КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.08.2012 № 5011-53/4952-2012
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рєпіної Л.О.
суддів: Суліма В.В.
ОСОБА_1
розглянув апеляційну скаргу ПАТ«Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» на рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2012 року № 5011-53/4952-2012 (суддя Грєхова О.А)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»
до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця»
про стягнення 10 704,50 грн
дослідивши та вивчивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді – доповідача, усні пояснення представників сторін, суд –
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду м. Києва № 5011-53/4952-2012 від 11.06.2012 відмовлено ПАТ«Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» у задоволенні позову до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про стягнення 10 704,50грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, посилаючись на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального і процесуального права.
Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог, викладених у апеляційній скарзі заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін.
Розглянувши справу за правилами розділу XII Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення, в зв’язку з наступних підстав.
Як встановлено матеріалами справи, 22.06.2011 між ВАТ «Лебединський гірничо-збагачувальний комбінат» - постачальник та ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» - покупець укладено договір поставки № 2588/111278, за умовами якого постачальник зобов’язався поставити покупцю, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити протягом строку дії даного договору брикети залізної руди, виробництва ВАТ «Лебединський ГЗК», в кількості, за ціною та на умовах поставки, узгоджених в договорі та в щомісячних додатках до нього. Згідно п. 4.2 Договору базис поставки: DAF станція Соловей (439701)/Тополи (431801) кордон РФ/Україна
Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок – відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.
Згідно зі ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що при отриманні від постачальника за договором поставки № 2588/111278 від 22.06.2011 брикетів залізної руди, відвантаженого ВАТ «Лебединський гірничо-збагачувальний комбінат», позивачем при переважуванні вантажу виявилась недостача у розмірі 3 240 кг.
Відмовляючи у задоволенні позову, господарський суд виходив з того, що в розрізі даного спору підлягає застосуванню Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення відповідно до якої залізниця, яка прийняла вантаж до перевезення за накладною Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, відповідальна за виконання договору перевезення на всьому шляху слідування вантажу до видачі його на станції призначення. Матеріали справи свідчать, що відповідач не приймав участі в завантаженні вагонів та не перевіряв загальну масу вантажу при прийнятті його до перевезення.
Заперечуючи проти рішення позивач вказує на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки залізниця несе відповідальність відповідно до параграфу 1 ст. 23 Угоди, оскільки застосування п.4 параграфа 3 ст. 23 Угоди не підлягає застосуванню до даного спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Згідно з міжнародними залізничними накладними в вагоні № 67442771було здійснено перевезення брикетів залізної руди вищого сорту вагою (брутто) 91200 кг.,тара з док. 22200 кг., (нетто) 69000 кг.
19.07.2011 року станцією Куп’янськ-Сортувальний здійснено комісійну перевірку вагону № 67112771, за результатами якої при комісійній перевірці вагона на 150 тонних вагах виявилось в вагоні № 67112771 брутто 87960 кг, тара з док. 22200 кг., нетто 65760 кг., т.б. проти документа менше на 3 240 кг. Вантаж прибув у технічно справному вагоні з зачиненими люками і дверима, витікання вантажу не виявлене, завантаження у вагоні у три верхівки вздовж всього вагону.
Відповідач у відповідь на претензію позивача надав відповідь № ЦМ-ЦРЖМ-21/11 від 19.03.2012 в якій повністю відмовив позивачу у задоволенні його вимог посилаючись на п. 4 параграфа 3, п. 3 параграфа 4 ст. 23 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення.
Частиною п'ятою статті 307 ГК України, яка кореспондується із частиною четвертою статті 909, частиною першою статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із ст. 22 УМВС залізниця, яка прийняла вантаж до перевезення, несе відповідальність за виконання договору перевезення, а кожна наступна залізниця, що прийняла до перевезення вантаж разом із накладною, вступає в цей договір перевезення і приймає на себе обов'язки, що з цього виникають.
§ 1 ст. 23 Угоди встановлено, що залізниця є відповідальною в межах умов, встановлених даним розділом за шкоду, спричинену повною або частковою втратою, нестачею маси, пошкодженням, псуванням чи пониженням якості вантажу з інших причин за час з моменту приймання вантажу до перевезення до видачі його на станції призначення, а згідно із § 4 пп. 1, 3 залізниці звільняються від відповідальності за нестачу маси штучного вантажу, що перевозиться в тарі чи в обв'язці, якщо вантаж було видано одержувачу при повній кількості місць, в справній тарі чи обв'язці і при відсутності зовнішніх ознак доступу до вмісту, які могли б бути причиною нестачі маси вантажу; за нестачу маси та кількості місць вантажу, якщо вантаж, навантажений відправником в вагон або контейнер, в якому перевозився вантаж, був виданий одержувачу за справними пломбами відправника або станції відправлення, накладених відповідно до положень § 8 ст. 9, а також; без зовнішніх ознак доступу до вантажу, які могли б бути причиною нестачі маси і кількості місць вантажу.
Таким чином відсутні підстави для покладення відповідальності на залізницю за невідповідність кількості фактично виявленого вантажу при одержанні вантажоодержувачем проти даних пакувальних листів вантажовідправника.
Відповідно до ст. 12 Багатосторонньої угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення «отправитель несет ответственность за правильность сведений и заявлений, указанных им в накладной.»
В накладної не зазначено ким навантажено вантаж. Згідно із п. 4 § 3 ст. 23 Угоди, якщо в графі «Навантажено» відсутні дані про те, ким навантажено вантаж, вважається, що навантаження здійснювалось відправникам.
Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду № 31/336 від 05.12.2006р.
Таким чином, правомірним є висновок господарського суду про те, що позивач не довів факт недостачі товару, а отже –і протиправну поведінку відповідача, що виключає відповідальність у вигляді стягнення збитків.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга є такою, що не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 – 105 ГПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ВАТ «Павлоградвугілля» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 11.06.2012 у справі № 5011-53/4952-2012- без змін.
Матеріали справи повернути господарському суду м. Києва.
Головуючий суддя Рєпіна Л.О.
Судді Сулім В.В.
ОСОБА_1
08.08.12 (відправлено)