Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
06 лютого 2014 року м. Ужгород
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
головуючого - Власова С.0.,
суддів- Дроботі В.В., ОСОБА_1
при секретарі - Чучка Н.В.,
з участю: представника апелянта - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діє представник ОСОБА_3, на рішення Іршавського районного суду від 12 вересня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по кредитному договору,-
ВСТАНОВИЛА:
В червні 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі свого представника ОСОБА_3 звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, який мотивовано тим, що 17.11.2006 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір на суму 40635,00 грн., терміном до 16.11.2009 року. В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 17.11.2006 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки, згідно якого остання виступила поручителем виконання зобов’язань ОСОБА_4 Однак, взяті на себе зобов»язання ОСОБА_4 належним чином не виконував і станом на 19.03.2013 року його заборгованість перед Банком становить 119700,19 грн. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачів солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 119700,19 грн.
Рішенням Іршавського районного суду від 12.09.2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 119 700, 19 грн. заборгованості по кредитному договору та 1 197,00 грн. судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що з ухваленим рішенням суду частково не погоджуються, вважає, що воно в частині не стягнення заборгованості з основного боржника є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене внаслідок неповного з»ясування обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. При цьому зазначає, що суд помилково застосував строки позовної давності щодо вимог до основного боржника, оскільки договором передбачено, що він є дійсним до повного виконання зобов»язань сторонами. З цих підстав, просить рішення місцевого суду від 12.09.2013 року змінити, стягнувши заборгованість в розмірі 119 700, 19 грн. солідарно з обох відповідачів.
У судовому засіданні представник апелянтів скаргу підтримав, просив суд її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в ній.
Відповідачі у судове засідання не з»явилися, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлялися, причини неявки суду не повідомили. Колегія визнає неявку відповідачів неповажною та на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу в їх відсутності.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника апелянта, перевіривши матеріали справи та долучені до них представником позивача додаткові докази, які колегією долучено до справи й обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи стверджено, що 17.11.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №mkd0AK07790019, згідно якого останньому було надано кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 46 933, 43 грн. для купівлі автомобіля та 6 298, 43 грн. на сплату страхових платежів, строком до 16.11.2009 року (а.с.11.-12).
В забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором, 17.11.2006 року між Банком та ОСОБА_5 було укладено Договір поруки, згідно якого остання виступила поручителем виконання зобов’язань ОСОБА_4 (а.с.15).
Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, ОСОБА_4 зобов»язувався щомісячно в термін з 05 по 10 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості у розмірі 1 491, 59 грн., яка складається із заборгованості за кредитом, відсотків, винагороди, комісії, а також інших витрат згідно з умовами договору.
Взяті на себе зобов»язання ОСОБА_4 належним чином не виконував і станом на 19.03.2013 року його заборгованість перед Банком становить 119 700, 19 грн., з яких: 26 934,03 грн. - заборгованість по кредиту; 48 174, 25 грн. - заборгованість по відсоткам; 398,23 грн. - заборгованість по комісії; 44 193, 68 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань за договором, що стверджується розрахунком заборгованості (а.с.6-7).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов»язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та законодавства.
Згідно ст.553 ч.1 ЦК України: за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним грошового обов»язку.
Майновим поручителем виконання зобовязань ОСОБА_4 виступила ОСОБА_5
Статтею 554 ЦК України визначено: у разі порушення боржником зобов»язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсідіарну) відповідальність.
Задовольняючи позовні вимоги Банку частково, суд першої інстанції виходив з того, що строк позовної давності пред»явлення вимог до основного боржника ОСОБА_4 минув, оскільки кредитні кошти були йому надані в строк до 16.09.2009 року, а з позовом до суду Банк звернувся 05.06.2013 року, тобто з пропуском
трирічного строку, а від так вимоги Банку в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_4 до задоволення не підлягають.
Також, стягуючи всю суму заборгованості з поручителя ОСОБА_5, суд першої інстанції послався на п.п.11-12 Договору поруки, згідно якого договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення п»ятирічного терміну від останнього дня, передбаченого для виконання зобов»язань за договором кредиту У разі якщо кредитором не пред»явлено вимоги до поручителя протягом 5-х років, починаючи від останнього дня, передбаченого для виконання зобов»язань за договором кредиту, порука припиняється (а.с.15).
Днем виконання основного зобов»язанн є 16.11.2009 року, отже припинення поруки відповідно до вимог ч.4 ст.559 ЦК України є 16.11.2014 року, а від так строки позовної давності щодо вимог до поручителя не минули і заборгованість підлягає стягнення з останньої -ОСОБА_5
Однак, повністю з таким висновком суду першої інстанції не погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Так, 11.11.2010 року Іршавським районним судом Закарпатської області, яке досліджено апеляційним судом та долучено до матеріалів даної справи, було ухвалено рішення у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу. Предметом спору у справі була заборгованість відповідачів перед Банком за кредитним Договором №mkd0AK07790019 від 17.11.2006 року, який є предметом розгляду даної апеляційної скарги.
Частиною 2 ст.264 ЦК України встановлено, що позовна давність переривається у разі пред»явлення особою позову до одного із кількох божників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Частина 3 цієї ж статті: після переривання перебіг позовної давності починається заново.
За вказаним рішенням суду з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було стягнуто заборгованість у розмірі 55 442, 81 грн., яка включала в себе: 27 232,60 грн.- заборгованість по кредиту; 18 727,00 грн-заборгованість по процентам за користування кредитом; 398,23 грн.-заборгованість по комісії; 5 968,66 грн.-пеня; 500 грн.-штраф (фіксована частина); 2 616,32 грн.-штраф (процентна складова).
Рішення суду набуло законної сили 23.11.2010 року.
Таким чином, Банк використав своє право на пред»явлення позову до відповідачів в межах строків позовної давності.
Разом з тим, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки зобов»язання залишається невиконаним належним чином.
Враховуючи, що на даний час основна суму заборгованості, відсотків та нарахованих санкцій вже стягнута з відповідачів судовим рішенням, то така не може бути стягнута повторно, а від так апеляційний суд солідарно стягує з відповідачів на користь Банку різницю між заявленою Банком заборгованістю і стягнутою заборгованістю за рішенням Іршавського районного суду в розмірі 64257, 38 грн. (119 700, 19 грн.- 55 442, 81 грн).= 64257, 38 грн.
Крім того, на підставі ст.88 ЦПК України, з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача у рівних частках сума судового збору, що була сплачена Банком при поданні позовної заяви-по 598,50 грн.
Відповідно до положень п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України неповне з»ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставою для зміни рішення суду першої інстанції
Керуючись ст.ст.304, п.3 ч.1 ст.307, 313, 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія судової палати ,-
РІШИЛА :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», від імені якого діє представник ОСОБА_3 – задовольнити частково.
Рішення Іршавського районного суду від 12 вересня 2013 року змінити, стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 64257 гривень 38 коп. заборгованості за кредитним договором.
Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 судові витрати по 598 грн. 50 коп. із кожного на користь ПАТ КБ «ПриватБанк».
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді :