ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103
РІШЕННЯ
Іменем України
21.05.2009Справа №2-15/8826-2008
За позовом Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)
До відповідача Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Козлова, 11 ідентифікаційний коди 24397137)
Про визнання дій незаконними, спонукання до виконання певних дій та стягнення 156 292,00 грн.
Суддя Господарсько осуду АР Крим Іщенко І.А.
представники:
Від позивача – не з’явився.
Від відповідача – Томілко Г.В., довіреність № 18 від 29.09.2008 р. у справі, Турчак О.А., довіреність № 22 від 12.12.2008р. ,у справі
Обставини справи: Суб’єкт підприємницької діяльності фізична особа ОСОБА_2 звернулася до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки про визнання дій відповідача незаконними, зобов’язання відповідача повернути незаконно вивезене майно або відшкодувати його вартість, зобов’язання поновити договір оренди, відшкодування недоотриманих доходів у зв’язку зі зникненням товару та відшкодувати його вартість та стягнення 156 292,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.12.2007 р. між сторонами у справі був укладений договір оренди № 88, однак 25.03.2008 р. відповідач не допустив СПД ОСОБА_2 до орендованого приміщення та заволодів належними позивачеві товарами, чим спричинив останньому збитки, які СПД ОСОБА_2 просить стягнути з відповідача в примусовому порядку.
У судовому засіданні 18.09.2008 р. представником відповідача наданий відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що він неодноразово інформував позивача про розірвання договору оренду.
У судовому засіданні 06.10.2008 р. представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої просить суд визнати дії Управління кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки незаконними та зобов’язати відповідача відшкодувати вартість майна, що знаходиться в орендованому приміщенні на момент відкриття на суму 32480,00 грн., зобов’язати відповідача поновити договір оренди, та збільшити його строк, пропущений з вини відповідача, стягнути з відповідача недоотриманий прибуток в сумі 820000,00 грн., стягнути з відповідача збитки внаслідок незаконних дій відповідача в розмірі 775570,00 грн.
Судом вказана заява була прийнята до розгляду.
У судовому засіданні 10.11.2009 р. представником відповідача наданий відзив на доповнення до позовних вимог, в якому він позовні вимоги не визнає, мотивуючи тим, що порушення умов договору сталося з вимни саме позивача , відповідачем були виконані всі взяті на себе зобов’язання, а отже у позивача відсутні правові підстави щодо стягнення збитків та недоотриманого прибутку з добросовісного Орендодавця.
18.02.2009 р. до господарського суду АР Крим від позивача надійшла заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача повну вартість майна: меблі, товар, який залишений покупцем на зберігання, що знаходився в приміщенні, що раніше орендувалося позивачем за договором оренди № 88 від 20.12.2007 р. у розмірі 58350,00 грн., стягнути з відповідача недоотриманий прибуток у розмірі 820000,00 грн., стягнути з відповідача збитки, отримані внаслідок його незаконних дій у розмірі 775570,00 грн.
Суд вважає можливим вказану заяву задовольнити, прийняти зміну позовних вимог, оскільки це не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси та не суперечить частині 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, відповідно якої позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у засіданні суду оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.
За клопотанням сторін строк розгляду справи був продовжений на підставі статті 69 Господарського процесуального кодексу України.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази, суд
ВСТАНОВИВ :
20.12.2007 р. між Управлінням кооперативної торгівлі та ринків Кримспоживспілки (Орендодавець) та Суб’єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (Орендар) був укладений договір № 88 оренди основних засобів (нежитлових приміщень). (а.с. 9-13)
Відповідно до пункту 1.1 Договору Орендодавець здав, а Орендар прийняв по акту приймання торгові приміщення загальною площею 26,50 кв.м, розташовані в будівлі магазину «Делікатес» (літер Ф-1)
Пунктом 3.1 Договору встановлений перелік обов’язків Орендаря, в тому числі сплачувати орендну плату на відповідний рахунок Орендодавця, самостійно отримувати в бухгалтерії відповідача рахунки на оплату.
