Справа № 22ц-3512/06                                                        Головуючий 1-ї інстанції:

Категорія 21                                                                          Островська О.П.

Доповідач: Фарятьєв С.О.

УХВАЛА ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

20 грудня 2006 року              Колегія     суддів  судової  палати  з  цивільних  справ

апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючого:    Фарятьєва С.О.

суддів:            Медведєва A.M., Медведєвої Л.П.

при секретарі:    Ірметовій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу по апеляційній скарзі ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України у м. Луганську та ДП "Луганськвугілля" про перерахунок відшкодування шкоди та стягнення недоплачених сум,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 13 жовтня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань України у м. Луганську та ДП „Луганськвугілля" про перерахунок відшкодування шкоди та стягнення недоплачених сум відмовлено у повному обсязі за необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі позивача ставиться питання про скасування рішення суду і направлення справи на новий розгляд, так як суд порушив норми матеріального права і не з'ясував всіх обставин справи.

Вислухавши доповідача, пояснення представника відділення виконавчої дирекції ФССНВ України у м. Луганську, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія не знаходить підстав для її задоволення.

Згідно з вимогами ст.303 ч.1 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач раніше працював у ВПШУ „Луганське", замість якого до участі у справі як юридичну особу і у якості відповідача було притягнуто ДП „Луганськвугілля", де у 1987р. отримав травму та втратив працездатність, в зв'язку з чим йому з 14 березня 1988р. відшкодовувалася шкода у вигляді щомісячних платежів в рахунок втраченого заробітку, спочатку у розмірі 80%, а з квітня 1992р. по теперішній час у розмірі 60% за професією прохідник.

Вказані виплати визначались та провадились позивачу на підставі раніше діючого з цього приводу законодавства, а потім Закона України „Про охорону праці" та у порядку визначеному Постановами Кабінету Міністрів України та Правилами відшкодування шкоди.

В зв'язку зі змінами в законодавстві з приводу відшкодування шкоди, для приведення цих виплат у відповідність зі змінами у заробітній платі, було визначено порядок проведення перерахунку відшкодування шкоди , яка відшкодовувалася за раніше діючим законодавством.

Такий перерахунок позивачу провадився і середній заробіток для визначення розміру щомісячних платежів йому було визначено на період січня-квітня місяців 1992р. у розмірі 10988крб., який і став базовим для наступних нарахувань та перерахунків.

Проти розміру цього базового заробітку сторони не заперечували.

В подальшому всі перерахунки відшкодування шкоди позивачу також було проведено, що було перевірено судом.

               Посилання позивача   на   те,   що   на   підприємстві   з    1 серпня   2000р. відбулося

підвищення рівня заробітної плати та коефіцієнт 1,3678, суд обгрунтовано не прийняв до уваги, оскільки фактично цей коефіцієнт було запроваджено тільки з 1 жовтня 2001р., тобто вже після того як справа позивача, для подальших виплат відшкодування шкоди, була передана до відділення виконавчої дирекції Фонду ССНВ України у м. Луганську, який прийнявши його (позивача) справу продовжив йому такі виплати, а потім у відповідності з Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та профзахворювань, які спричинили втрату працездатності" також провадив йому перерахунки у встановленому порядку на відповідні коефіцієнти.

Позивачем не було надано суду доказів про те, що на підприємстві, де він працював, не було застосовано всіх коефіцієнтів підвищення заробітної плати, внаслідок чого мала місце недоплата відшкодування щомісячних платежів.

За таких обставин суд обгрунтовано дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивачеві.

Рішення суду відповідає вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції вимог закону, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

    Підстав для скасування рішення суду не має.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ст.307, ст.ст. 308, 313, п.1 ст. 314, ст.ст. 315, 317. 319 ЦПК України, судова колегія, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Ленінського районного суду М.Луганська від 13 жовтня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного    Суду   України    протягом    2-х    місяців   після   її проголошення.