ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"05" липня 2006 р. | Справа № 16/143-06-4046 |
Господарський суд Одеської області у складі:
Судді –Желєзної С.П.
Секретаря судових засідань –Счастливцевої К.С.
За участю представників сторін:
Від позивача: Дергачова А.В. по дов. №023/01 від 18.01.2006р.;
Від відповідача: Медведєва Н.В. по дов.№01/06-А від 05.05.2006р.;
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом клінічного санаторію імені В.П. Чкалова до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерім Сервіс” про спонукання укласти договір, -
ВСТАНОВИВ:
Клінічний санаторій імені В.П. Чкалова звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Інтерім Сервіс” про прийняття до договору оренди від 01.06.1992р. додаткової угоди в редакції санаторію імені В.П.Чкалова, а саме:
1) відшкодувати земельний податок, перерахований орендодавцем у сумі 1419,44 за площу 632 кв.м. щомісячно;
2) відшкодувати витрати по комунальним послугам, згідно виставлених рахунків;
3) відшкодовувати ВЕР згідно виставлених рахунків.
У судовому засіданні 26.05.2006р. позивачем позовні вимоги були уточнені та викладені в наступній редакції: зобов’язати ТОВ “Інтерім Сервіс” прийняти додаток №3 до договору оренди від 01.06.1992р. в наступній редакції:
1) відшкодовувати земельний податок, перерахований орендодавцем за площу 632 кв.м. щомісячно;
2) відшкодовувати витрати по комунальним послугам, згідно виставлених рахунків;
3) відшкодовувати ВЕР згідно виставлених рахунків;
4) податок на додану вартість 20%.
У судовому засіданні 26.06.2006р. клінічним санаторієм імені В.П.Чкалова позовні вимоги були знов уточнені та викладені в наступній редакції: зобов’язати ТОВ “Інтерім Сервіс” внести зміни до договору оренди від 01.06.1992р., а саме: прийняти додаткову угоду в редакції санаторію імені В.П.Чкалова:
1) відшкодувати земельний податок, перерахований орендодавцем у сумі
1419,44 за площу 632 кв.м. щомісячно;
2) відшкодовувати витрати по комунальних послугах, згідно виставлених рахунків;
3) відшкодовувати ВЕР згідно виставлених рахунків.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Вищенаведена редакція позовних вимог клінічного санаторію імені В.П.Чкалова є остаточною згідно заяви про уточнення позовних вимог від 26.06.2006р., у зв’язку з чим відповідно до ст. 22 ГПК України приймається господарським судом для розгляду по суті викладених в ній позовних вимог.
Незважаючи на те, що сторони неодноразово здійснювалися заходи щодо підписання мирової угоди, мирним шляхом даний спір врегульований не був, в зв’язку з чим судом розглядаються позовні вимоги по суті.
Відповідач згідно відзиву на позовну заяву від 06.05.2006р.за вих.№329 заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на наступне. У 2000 році між сторонами по справі була підписана додаткова угода, відповідно до якої орендар здійснює відшкодування земельного податку; оплата комунальних послуг здійснюється ТОВ “Інтерім Сервіс” самостійно, на підставі укладених з постачальниками послуг договорів; відшкодування ВЕР умовами укладених між стонами угод не передбачено.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.
01.06.1992р. між санаторієм імені В.П.Чкалова (Орендодавець) та акціонерним товариством “Галакси” (Орендар) був укладений договір оренди, відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування, строком на 25 років не житлову будівлю, загальною площею 642 кв.м., розташовану за адресою: м. Одеса, Французький бульвар 85. Трьохсторонньою угодою №2 від 05.08.1997р. до договору оренди від 01.06.1992р., сторони домовилися про передачу прав та обов’язків Орендаря за договором оренди від 01.06.1992р. ТОВ “Інтерім Сервіс”.
У своїх уточненнях до позовної заяви від 26.05.2006р. позивач стверджує, що згідно додатку №3 без дати до договору оренди від 01.06.1992р. відповідачем здійснювалися платежі у вигляді відшкодування Орендодавцю податку за землю у сумі 1371.44 грн., а також частково здійснювалася оплата комунальних послуг у сумі 108,04 грн. Однак, амортизаційні відрахування на утримання нерухомого майна ТОВ “Інтерім Сервіс” не проводив, що за думкою позивача є порушенням вимог п.11 Постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р., яким передбачено, що витрати, включаючи амортизаційні відрахування на ¦утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком ¦підприємствам, організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі.
Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін суд доходить висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог клінічного санаторію імені В.П.Чкалова з огляду на таке.
Посилаючись на пункт 11 Постанови Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. N 786 “Про Методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна”, позивачем не враховано, що редакцію пункту 11 було змінено Постановою КМУ N 75 від 19.01.2000 р. та викладено в наступній редакції: витрати на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам, організаціям, і при будинкової території, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі". Тобто, даною правовою нормою розподіл між орендарями амортизаційних відрахувань не передбачено.