Орендна плата за договором встановлюється 180,00 грн. за 1 кв.м та за договором складає 4770,00 грн. Орендна плата щомісячно перераховується на індекс інфляції та різниця додатково сплачується Орендарем в наступному платежі. Окрім орендної плати Орендар відшкодовує Орендодавцю вартість щомісячно понесених комунальних та інших витрат, здійснені Орендодавцем у зв’язку з обслуговуванням об’єкта оренди приміщень, згідно рахунку орендодавця
Договір укладений на термін з 01 січня 2008 р. по 30.12.2008 р. та автоматично не пролонгується.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що під час дії договору оренди, 25.03.2008 р. відповідач не допустив позивача до орендованого приміщення з невідомих причин, та заволодів належним СПД ОСОБА_2 майном, чим спричинив останній збитки.
Оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Отже, поняття збитків, наведені у статті 225 Господарського кодексу України та у частині другій статті 22 Цивільного кодексу України, не є тотожними. Таким чином, ГК України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах.
Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.
За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статтсі 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв’язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв’язок. За відсутністю такого зв’язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв’язок між саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.
У той же час, суд зазначає, що позивачем не були надані належні та допустимі докази, які б підтверджували право Суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 на відшкодування збитків.
Так, з наявних в матеріалах справи заяви ОСОБА_8 (а.с. 17-19), договору зберігання з обезличенням товару (а.с. 58), договору купівлі-продаж майна та товарів, товарних чеків, гарантійних талонів тощо (а. с. 64-71) не вбачається, що саме отримані за ними товари знаходилися в приміщенні магазину «Делікатес» за адресою АДРЕСА_2, та якими в подальшому протиправно заволодів відповідач.
Більш того, суд звертає увагу на те, що договір зберігання з обезличиванием товару б/н, яким позивачка підтверджує наявність товару, проданого 25.03.2008 р., взагалі не містить дати укладення. У відповідності з пунктом 2 розділу 2 вказаного Договору поклажодавець здійснює передачу Зберігачу товарів для зберігання протягом 1-го дня з моменту підписання сторонами договору зберігання. Отже, до дійсного часу передача товару поклажодавцю не відбулася, оскільки момент підписання Договору не визначений.
Разом із тим, пункт 1 розділу 2 Договору передбачає, що для здійснення зберігання Зберігач надає власний магазин, розташований за адресою: м. Сімферополь, вул.. Козлова.
Отже, із вказаного взагалі стає незрозумілим який об’єкт мається на увазі (де відбувалося зберігання товару) - чи то об’єкт оренди, чи то власний магазин позивачки. Точна адреса об’єкту, де зберігається товар, в договорі зберігання не зазначена.
Акт приймання-передачі, який фіксує перелік товарів, прийнятих на зберігання, є додатком до договору зберігання б/н від 25.03.2008 р.
Крім того, позивачем не представлено суду докази відшкодування поклажодавцю відсутності товару на суму 30050,00 грн.
Крім того, позивачем в обґрунтування спричинених збитків представлено позовну заяву ЗАТ «ПроКредитБанк» до СПД ОСОБА_8 про стягнення 50153,47 грн., нібито заборгованості, що утворилася в результаті неправомірних дій відповідача.
Проте, як вбачається з копії вказаної позовної заяви, кредитні договори були укладені задовго до початку дії Договору оренди № 88 від 20.12.2007 р. Крім того, умови кредитного договору були порушені СПД ОСОБА_8 в частині сплати чергових платежів з 19.02.2008 р. (а.с. 72-74)
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на незаконне заволодіння належним СПД ОСОБА_8 майном не підтверджуються належними та допустимими доказами.
Постановою начальника ВКІМ Центрального РВ СМУ ГУ МВС України в АР Крим від 22.04.2008 р. було відмовлено в порушенні кримінальної справи о статті 191 КК України відносно адміністрації «Кримкоопринкторга».
Також, судом встановлено наступне.
Позивачем були представлені суду платіжні доручення у підтвердження виконання нею зобов’язання за договором оренди № 88 щодо сплати орендної плати, з яких вбачається, що з січня 2008 р. позивачем було перераховано грошові кошти: платіжними дорученнями № 59 від 05.02.2008 р. на суму 2200 грн., ; № 10 від 12.03.2008 р. на суму 5300,00 грн. (а.с. 61, 63)
Однак, платіжне доручення № 10 від 12.03.2008 р. на суму 5300,00 грн. містить посилання на інший розрахунковий рахунок, ніж рахунок відповідача, який зазначений в пункті 3.1.1 Договору оренди.
Пунктом 7.1 Договору оренду № 88 передбачено, що він укладений під скасувальною обставиною в прядку статті 212 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 212 Цивільного кодексу України передбачено, що особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (скасувальна обставина).
