Справа № 2-1112

2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 квітня 2011 року                                         Галицький районний суд м.Львова

в складі: головуючого-судді - Ванівського О.М.

при секретарі –Яриш О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, треті особи: Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру, ОСОБА_2, ОСОБА_3ОСОБА_4, ТзОВ «Розвиток нерухомості», Управління Держкомзему у м. Львові про визнання права власності на земельну ділянку та зобов’язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до Галицького районного суду м. Львова із цивільним позовом до Львівської міської ради, третя особа – Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру, просив визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради № 2865 від 09.07.2009 р. «Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові»в частині п. 29 додатку до ухвали, визнати право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові, зобов’язати Львівський міський відділ центру державного земельного кадастру провести реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку за гр. ОСОБА_1 (позивачем).

Ухвалою від 05.04.2011 р. було задоволене клопотання представника третьої особи –ТзОВ «Розвиток нерухомості»про закриття провадження у справі в частині вимог про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради № 2865 від 09.07.2009 р. «Про передачу громадянам у власність, спільну сумісну власність та оренду земельних ділянок у м. Львові»в частині п. 29 додатку до ухвали, оскільки дана вимога підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на це, справа розглянута в частині вимог позивача про визнання права власності на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові, зобов’язання Львівського міського відділу центру державного земельного кадастру провести реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку за позивачем.

Позивач у судове засідання не з’явився, направив у Суд клопотання у якому позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив розгляд справи проводити без його участі.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 послався на те, що оскаржуваною ухвалою № 2865 від 09.07.2009 р. було передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 210 кв.м. за адресою: м. Львів,вул. Шептицьких, 10 «а», у той час як заявник просив про виділення земельної ділянки площею 691 кв.м. Позивач вважає , що право на отримання земельної ділянки розміром 0,0691 га у власність виникло у зв’язку із придбанням ним у власність житлового будинку по вул. Шептицьких, 10 «А» у м. Львові, згідно договору купівлі-продажу від 21.03.2008 р. З огляду на це, позивач вважає, що має право на отримання земельної ділянки площею 0,0691 га для обслуговування житлового будинку за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10 «а»відповідно до ст.ст. 40, 116, 118, 121 Земельного кодексу України. Зважаючи на те, що земельна ділянка була виділена позивачу відповідачем площею меншою, ніж він про це просив, останній звернувся до Суду щодо захисту своїх прав та законних інтересів.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування заперечень проти позову послався на відсутність правових підстав для визнання права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові. Окрім того, представник відповідача послався на ч. 1 ст. 143 Конституції України, ст.ст. 118, 122 Земельного кодексу України, пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»в частині виключної компетенції органу місцевого самоврядування вирішувати питання пов’язані із розпорядженням землями комунальної власності.

Представник третьої особи –ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 позовні вимоги підтримав, надав Суду пояснення по суті спору. Вважає, що позов підлягає до задоволення з огляду на наявність підстав у ОСОБА_1 на отримання відповідної земельної ділянки, як власника (на момент звернення) відповідного об’єкта нерухомості по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові. Окрім того, послався на неможливість прийняття судом рішення, відмінного від рішення суду від 30.10.2009 р., яким позов ОСОБА_1 був задоволений. З огляду на практику Європейського суду з прав людини, представник третьої особи вважає, що відмова у задоволенні позову порушить право позивача на судовий захист.

Представник третьої особи –ТзОВ «Розвиток нерухомості»проти позову заперечив, вважає позов необґрунтованим та безпідставним з огляду на відсутність рішення органу місцевого самоврядування –Львівської міської ради про виділення позивачу у власність земельної ділянки площею 0,0691 га за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10 «а»та відсутність інших правовстановлюючих документів на земельну ділянку площею 0,0691 га у позивача. Окрім того, вважає позов безпідставним оскільки власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності лише якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує права власності. Зважаючи на відсутність у ОСОБА_1 на момент звернення до суду права власності на земельну ділянку, вимога про визнання за ним права власності, на думку представника третьої особи, є необґрунтованою та суперечить нормам матеріального права.

