___________________________________________________________
Справа№ 1512/2-а-274/11
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 лютого 2011 року Київський районний суд міста Одеси у складі:
головуючого судді –Гниличенко М.В.,
при секретарі – Марковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м.Одеси про визнання бездіяльності суб"єкта владних повноважень протиправною та зобов"язання вчинити певні дії, суд -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, звернувся до суду з позовом, яким просить визнати відмову Управління пенсійного фонду в Київському районі м.Одеси у врахуванні позивачу часу роботи лікарем –інтерном у відділенні анестезіології Міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року до спеціального стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років та зобов"язати відповідача врахувати час роботи лікарем –інтерном у відділенні анестезіології Міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року до спеціального стажу.
При цьому позивач посилається на те, що він 30 червня 1992 року закінчив навчання на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту ім.М.І.Пирогова, з 01.07.1992 року він працевлаштувався лікарем в ОГМ Одеського підприємства фірми "Свемон" з погодинною оплатою праці. На цьому підприємстві він отримав трудову книжку, в якої 01.07.1992 року зроблений запис про прийняття його на роботу лікарем на підставі наказу № 40. З 03 серпня 1992 року він був прийнятий на роботу лікарем-інтерном у відділення анестезіології для проходження спеціалізації в Міську клінічну лікарню № 11 на підставі наказу № 104, про що в трудовій книжці зроблено запис. 13 вересня 1995 року позивач був звільнений, у зв"язку з закінченням строку проходження інтернатури, однак в період проходження інтернатури він продовжував працювати на Одеському підприємстві фірми "Свемон". З 01 жовтня 1995 року позивач став працювати лікарем-анестезіологом анестезіологічного відділення Міської клінічної лікарні № 11 за сумісництвом на підставі наказу № 120 від 27.09.1995 року, а з 01 лютого 1999 року до теперішнього часу позивач працює в той же лікарні № 11 на посаді лікаря-анестезіолога на основній роботі на підставі наказу № 37-к від 01.02.1999 року, трудові відносини з Одеським підприємством "Свемон" були припинені позивачем 31.01.1999 року на підставі п.1 ст.40 КЗУпП відповідно наказу №04. Позивач вважає, що його трудовий стаж на посаді лікаря складає більш ніж 25 років, тому відповідно до ст.7,55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" він має право на призначення пенсії за вислугу років.
У 2010 році позивач звернувся до УПФУ у Київському районі м.Одеси з заявою про призначення йому пенсії за вислугу років, однак, йому було відмовлено в призначенні пенсіі за вислугу років, з посиланням на те, що робота лікарем-інтерном з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року не є основною роботою, крім того робота за сумісництвом теж не надає право на призначення пенсії за вислугу років/а.с.6/, проте позивач вважає цю відмову незаконною, тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник управління ПФУ у Київському районі м. Одеси позов не визнала, просила в його задоволенні відмовити, надала заперечення на позовну заяву та пояснила, що три роки роботи позивача лікарем-інтерном не буде зараховано до спеціального стажу, що надає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки робота позивача лікарем-інтерном у Міської клінічної лікарні № 11 у період з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року не була його основною роботою, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши відмовні матеріали УПФУ у Київському районі м.Одеси та матеріали адміністративної справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно трудової книжки ОСОБА_1 навчався на лікувальному факультеті Одеського медичного інституту ім.М.І.Пирогова в період з 01 вересня 1984 року по 30 червня 1992 року/а.с.8/; з 01.07.1992 року по 31.01.1999 року працював на посаді лікаря в ОГМ Одеському підприємстві фірми "Свемон"/а.с.10/; з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року працював лікарем-інтерном у відділенні анестезіології Міської клінічної лікарні № 11; з 01.10.1995 року позивач працював лікарем-анестезіологом анестезіологічного відділення Міської клінічної лікарні № 11 за сумісництвом, а з 01 лютого 1999 року до наступного часу працює лікарем-анестезіологом там же в Міської клінічної лікарні № 11 як на основній роботі. Позивач вказує, що його трудовий стаж за спеціальністю лікаря складає більш ніж 25 років, тому він вважає, що на підставі ст.ст.7,55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" він має право на призначення пенсії за вислугу років.