Такою скасувальною обставиною є згідно пункту 7.2 Договору досягнення згоди сторонами та/або порушення Орендарем умов дійсного договору та письмового повідомлення про це Орендодавцем Орендаря шляхом направлення цінного листа з описом вкладення на зазначену в договорі адресу.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі настання скасувальних обставин, передбачених в пункті 7.2, договір припиняє свою дію через 5 днів з моменту направлення повідомлення Орендарю.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.
Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
В матеріалах справи наявні докази інформування позивача про припинення договору через порушення нею умов договору. Відповідач неодноразово повідомляв позивача про те, що договір розривається – лист вих.. № 150 від 14.03.2008 р., телеграма вих.. № 172 від 25.03.2008 р., телеграма вих.. № 177 від 27.03.2008 р. (а.с. 37-43)
Вказав повідомлення були направлені відповідачем у виконання умов договору оренди на адресу позивача, зазначену в договорі оренди. Отже, відповідачем були дотримані умови договору.
Наказом № 35 від 28.03.2008 р. відповідачем була створена комісія для прийняття об’єкта з оренди. (а.с. 100)
31.03.2008 р. зазначеною комісією був складений акт приймання-передачі приміщення, що знаходяться в будівлі магазину «Делікатес» та акт розкриття орендованого приміщення, в якому було зазначено обладнання що знаходиться в даному приміщенні. (а.с. 101, 44-45)
Позивачем не представлено суду всупереч статтям 33, 34 Господарського процесуального кодексу України доказів звернення до відповідача з вимогою про повернення майна, яке було наявне в орендованому приміщенні.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Позивачем не представлено суду доказів порушення відповідачем своїх господарських зобов’язань за договором оренди № 88 від 20.12.2007 р. Також, позивач не довів факту спричинення відповідачем збитків, тобто настання шкідливого результату.
Отже, протиправна поведінка відповідача та причинний зв’язок між понесеними позивачем збитками відсутні, а тому заявлена Суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою ОСОБА_2 до відшкодування сума грошових коштів не підпадає під ознаки збитків.
Більш того, позивачем не було доведено обґрунтованості розміру заявленої до відшкодування суми збитків.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача недоотриманий прибуток у розмірі 820000,00 грн.
В Роз’ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов’язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов’язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України). Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення шкоди у вигляді неодержаного прибутку, обгрунтувати її розмір, довести безпосередній причинний зв’язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.
Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 225 Господарського кодексу України також встановлено, що особа, що вимагає відшкодування збитків повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір завданих збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. Крім того, згідно статті 226 Господарського кодексу України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у випадку, якщо вона була своєчасно попереджена іншою стороною про можливе невиконання нею зобов'язань і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього.
Згідно частини 4 статті 623 Цивільного кодексу України при визначенні неотриманого прибутку (упущеної вигоди) враховуються заходи, здійснені кредитором для їх отримання.
А отже, на кредитора покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов'язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально.
При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов’язання було виконано боржником належним чином.
Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням розумних витрат на отримання доходів, які кредитор поніс би, якби не відбулося порушення права.
Відповідно до пункту 3 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків.
Пред'явлення вимог про відшкодування упущеної вигоди покладає на позивача обов'язок довести, що дані доходи не є абстрактними, а дійсно були б отримані ним.
Також, при визначенні реальності неотриманих доходів повинні враховуватися заходи, зроблені кредитором для їх отримання.
Крім того, неотриманим доходом є така втрата очікуваного збільшення (приросту) в майні, яке ґрунтується на точних даних, безперечно підтверджуючих можливість отримання їм грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконане.
Нездатність кредитора обґрунтувати вимоги може бути для суду підставою для відмови в задоволенні таких вимог.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибитку.
Позивачем не представлено суду належних та допустимих доказів в обґрунтування суми недоотриманого прибутку в розмірі 820000,00 грн., заявленої до відшкодування.
Таким чином, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів спричинення відповідачем майнової шкоди у розмірі зокрема 58350,00 грн. вартості майна позивача, яким відповідач незаконно заволодів, 775570,00 грн. реальних збитків, 820000,00 грн. недоотриманого прибутку, через що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні за згодою представників сторін були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25.05.2009 р.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 22, 33, 34, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У позові відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко І.А.