Частиною 2 пункту 3 статті 23 Закону України "Про оренду державного та
комунального майна" від 10.04.92 р. N 2269-XII, (з послідуючими змінами та доповненнями), амортизаційні відрахування на орендоване нерухоме та інше
окреме індивідуально визначене майно нараховує та залишає у своєму розпорядженні підприємство, господарське товариство, створене в процесі приватизації (корпоратизації), на балансі якого знаходиться це майно.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає наступне.
По-перше: виходячи з наведених правових актів, амортизаційні відрахування нараховуються балансоутримувачем майна.
По-друге: позивачем підмінюється поняття амортизаційні відрахування та ВЕР, на відшкодуванні яких наполягає позивач шляхом підписання додаткової угоди до договору оренди від 01.06.1992р.
По-третє: як зазначалося по тесту вище, положеннями п.11 Постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995р. не врегульовані питання ВЕР.
Більш того, як було встановлено в процесі вирішення спору, між сторонами 10.01.2000р. була укладена додаткова угода до договору оренди від 01.06.1992р., відповідно до умов якої Орендарем були прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування земельного податку Орендодавцю у сумі 1371,44 грн. щомісячно та відшкодування комунальних послуг згідно виставлених рахунків. Наведені зобов’язання відповідачем виконувалися належним чином, що не заперечується Орендодавцем. В подальшому відповідачем були укладені самостійні договори про постачання електричної енергії №1095 С/С №220 від 06.12.2004р, на послуги водопостачання №7207/3 від 11.11.2003р. Докази належного виконання за наведеними договорами з постачальними організаціями відповідачем були приєднанні до матеріалів справи.
Однак, незважаючи на все вищенаведене, як основоположний фактор при вирішення даного спору суд оцінює редакцію заявлених позивачем вимог. Як вбачається із змісту останніх уточнень до позовної заяви від 26.06.2006р, позивачем висуваються вимоги про зобов’язання ТОВ “Інтерім Сервіс” до договору оренди від 01.06.1992р. внести зміни, а саме: прийняти додаткову угоду в редакції санаторію імені В.П.Чкалова:
2) відшкодувати земельний податок, перерахований орендодавцем у сумі
1419,44 за площу 632 кв.м. щомісячно;
2) відшкодовувати витрати по комунальних послугах, згідно виставлених рахунків;
4) відшкодовувати ВЕР згідно виставлених рахунків.
Тобто, фактично, виходячи із змісту позовних вимог, позивач не просить
суд внести зміни до договору оренди від 01.06.1992р., на підставі якого і існуються між сторонами орендні правовідносини, а просить зобов’язати прийняти додаткову угоду, якою визначитися по певним спірним питанням.
При цьому, позивачем не враховано, що між сторонами вже була укладена додаткова угода від 10.01.2000р. до договору оренди від 01.06.1992р., відповідно до умов якої Орендарем були прийняти на себе зобов’язання щодо відшкодування земельного податку Орендодавцю у сумі 1371,44 грн. щомісячно та відшкодування комунальних послуг згідно виставлених рахунків. Клінічним санаторієм імені В.П.Чкалова не заперечується факт виконання Орендарем умов зазначеної додаткової угоди. Однак, позивач не просить внести зміни до існуючої угоди в частини визначення розміру платежів, а наполягає на укладенні у судовому порядку ще одної угоди з цих самих питань, при цьому не ставлячи питання щодо дії додаткової угоди від 10.01.2000р.
Положеннями статті 5 Господарського кодексу України встановлені конституційні основи правопорядку у сфері господарювання, в тому числі визнання усіх суб’єктів права власності рівними перед законом.
Згідно п.3 ч.1 ст.3 ЦК України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Свобода договору полягає у визнанні за суб’єктом цивільного права можливості укладати договори або утримуватися від укладення договорів і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Враховуючи вищевикладений аналіз редакції позовних вимог санаторія імені В.П.Чкалова та доводів позивача, покладених в обґрунтування позову, суд вважає, що вимоги про зобов’язання укласти додаткову угоду без згоди на те орендаря буде суперечити вимогам-принципам цивільного законодавства України щодо вільного волевиявлення учасника правочину, передбаченим ст.203 ЦК України.
Підсумовуючи наведене, а також виходячи з правової природи договору та враховуючи принцип вільного волевиявлення сторін при укладанні цивільно-правових угод, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог санаторію імені В.П.Чкалова, в зв’язку з чим в позові необхідно відмовити повністю.
Судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу слід віднести на рахунок позивача згідно зі ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
Рішення набирає чинності у порядку ст. 85 ГПК України.
Рішення підписане 28.07.2006р.
Суддя Желєзна С.П.