Крім того, позивач вказує, що робота на Одеському підприємстві «Свемон»на посаді лікаря це була робота за сумісництвом, оскільки в його професійні обов»язки входило тільки проведення передрейсових медичних оглядів водіїв транспортних засобів в період з 06.00 часів до 08.00 часів ранку, будь-якої іншої роботи на цьому підприємстві він не виконував, тому при прийому на роботу з керівництвом була домовленість про те, що оплата праці буде здійснюватись відповідно до відпрацьованого часу. Проте, робота на посаді лікаря-інтерна Міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси була його основною роботою, з повним робочим днем на протязі трьох років з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року, про що є запис в трудовій книжці./а.с.11-12/
Із пояснень сторін вбачається, що позивач у письмовій формі звертався до Управління ПФУ у Київському районні з проханням призначити йому пенсію за вислугу років, однак відповідач листом за № 839/К-01 від 22.11.10 року відмовив з причин того, що у позивача для призначення пенсії за вислугу років недостатньо спеціального стажу, так як три роки праці лікарем-інтерном не будуть зараховані, оскільки вперше трудова книжка ОСОБА_1 була видана 01.07.1992 року відповідальною особою Одеського спеціалізованого будівельно-монтажного управління зв»язку/ перейменовано ВАТ»Свемон»/ після прийому на посаду лікаря відповідно до наказу № 40 від 01.07.1992 року, тому немає підстав вважати цю роботу, як за сумісництвом, а роботу на посаді лікаря-інтерна Міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси з 03.08.1992 року –як основну роботу. На підставі цього вони вважають, що робота за сумісництвом права на пенсію за вислугу років не надає, тому відсутні підстави для врахування часу роботи лікарем-інтерном міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року до спеціального стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за вислугу років.
Однак, суд вважає, цю відмову незаконною та такою, що порушує права позивача, який має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.ст.7,55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з наступних підстав.
Відповідно до ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»працівникам освіти, охорони здоров»я і соціального захисту призначаються пенсії за вислугу років за наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про пенсійне забезпечення»звернення за призначенням пенсії може здійснюватись у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 909 від 04.11.1993 року «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров»я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років»мають лікарі та середній медичний персонал/незалежно від найменування посад/.
При дослідженні трудової книжки позивача, вбачається, що 03.08.1992 року він був прийнятий на роботу в Міську клінічну лікарню № 11 лікарем-інтерном у відділення анестезіології для спеціалізації, а з 13.09.1995 року звільнений у зв»язку з закінченням строку проходження інтернатури. При цьому в трудовій книжці відсутній запис про те, що праця лікаря-інтерна це робота за сумісництвом, а робота на Одеському підприємстві «Свемон»- як основна робота, чи навпаки.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд погоджується з доводами позивача і вказані факти є доведеними у судовому засіданні про те, що робота лікарем-інтерном МКЛ № 11 була основною, а робота в Одеському підприємстві фірми «Свемон»- за сумісництвом.
Згідно наказу № 40 про прийом на роботу до Одеського підприємства фірми «Свемон»позивач був прийнятий на роботу з 01.07.1992 року у відділ ОГМ з неповним часом за домовленістю сторін згідно з відпрацьованим часом./а.с.10/
Важливим доказом є довідка ВАТ «Свемон»№ 5 від 26.10.2010 року з якої вбачається, що позивач з 01.07.1992 року відповідно наказу № 40-ОК від 01.07.1992 року працював на даному підприємстві за сумісництвом./а.с.16/
Згідно з довідкою КУ «Міська клінічна лікарня № 11»про заробіток для обчислення пенсії № 245 від 26 жовтня 2010 року у період з 1992 року по грудень 1997 року на заробітну плату позивача були нараховані страхові внески до Пенсійного фонду України./а.с.13/
Згідно з довідкою КУ «Міська клінічна лікарня № 11»№ 259 від 06.12.2010 року в заробітну плату позивача входила оплата за шкідливість. Внески в Пенсійний фонд України за період з 1992-1995 року перераховувались у повному обсязі./а.с.14/
Таким чином, робота позивача лікарем-інтерном у КУ «Міська клінічна лікарня № 11»в період з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року була його основним місцем роботи з повним робочим днем і повною заробітною платою.
Відповідно акту перевірки правильності наданої позивачем довідки про заробітну плату для призначення пенсії, складеним інспектором УПФУ у Київському районі м.Одеси від 28.09.2010 року, встановлено, що дійсно позивач був прийнятий лікарем-інтерном у відділення анестезіології і реанімації для 3-х річної спеціалізації./а.с.17/
Згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»робота в реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров»я зараховується в стаж роботи у подвійному розмірі. Тому, суд вважає, що робота позивача на посаді лікаря-інтерна у відділенні анестезіології і реанімації, повинна бути зарахована позивачу до пенсійного стажу у подвійному розмірі.
Доводи представника відповідача про те, що робота за сумісництвом не надає право на пенсію за вислугу років суд до уваги не приймає, оскільки законодавством не передбачено, що робота за сумісництвом не надає право на призначення пенсії за вислугу років.
На підставі викладеного, суд вважає, позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими, доведеними у судовому засіданні та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 9, 18,104, 158, 159, 161, 162, 163, 186 Кодексу Адміністративного судочинства України, ст.ст.7,55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси про визнання бездіяльності суб"єкта владних повноважень протиправною та зобов"язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Одеси про відмову у призначенні пенсії за вислугу років - неправомірною.
Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси врахувати час роботи ОСОБА_1 лікарем-інтерном у відділенні анестезіології Міської клінічної лікарні № 11 м.Одеси з 03.08.1992 року по 13.09.1995 року до спеціального стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за вислугу років.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, шляхом подання до Київського районного суду м.Одеси апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення постанови, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя М.В.Гниличенко