих позивачем до позову, та помилково визнав ці розрахунки вірними, не врахувавши вимог чинного законодавства та методики розрахунку суми боргу з урахуванням індексу інфляції, визначеною листом Верховного Суду України від 03.04.1997р. за № 62-97р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ».

Так, позивач здійснив розрахунок індексу інфляції за період з жовтня 2008р. по березень 2009р. (а.с. 21), але такий розрахунок є неправильним, оскільки у наданому розрахунку на суму основного боргу застосовується індекс інфляції за жовтень 2008р. у кількості 9 днів з 23.10.2008р. по 31.03.2008р., тоді як у вказаному листі Верховного Суду України зазначено, що індексації підлягає сума, якщо прострочення настало з 1 по 15 число відповідного місяця, а якщо сума індексується з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця, тобто в даному випадку з листопада місяця 2008р., а не з жовтня 2008р., як вказав позивач, бо першим днем прострочення виконання зобов’язання з оплати за пісок є 23.10.08р.   

Враховуючи вищенаведене, інфляційні за період з 01.11.2008р. по 31.03.2009р складають 35273,80грн. * Інд.інф. 109,7516 (за період листопад, грудень 2008р.-січень-березень2009р.=38713,56грн.–35273,80грн. = 3439,76грн. інфляційних. Таким чином, вимоги в частині стягнення інфляційних в розмірі 658,15грн. задоволенню не підлягають, у зв’язку з чим, в задоволенні вимог в цій частині слід відмовити.

Невірним є розрахунок і 3% річних з урахуванням уточнення періоду, заявлених до стягнення за період з 23.10.2008р. по 23.04.2009р. Так, з розрахунку, наведеного на а.с.21, вбачається, що суму 3 % річних позивач фактично розрахував не враховуючи при цьому, що кількість днів у 2008р. складає 366, а не 365, як зазначено у розрахунку.  

Натомість зазначений у позовній заяві період прострочення становить 182 дні (з 23.10.2008р. по 31.12.2008р. - 70 днів, тобто сума 3% річних від суми боргу складає 35273,80грн. (основний борг) х 3% : 100% : 366 днів (кількість днів у році) х 70 (кількість днів прострочення) = 202грн. 39 коп.; з 01.01.2009р. по 23.04.2009р. – 112 днів, 35273,80грн. (основний борг) х 3% : 100% : 365 днів (кількість днів у році) х 112 (кількість днів прострочення) = 324грн. 71 коп.; що разом складає за вказаний період 527грн.10коп., а не 530рн., як вказано в оскаржуваному рішенні суду. У стягненні решти суми 3% річних в розмірі 2грн.90коп. слід відмовити.   

Доводи заявника апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, а також наступним.

Дослідивши договір поставки № 01-10/08 від 01.10.2008р., колегія суддів дійшла до висновку, що цей договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Зі змісту норм ЦК України про купівлю-продаж вбачається, що істотними умовами договору поставки є предмет, ціна та термін дії договору. Зазначені істотні умови узгоджені сторонами у пунктах 1,2,5 договору поставки.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач порушив пункт 4.2 договору, адже не розрахувався протягом двох банківських днів від дати поставки. Факт отримання відповідачем товару підтверджується видатковими накладними № РН – 012 від 17.10.2008р., № РН-013 від 20.10.2008р. Відповідачем не доведено погашення заборгованості.     

Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що інших договорів на поставку піску окрім договору поставки № 01-10/08 від 01.10.2008р. між сторонами не укладалося, а тому поставка товару відбулась саме за вказаним договором.

Стосовно доводів відповідача щодо зазначення у накладних рахунку фактури, то колегія зазначає, по-перше, рахунок-фактура не є правовою підставою для поставки товару, а по-друге рахунок фактура зазначено не як підставу поставки, а як замовлення, що не є тотожнім.

Твердження апелянта про те, що судом не досліджені правові підстави виникнення у відповідача обов’язку оплатити товар не знайшли свого підтвердження та спростовуються положеннями п.1 ч.1 ст. 644 ЦК України та наявними у справі видатковими накладними. Крім того, слід зазначити, що умови договору не визначають момент поставки товару моментом отримання або передачі сертифікату якості на пісок. Відповідно до п. 3.1 договору приймання-здача товару здійснюється на складі покупця. Покупець прийняв товар без заперечень. Докази направлення відповідачем позивачу згідно ст.666 ЦК України вимог про передачу останнім зазначеного сертифікату або про відмову у зв’язку з ненаданням сертифікату від договору поставки та повернення товару продавцю відсутні. Відсутні належні та допустимі докази отримання відповідачем від позивача неякісного товару.         

Відповідно до статті 193 ГК України, положення якої кореспондуються зі ст.ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.          

Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що господарський суд Херсонської  області не повністю з’ясував усі обставини справи стосовно розміру заявлених до стягнення інфляційних та 3% річних, що призвело до прийняття неправильного рішення у справі, яке враховуючи наведені обставини слід частково скасувати в частині стягнення інфляційних втрат і 3% річних.

Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до статті 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги, оскільки спір виник з його вини.  

Керуючись ст. 49, ст. ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Новокаховський завод силікатної цегли», м.Нова Каховка Херсонська область задовольнити частково.   

Рішення господарського суду Херсонської області від 04.06.2009р. у справі                           № 16/93-09 скасувати частково.

         Резолютивну частину рішення господарського суду Херсонської області від 04.06.2009р. у справі № 16/93-09 викласти у наступній редакції:

         1.Позовні вимоги задовольнити частково.

         2.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Новокаховський завод силікатної цегли» (м.Нова Каховка, вул.Індустріальна, 13 ЄДРПОУ 05520359) на користь Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_2) - 35273грн.80коп. основного боргу, 3439грн.76коп. - втрат від інфляції, 527грн.10коп. - 3 % річних, 392,40грн.-. державного мита та 118грн.00коп.- витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу за розгляду у господарському суді Херсонської області.

         3.В задоволенні іншої частині позовних вимог відмовити.

         4.Наказ господарського суду Херсонської області № 16/93-09 від 15.06.2009р. вважати таким, що не підлягає виконанню.            

         5.Виконання даної постанови доручити господарському суду Херсонської області.

Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.

 судді  Мойсеєнко Т. В.