Представник третьої особи - Управління Держкомзему у м. Львові у судове засідання не з’явився, направив до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник третьої особи - Львівського міського відділу центру державного земельного кадастру в судове засідання не з’явився, без поважних причин, хоча належним чином про час та місце слухання справи судом був повідомлений, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників відповідача, третіх осіб з’ясувавши дійсні обставини справи, права та обов’язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, подають клопотання до відповідної міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Згідно з ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України міська рада приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч. 1,2 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:

а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

б) свідоцтвом про право на спадщину.

Як вбачається з матеріалів справи та наявних доказів, на момент звернення до суду ОСОБА_1 не був власником земельної ділянки площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові, вказана ділянка йому органом місцевого самоврядування у власність (в користування) не надавалась, будь-які інші правовстановлюючі документи на зазначену земельну ділянку у позивача відсутні.

У зв’язку із цим, з огляду на зміст ст.ст. 81, 125, 126 Земельного кодексу України, позивач не може вважатися власником спірної земельної ділянки, й правові підстави для визнання його права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га у Суду відсутні.

Як встановлено Судом під час розгляду справи, ухвалою № 2865 від 09.07.2009 р. Львівська міська рада передала у власність ОСОБА_1 земельну ділянку розміром 210 кв. м. за адресою: м. Львів,вул. Шептицьких, 10 «а». Інших рішень щодо відведення земельних ділянок за вказаною адресою ОСОБА_1, відповідачем не приймалось. Позивач не надав Суду інших доказів, що підтверджували б факт виникнення права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га, згідно з вимогами ст. 81, 125, 126 ЗК України. З огляду на це, вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на земельну ділянку площею 0,691 га є безпідставними та не підлягають до задоволення.

Окрім того, Суд вважає обґрунтованим та приймає до уваги твердження представника третьої особи –ТзОВ «Розвиток нерухомості»про те, що вимога про визнання права власності, як спосіб захисту порушеного права, може бути пред’явлений власником якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що посвідчує права власності.

Згідно зі ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З огляду на це, вимоги ОСОБА_1, який не є власником спірної земельної ділянки, про захист його права шляхом визнання права власності, суперечать нормам матеріального права та не підлягають до задоволення.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не надав Суду доказів наявності у нього права власності на спірну земельну ділянку, як і не підтвердив факт наявності спору щодо земельної ділянки (невизнання права власності) або втрати правовстановлюючого документа. Фактично, земельна ділянка площею 0,0691 га за адресою: м. Львів, вул. Шептицьких, 10 «а»(за виключенням її частини площею 0,021 га, на якій розташований житловий будинок та яку було відведено позивачу ухвалою Львівської міської ради № 2865 від 09.07.2009 р.) відноситься до земель комунальної власності, розпорядження яким може здійснювати виключно Львівська міська рада.

Згідно з ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пп. 34 п. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується питання регулювання земельних відносин.

Згідно з п. 14 листа Верховного Суду України № 19-3767/0/8-08 від 29.10.2008 р. при розгляді справ за позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов'язати відповідний орган розглянути зазначене питання, а не приймати рішення про надання в оренду (передачу у власність), що не належить до компетенції суду.

З огляду на це, є обґрунтованими та приймається до уваги Судом посилання відповідача на виключну компетенцію Львівської міської ради у вирішенні питань щодо надання у власність земельних ділянок, та відсутність таких повноважень у Суду. Останній не вправі підміняти орган місцевого самоврядування та переймати його повноваження (у випадках, коли дана земельна ділянка надається у власність вперше).

Суд не приймає до уваги посилання представника третіх осіб ОСОБА_2, ОСОБА_3ОСОБА_4 про те, що згідно з даними Управління Держкомзему у м. Львів (лист № 40/11/140 від 24.03.2011 р.) ТзОВ «Розвиток нерухомості»станом на момент розгляду справи не володіє правами на земельну ділянку по вул. Шептицьких, 10 «а»у м. Львові, оскільки дана обставина не впливає на вирішення спору по суті.

Таким чином, зважаючи на недоведеність факту наявності у позивача права власності на земельну ділянку площею 0,0691 га по вул. Шептицьких, 10 «а» у м. Львові, суд дійшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

          Керуючись ст. ст. 10, 11, 110,118,209, 212, 214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 116,118,121,125,126,158 Земельного кодексу України, суд

в и р і ш и в :

          В задоволенні позову ОСОБА_1 –відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або в порядку ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя                                         О.М.Ванівський