КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 17.04.07 р.          № 32/74

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Розваляєвої  Т.С.

 суддів:            Гарник Л.Л.

          Зубець Л.П.

 при секретарі:          Даценко В.М.

 За участю представників:

 від позивача - Черниш Л. О.,

 від відповідача-1 – Дробах Я. Г.,

від відповідача-2 – не з’явились,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.02.2007

 у справі № 32/74  (Хрипун О.О.)

 за позовом           Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва

 до           Приватне підприємство "Барк"(відповідач-2)

          Товариство з обмеженою відповідальністю українсько-російсько-американське підприємство "Спец" (відповідач-1)

 про          визнання угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

 Постановою Господарського суду міста Києва від 01.02.2007р. у справі № 32/74 в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом порушено норми матеріального та процесуального права; рішенням Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. у справі № 2-2010/2001 установчі документи відповідача-2 були визнані недійсними з моменту реєстрації; в разі скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності укладені таким суб’єктом угоди мають визнаватися недійсними на підставі ст. 49 ЦК УРСР; укладаючи спірний договір, відповідач-2 мав на меті приховування отриманих за угодою коштів від оподаткування.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач-1 просив суд оспорювану постанову місцевого господарського суду залишити без змін з огляду на те, що рішення Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. у справі № 2-2010/2001 було скасовано і доказової сили не має.

Відповідач-2 заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 29.12.2003р. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю українсько-російсько-американського підприємства “Спец” (відповідач-1), Приватного підприємства “Барк” (відповідач-2) про визнання недійсною угоди, укладеної між відповідачами шляхом обміну документами на загальну суму 32 862 грн. 00 коп.; зобов’язання відповідача-2 повернути відповідачу-1 грошові кошти в сумі 32 862 грн. 00 коп.; стягнення з відповідача-1 в доход Державного бюджету України вартості комп’ютерних комплектуючих виробів, отриманих на підставі накладної № 88 від 21.08.2000р., на загальну суму 32 862 грн. 00 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 шляхом обміну документами був укладений усний договір купівлі-продажу комп’ютерних комплектуючих на загальну суму 32 962 грн. 00 коп.; про укладення вказаного договору свідчать платіжне доручення № 1603 від 04.09.2000р., накладна № 88 від 21.08.2000р., податкова накладна № 111 від 21.08.2000р.; господарське зобов’язання, що виникло між відповідачем-1 та відповідачем-2 на підставі вказаного договору, вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства при наявності умислу з боку відповідача-2, про що свідчить факт неподання звітів до ДПІ, факт несплати податків, факт незнаходження підприємства відповідача-2 за юридичною адресою; рішенням Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. у справі № 2-2010/2001 установчі документи відповідача-2 були визнані недійсними з моменту реєстрації, тобто з 30.05.2000р.; таким чином основною метою укладення спірного договору було приховування від оподаткування доходів, що, в свою чергу, свідчить про недійсність вказаного правочину на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

В запереченнях на позов відповідач-1 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на те, що на дату укладення спірного договору рішення суду про визнання недійсними установчих документів відповідача-2 не існувало; умисел юридичної особи на укладення угоди, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, визначається як умисел тої посадової особи або іншої фізичної особи, яка підписала документи про укладення угоди від імені юридичної особи, маючи на це відповідні повноваження; доказів доведення вини посадових осіб відповідача-2 в судовому порядку позивачем не надано; несплата відповідачем-2 податків та зборів не може бути підставою для визнання спірної угоди недійсною; позивачем пропущено встановлений ст. 71 ЦК УРСР трирічний строк позовної давності.

В доповненні до відзиву на позовну заяву відповідач-2 також зазначив, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09.06.2006р.  рішення Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. скасовано за нововиявленими обставинами, прийнято нове рішення про відмову в позові.

Відповідач-2 заперечень на позовну заяву на надав.

Постановою Господарського суду міста Києва від 01.02.2007р. у справі № 32/74 в позові відмовлено повністю.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представників позивача та відповідача-1, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 01.01.2004р. і продовжують діяти після набрання чинності ЦК України, застосовуються правила цього кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладання.

Отже до вимог про визнання спірної угоди недійсною слід застосовувати положення ЦК УРСР, що був чинним на момент укладання вказаної угоди.

Статтею 153 ЦК УРСР передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналіз глави 20 ЦК УРСР дає змогу зробити висновок, що істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, тобто зазначення товару, який передається у власність покупця, та ціна.

Оскільки накладна № 88 від 21.08.2000р. містить істотні умови договору купівлі-продажу, а саме: предмет договору та ціну товару, - та підписана представниками відповідача-1 і відповідача-2, апеляційний господарський суд вважає, що фактично між сторонами було укладено договір купівлі-продажу.

За умовами вказаного договору відповідач-1 придбав комп’ютерні комплектуючі на загальну суму 32 862 грн. 00 коп.

На виконання умов вказаного вище договору відповідачем-2 виписано податкову накладну від 21.08.2000р. № 111 на суму 32 862 грн. 00 коп., в т. ч. ПДВ 5 477 грн. 00 коп.

На виконання умов вказаного договору відповідач-1 перерахував відповідачеві-2 грошові кошти в сумі 32 862 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1603 від 04.09.2000р.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору на підставі ст. 49 ЦК УРСР.

Разом з тим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Так згідно із абзацом 1, 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Стаття 49 ЦК УРСР зазначає, що угода, укладена з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, є  недійсною.

Відповідно до абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №  3 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 25.12.1992р. № 13, та постановою Пленуму від 25.05.1998р. № 15 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” зазначено, що при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на угоди, які укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані  на використання  всупереч закону колективної,  державної  або  чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання  майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на  шкоду  правам, свободам і гідності громадян інтересам суспільства,  на  незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам  предметів,  вилучених  з обігу або обмежених у обігу.

Вимагаючи визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилається на рішення Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. у справі № 2-2010/2001, яким установчі документи ПП “Барк” визнано недійсними з моменту державної реєстрації, тобто з 30.05.2000р.

Разом з тим таке посилання позивача не заслуговує на увагу, оскільки постановою Святошинського районного суду м. Києва від 09.06.2006р. рішення Радянського районного суду м. Києва від 23.05.2001р. у справі № 2-2010/2001 було скасовано за нововиявленими обставинами;  в задоволенні позову ДПІ у Шевченківському районі м. Києва до ПП “Барк”, Бурлака Р. Г. про визнання недійсними установчих документів відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08.08.2006р.  постанову Святошинського районного суду м. Києва від 09.06.2006р. залишено без змін.

Необґрунтованим є і посилання позивача на спрямованість спірної угоди на приховування доходів від оподаткування.

Так мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана  кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними фізичними особами ПП “Барк” встановлений обвинувальним вироком, що набрав законної сили.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести  ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів наявність у відповідача-2 при укладанні спірного договору мети, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Сам по собі ж договір купівлі-продажу комп’ютерних комплектуючих не є таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки комп’ютерні комплектуючі не є товаром, що виключений з цивільного обігу або обмежений у ньому.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги адміністративного процесуального законодавства, всебічно перевірив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої місцевим господарським судом постанови.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, апеляційний господарський суд  -

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову  Господарського суду міста Києва  від 01.02.2007р. у справі № 32/74 – без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 Головуючий суддя          Розваляєва  Т.С.

 Судді

           Гарник Л.Л.

          Зубець Л.П.