Справа № 1-243/11

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02.11.2011 Білоцерківський міськрайонний суд в складі:

головуючого судді Федорова Т. П.

секретаряОСОБА_1

за участі прокурораОСОБА_2

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, на працюючого, проживаючого без реєстрації в АДРЕСА_1, раніше судимого:

1/ 22.01.1996 року Ленінградським районним судом м. Києва за ст. 140 ч.3 КК України (в редакції 1960 року) до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 46-1 КК України (в редакції 1960 року) виконання вироку відстрочено на 2 роки,

15.07.1996 року постановою Ленінградського районного суду м. Києва скасовано, направлений для відбування покарання,

звільненого 20.08.1998 року на підставі ст. 6 Закону України „Про амністію” від 24.07.1998 року,

2/ 11.09.2001 року Ленінградським районним судом м. Києва за ст. 296 ч.1 КК України до 10 місяців 28 днів позбавлення волі,

звільненого 11.09.2001 року по відбуттю строку покарання,

3/ 24.01.2002 Солом’янським районним судом м. Києва за ст. 121 ч.1 КК України до 5 років позбавлення волі

звільненого 21.10.2006 року по відбуттю строку покарання,

4/ 01.07.2008 року Святошинським районним судом м. Києва за ст. 121 ч.2 КК України до 7 років 11 місяців позбавлення волі

відбуває покарання у Бучанській ВК № 85,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 вчинив умисні дії, які виразились в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися особливою зухвалістю (хуліганство).

Так, 17 серпня 2000 року близько 00 год. 30 хв. ОСОБА_3, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, знаходячись в коридорі біля квартири АДРЕСА_2, безпричинно, із хуліганських намірів, грубо порушуючи громадський порядок, виражаючи явну неповагу до суспільства та проявляючи особливу зухвалість, яка виразилась в тому, що ОСОБА_3 умисно наніс удар своєю рукою, в якій знаходився осколок розбитої скляної банки, в область шиї потерпілої ОСОБА_4

Діями ОСОБА_3 потерпілій ОСОБА_4 заподіяні тілесні ушкодження у виді рани на підборідді, подряпини на шиї справа, на лівому передпліччі, синець на лівому плечі. Рани та подряпини заподіяні гострими предметами, синець заподіяний тупим предметом та відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Допитаний судом підсудний ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю і суду показав, що дійсно у 2000 році під час сварки з сусідкою спричинив їй тілесні ушкодження при обставинах, вказаних у справі.

Визнаючи себе повністю винним та не оспорюючи фактичні обставини справи, підсудний просив суд не досліджувати докази, зібрані по справі досудовим слідством і після роз’яснення положень ст. 299 КПК України у суду немає сумнівів в добровільності та істинності його позиції.

Таким чином вина підсудного у вчиненні інкримінованого йому злочину повністю доведена, дії ОСОБА_3 на досудовому слідстві вірно кваліфіковані за ст. 296 ч.1 КК України, оскільки він вчинив умисні дії, які виразились в грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалися особливою зухвалістю (хуліганство).

Призначаючи міру покарання підсудному, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини справи.

Обставиною, що пом’якшує покарання підсудного, суд враховує його щире каяття – підсудний повністю визнав свою вину та дійсно готовий нести передбачену законом відповідальність.

Обставиною, що обтяжує покарання підсудного, суд враховує те, що злочин ОСОБА_3 вчинив в стані алкогольного сп’яніння.

За місцем проживання на час вчинення інкримінованого йому злочину ОСОБА_3 характеризувався посередньо (а.с. 30).

Злочин, передбачений ч.1 ст. 296 КК України, відповідно до ст. 12 КК України є злочином невеликої тяжкості.

Ст. 49 ч.1 КК України передбачає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності за вчинення злочину невеликої тяжкості, якщо з дня вчинення нею злочину минуло два роки.

Ст. 49 ч.2 КК України передбачає, що перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилялась від слідства та суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з’явленні особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п’ятнадцять років.

Оскільки ОСОБА_3 ухилявся від слідства, у зв’язку з чим 06.09.2000 року був оголошений його розшук (а.с. 27), суд не знаходить підстав для звільнення його від кримінальної відповідальності.

На даний час ОСОБА_3 відбуває покарання, призначене вироком Святошинського районного суду м. Києва вироком від 01.07.2008 року.

Суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді арешту та за правилами ст. 70 ч.4 КК України призначити покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим.

Цивільний позов по справі потерпілою не заявлений, судові витрати та речові докази по справі відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 321-324 КПК України, суд

З А С У Д И В :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 296 ч.1 КК України і призначити покарання у виді 6 (шести) місяців арешту.

На підставі ст. 70 ч.4 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначеним вироком Святошинського районного суду м. Києва від 01.07.2007 року, остаточно вважати засудженим до 7 (семи) років 11 (одинадцяти) місяцям позбавлення волі.

Строк покарання рахувати з 24.01.2008 року, врахувавши час знаходження в ІТТ з 16 години 21.01.2008 року по 18 год. 23.01.2008 року.

Вирок суду може бути оскарженим до Апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом 15 діб з моменту його проголошення, а засудженим – з моменту отримання ним копії вироку.

Суддя ОСОБА_5