РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 грудня 2014 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого – Бондаренка Ю.О.,
суддів – Собослой Г.Г., Куцина М.М.,
при секретарі – Маринець Д.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року, –
в с т а н о в и л а :
ПАТ «ПриватБанк», звернувся з позовом до ОСОБА_1, яким просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 12351,83 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги мотивував тим, що згідно укладеного договору б/н від 11.04.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит в розмірі 7000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 48,00 % річних.
Взяті на себе зобов'язання по поверненню кредиту відповідач не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, яка станом на 31.01.2014 року становить 12351,83 грн., а саме : 3921,98 грн. - заборгованість за кредитом, 6288 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1077,48 грн. – заборгованість по комісії за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 564,37 грн. - штраф (процентна складова).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 11.04.2008 року в сумі 12351,83 грн. та 243,60 грн. судового збору.
Заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 30 вересня 2014 року залишена без заджоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд безпідставно взяв до уваги частину договору під назвою "Умови і правила надання банківських послуг" так-як дані правила ним не підписувались, а тому вони не нікчемними. Крім того з апелянт просить застосувати позовну давність.
В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу зазначивши, що кредит відповідач отримав в розмірі 3000 гривень строком на 1 рік, на такий строк була випущена картка. В 2008 році відповідач повністю розрахувався за кредит і ніяких операцій після цього не проводив. Після спливу строку дії картки будь-яку іншу картку відповідач у банку не отримував.
Представник позивача вважає, що підстав для задоволення скарги немає, оскільки відповідач здійснював розрахунки ще в серпні 2011 року, крім того у відділенні банку отримав іншу картку з строком дії до 2015 року, а тому немає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.303, ч.2, 3 ст.213 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вказаним вимогам закону з огляду на наступне.
Статтею 256 ЦК України визначено, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах строку позовної давності.
Згідно ст.257, ч.5 ст.261, 262 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як вбачається з заяви позичальника та договору б/н від 11.04.2008 року,
ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 3000 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 4 % на місяць із розрахунку 360 днів у році (а.с.16).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов'язання (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.
За правилами ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України ).
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
Згідно з п. 9.12 "Умови і правила надання банківських послуг" договір діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той же строк.
Вирішуючи спір, суд залишили поза увагою те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього дня такого місяця. Строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці.
Згідно тверджень відповідача він отримав у баку картку строком дії на 1 рік, що узгоджується з п. 9.12 "Умови і правила надання банківських послуг", також частково підтверджуються тарифами "Кредитні картки для фізичних осіб" ПАТ "Приватбанк", згідно яких, кредитні картки "Віза класік" видавались строком на 2 роки , а "Віза голд" на 1 рік (а.с. 85).
За таких обставин, навіть при отримання платіжної картки на 2 роки, строк її дії сплив 11.04.2010 року, а позивач звернувся до суду 05 березня 2014 року.
Твердження позивача про те, що відповідач здійснював розрахунки по платіжній картці до 2011 року судом не може бути взято до уваги, оскільки належним та допустимим доказом проведення розрахунку, може слугувати відповідний документ який до матеріалів справи позивачем не додано, а здійснення розрахунків висвітлених у розрахунку заборгованості (а.с.8-14) та виписці за період з 01.01.2002 по 24.11.2014 (а.с.90-100) відповідачем заперечується та не визнається.
За висновками Верховного Суду України про застосування ст. 257 ЦК України до правовідносин, у яких використовуються платіжні картки як спосіб надання/отримання кредитних коштів, викладеними у постанові від 19 березня 2014 року №6-14цс14, яка, відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, за таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту у повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Належних та допустимих доказів про те, що відповідач отримував інші платіжні картки, крім зазначеної у договорі від 11.04.2008 року про що розписався, банком не надано.
Беручи до уваги, що відповідач не зміг довести відсутність боргових зобов'язань перед банком то вимога щодо скасування рішення суду та відмову в задоволені позову по суті, до задоволення не підлягає.
В свою чергу, суд констатує, що позивач звернувся за захистом свого права з пропуском строку позовної давності, а тому в силу ст. 267 ЦК України, це є підставою для відмови в позові.
Відповідно до ст.309 ч.1 п.4 ЦПК України, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, –
р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 червня 2014 року – скасувати.
У справі ухвалити нове рішення.
В задоволенні позовних вимог ПАТ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді