ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа № 2а- 4496 /09/1370
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2009 року, 12 год. 20 хв. м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Кравчука В.М.,
суддів Коморного О.І., Москаля Р.М.
при секретарі судового засідання Ганачівській Л.Ю.
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії , -
В С Т А Н О В И В:
14.07.2009 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України. Просить Суд визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви про вчинений злочин від 04.05.2009р.; визнати порушення Генеральною прокуратурою вимог розгляду його заяви про вчинений злочин від 04.05.2009р., передбачені ст. 97 КПК України; зобов'язати Генеральну прокуратуру України прийняти рішення згідно ст. 97 КПК України по його заяві від 04.05.2009р. і у випадку відмови в порушенні кримінальної справи згідно ст. 99 КПК України направити йому копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 04.05.2009р. звернувся до Генеральної прокуратури України із заявою про вчинений злочин, однак прокурор не прийняв за його заявою жодного процесуального рішення, які передбачені у ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України (надалі - КПК України). На думку позивача, це є грубим порушенням норм Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), КПК України, Закону України «Про прокуратуру».
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги. Вважає, що бездіяльність відповідача, яка виявилася у недотриманні порядку розгляду заяви про злочин, порушує його конституційне право на оскарження постанови прокурора про відмову у порушенні кримінальної справи. Примирення вважає неможливим. Просить позов задовольнити.
Відповідач надав Суду письмові заперечення. Вважає, що позов є безпідставним. На думку відповідача, звернення під назвою «заява про вчинений злочин» по суті є скаргою на постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 07.04.2009р. про відмову у відкритті виконавчого провадження за ухвалою Сокальського районного суду від 04.02.2009 р. про тимчасове вилучення доказів для дослідження судом (надалі - постанова ДВС від 07.04.2009р.). Заявник ОСОБА_1 (позивач у справі) навів лише прохання порушити кримінальну справу, але не надав будь-яких доводів про вчинення саме злочинних дій і обґрунтував своє прохання виключно доводами про незаконність постанови державної виконавчої служби.
В ході розгляду заяви від 04.05.2009р. встановлено підстави для опротестування постанови ДВС від 07.04.2009р. та 05.06.2009р. директору Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України внесено протест. Протест було відхилено, а тому 17.07.2009р. Генеральна прокуратура України звернулася до окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправною та скасування постанови ДВС від 07.04.2009р.
Вважає, що достатніх даних, які б вказували на наявність ознак злочину або вчинений чи підготовлюваний злочин у своєму звернення до генеральної прокуратури України Бурка В.В, не навів. Зазначені обставини засвідчують відсутність підстав здійснювати перевірку і приймати кримінально-процесуальне рішення відповідно до вимог ст. 97 КПК України. Тому звернення було розглянуте відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Заявника було повідомлено листом про результати розгляду звернення. Просить у позові відмовити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, наведені у запереченні.
Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши зібрані по справі докази, Суд встановив наступні фактичні обставини та правовідносини.
04.02.2009 року Сокальським районним судом за клопотанням ОСОБА_1 винесено ухвалу про тимчасове вилучення доказів з Міністерства внутрішніх справ України для дослідження їх судом. Вилучення зазначених в ухвалі документів доручено Відділу примусового виконання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України. Ухвала набрала законної сили.
Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Писарчуком М.Б. винесено постанову від 07.04.2009 р. про відмову у відкритті виконавчого провадження. ОСОБА_1 зазначену постанову від 07.04.2009 р. вважає незаконною.
Правомірність ухвали суду від 04.02.2009р. та постанови ДВС від 07.04.2009р. не є предметом дослідження у справі і виходить за межі судового розгляду, оскільки спір виник з інших правових підстав.
04.05.2009 року рекомендованим листом № 429682 від 04.05.2009р. (а.с. 7-8) громадянин ОСОБА_1 направив на адресу Генеральної прокуратури України заяву про вчинений злочин (в порядку ст.40 Конституції України, ст.ст. 94, 95 Кримінально - процесуального кодексу України). В цій заяві ОСОБА_1 просив Генеральну прокуратуру України відновити його конституційні права та вирішити питання про порушення кримінальної справи за ст. 382 Кримінального кодексу України відносно працівників відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, які зловживаючи своїм посадовим становищем порушують ст. 124 Конституції України, п.2 ст. 3, п.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та його конституційні права, гарантовані ст.ст. 19, 43, 55, 124 Конституції України.
Не отримавши від Генеральної прокуратури України відповіді за результатами розгляду заяви від 04.05.2009 р., 10.06.2009 р. Бурка В.В звернувся до Генеральної прокуратури України з листом (а.с. 9-10), в якому просив повідомити його яке рішення, згідно вимог ст. 97 КПК України, було прийнято, а у разі відмови в порушенні кримінальної справи, відповідно до ст. 99 КПК України, просив направити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Генеральна прокуратура України листом від 09.06.2009 р. № 05/2/3-11721-09 (а.с. 11) повідомила Бурці В.В., що його скаргу розглянуто, а Генеральною прокуратурою України 05.06.2009 р. постанову державного виконавця опротестовано начальнику Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Також в листі вказано, що підстав для прийняття рішення в порядку ст. 97 КПК України не вбачається.
Враховуючи надану листом відповідь, ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України із зверненням від 19.06.2009 р. (а.с. 12-13), в якому повторно просив повідомити, яке рішення, згідно вимог ст. 97, 99 КПК України було прийнято, а у разі відмови в порушенні кримінальної справи, просив направити постанову про відмову в порушенні кримінальної справи.
Листом від 02.07.2009 р. № 05/2/3-11721-09 Бурці В.В. (а.с. 15) надано аналогічну відповідь, викладену вже в листі від 09.06.2009 р. № 05/2/3-11721-09.
Зазначені фактичні обставини сторонами визнаються, щодо них немає спору і в Суду немає сумнівів у їх достовірності та добровільності визнання. Враховуючи положення ч. 3 ст. 72 КАС України, Суд вважає ці обставини встановленими і такими, що доказування не потребують.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку із застосуванням законодавства, що регулює порядок розгляду органами прокуратури заяви про злочин, а також оформлення результатів перевірки доводів, що містяться у такій заяві, відповідною постановою, передбаченою ст. 97 КПК України.
Оцінюючи встановлені фактичні обставини справи та дії відповідача на відповідність Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексу України, Закону України «Про прокуратуру», Суд виходить з наступного:
1. Щодо юрисдикції Суду. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 8 Конституції України у Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 55 Конституції України від 28.06.1996р. кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб. Зазначене право має і позивач ОСОБА_1
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Таким чином, юрисдикція судів поширюється і на спірні правовідносини між громадянином ОСОБА_1 і Генеральною прокуратурою України.
За змістом ст. 2, ст. 17 КАС України спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності належать до компетенції адміністративних судів, крім випадків, коли такі справи підлягають розгляду в порядку кримінального судочинства.
КПК України встановлює можливість оскарження до суду в порядку кримінального судочинства постанови про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. 991, ст. 2361), постанови про закриття кримінальної справи (ст. 2365), постанови про порушення кримінальної справи (ст. 2367).
КПК України не передбачає можливості розгляду в порядку кримінального судочинства інших спорів з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів прокуратури, пов'язаних із кримінально-процесуальними правовідносинами, які регламентовано КПК України. Нормами зазначеного Кодексу не передбачено, зокрема, й порядку оскарження відповідей (листів) прокуратури на заяви про вчинення злочину та інші звернення. Таким чином, оскарження рішень прокурора за наслідками розгляду заяви про злочин, які не викладені у формі постанови про порушення чи про відмову в порушенні кримінальної справи, кримінально-процесуальним законом не передбачено, а тому в порядку кримінального судочинства такі скарги (позови) розгляду не підлягають.
При визначенні юрисдикції адміністративного суду щодо розгляду справи, Суд керується статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. (ратифіковано Законом України від 17.07.1997 р.), яка передбачає право на ефективний засіб юридичного захисту: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Враховуючи відсутність спеціального порядку розгляду скарг на рішення Генеральної прокуратури України, які не викладені у формі постанови, Суд дійшов висновку, що такі спори належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Право позивача оскаржувати рішення, дії та бездіяльність Генеральної прокуратури України під час розгляду заяви ОСОБА_1 про вчинення злочину від 04.05.2009р. сторонами у справі не заперечується.
2. Щодо правомірності дій прокуратури. Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначена конституційна норма поширюється і на діяльність Генеральної прокуратури України.
Повноваження та спосіб дій Генеральної прокуратури України щодо розгляду та вирішення заяв про вчинення злочину передбачені ст. 94-99 КПК України.
Відповідно до ст. 94 КПК України приводами до порушення кримінальної справи є, зокрема, заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян.
У частині 2 ст. 94 КПК України передбачено, що справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину. Проте, Суд звертає увагу, що зазначена норма не покладає обов'язок доведення наявності цих даних (ознак злочину) на заявника.
Ст. 95 КПК України передбачає, що заяви або повідомлення … окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що відмічається в протоколі. Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Оцінюючи зміст та форму заяви про вчинення злочину від 04.05.2009р., з якою ОСОБА_1 звернувся до Генеральної прокуратури України, Суд виходить з того, що в ній наведено фактичні обставини, які, на думку заявника, свідчать про вчинення державним виконавцем Писарчуком М.Б. злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України. Ці фактичні обставини заявник підтвердив доказами, які були в його розпорядженні, і копії яких було додано до заяви. Заява має конкретний характер: наведено відомості про особу, яка, на думку заявника, вчинила злочин, описано дії, які призвели до порушення закону та прав заявника.
Заява містить відомості про заявника, достатні для його ідентифікації, та його особистий підпис. Ці відомості є достатніми, що б Генеральна прокуратура України при потребі, могла б пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що неможливість пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку є правовою підставою для того, що б не розглядати і не вирішувати заяву про вчинення злочину у порядку, передбаченому ст. 97 КПК України. За законом ці дії прокурор повинен вчинити до порушення кримінальної справи, а не під час прийняття заяви, яку заявник надіслав поштою. Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи (чи відмова в цьому) є результатом перевірки заяви про злочин, а не наслідком подання такої заяви. Тому попередження заявника про відповідальність за неправдивий донос і відбирання від нього відповідної підписки не є перешкодою для перевірки заяви по суті і прийняття відповідного рішення.
Суд звертає увагу, що законом не визначено спеціальних вимог до заяви про злочин, окрім тих, які наведені у ст. 95 КПК України. Заява ОСОБА_1 від 04.05.2009р. цим вимогам відповідає, а тому є приводом для перевірки прокуратурою підстав для порушення кримінальної справи в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом. З цих підстав Суд відхиляє твердження представника відповідача про те, що така заява не є заявою про вчинення злочину, оскільки не містить ознак злочину, а є за змістом скаргою на постанову державного виконавця.
Внесення Генеральною прокуратурою України протесту на постанову ДВС від 07.04.2009р. свідчить про те, що перевіривши доводи заявника, Генеральна прокуратура України встановила наявність порушень закону з боку державного виконавця Писарчука М.Б. і саме на їх усунення спрямовано припис прокурора. Таким чином, факти правопорушень, на які покликався заявник ОСОБА_1 підтвердилися. Виявлення цих порушень закону прокуратурою Суд розцінює як доказ обґрунтованості заяви ОСОБА_1 та підставу для її перевірки та вирішення в порядку ст. 97 КПК України.
Відповідно до ст. 97 КПК України прокурор зобов'язаний приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають його віданню. По заяві або повідомленню про злочин прокурор зобов'язаний не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
Зазначена правова норма встановлює повноваження та спосіб дій прокурора за наслідками перевірки заяви про злочин. Відповідач і його представник визнали, що перевірка заяви ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України не проводилася і відповідна постанова не виносилася. Зазначене підтверджується листами Генеральної прокуратури України від 09.06.2009р. та 02.07.2009р. Цей факт Суд вважає встановленим.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції.
В обґрунтування заперечень Генеральна прокуратура України посилається на Регламент Генеральної прокуратури України та Інструкцію про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України. Суд перевірив обґрунтованість цих доводів.
Наказом Генеральної прокуратури України від 28.12.2005 р. № 9гн «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» (із змінами, внесеними згідно з Наказом Генеральної прокуратури № 62 від 19.09.2007 р.) наказано заступникам Генерального прокурора України, прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військовим прокурорам регіонів та Військово-Морських Сил України, керівникам структурних підрозділів апаратів, міським, районним, міжрайонним, іншим прирівняним до них прокурорам роботу з розгляду звернень та особистого прийому вважати одним з важливих напрямів діяльності органів прокуратури, спрямувати її на захист прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності та правопорядку.
Наказано забезпечити розгляд звернень і особистий прийом громадян у суворій відповідності з вимогами Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, яку затвердити і ввести в дію цим наказом.
Наказано при здійсненні перевірок за зверненнями забезпечити повне, об'єктивне та якісне вирішення кожного викладеного доводу, надавати юридично грамотну, обгрунтовану та мотивовану відповідь з посиланням на законодавчі акти. За необхідності до проведення перевірок залучати фахівців відповідних контролюючих і правоохоронних органів, авторів звернень (п. 1.2.).
Наказано викоренити з практики роботи прокурорів прояви формалізму та бездушності при розгляді звернень. Давати принципову оцінку кожному факту несумлінного ставлення до роботи із зверненнями, їх безпідставного відхилення, порушення строків і порядку розгляду, викривлення статистичної звітності, неналежного виконання доручень прокуратур вищого рівня (п. 1.4.).
У п. 1.4. Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України, затвердженої Наказом Генерального прокурора України 28.12.2005 № 9гн (надалі - Інструкція) визначено, що:
Звернення - викладена в письмовій або усній формі пропозиція, заява (клопотання), скарга громадянина, народного депутата України, депутата місцевої ради, службової чи іншої особи.
Пропозиція (зауваження) - звернення, спрямоване на поліпшення діяльності органів прокуратури або інших правоохоронних, державних органів або про сприяння реалізації прав та інтересів осіб.
Заява - звернення громадян та юридичних осіб з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, органів місцевого самоврядування, службових осіб.
Отже, у розумінні зазначеної Інструкції заява є видом звернення.
У п. 2.1. Інструкції зазначено, що її положення поширюються на звернення, отримані поштою або в письмовій, усній формі на особистому прийомі.
У п. 2.2 Інструкції зазначено, що заяви та повідомлення про вчинений злочин або той, що готується, розглядаються в порядку, передбаченому законодавством, і обліковуються у звіті за ф. 2-Є. Зареєстровані як звернення громадян, за наслідками перевірки яких прийнято рішення відповідно до ст. 97 КПК України, виключаються з обліку звернень та реєструються у книзі обліку заяв і повідомлень про злочини.
У п. 2.4 зазначено, що у зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення має бути підписано заявником (якщо колективне - заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, що не містять даних про особу (прізвище і його місцезнаходження, адресу), визнаються анонімними й залишаються без розгляду. За наявності в таких зверненнях повідомлень про вчинені злочини або ті, що готуються направляються до правоохоронних органів за належністю.
Відповідно до п. 2.5 Інструкції звернення з незрозумілим текстом або в яких відсутні дані, достатні для їх розгляду чи прийняття обгрунтованого рішення (про орган, що прийняв оскаржуване рішення, про час його прийняття тощо), у 5-денний строк повертаються заявникам із відповідними роз'ясненнями оперативними працівниками управління розгляду звернень та прийому громадян Генеральної прокуратури України, галузевих відділів прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил України, прокурором, заступником прокурора міста, району. Копії таких звернень долучаються до наглядових проваджень.
Відповідно до п. 4.10 Інструкції при вирішенні звернень для перевірки їх доводів в обов'язковому порядку мають бути витребувані необхідні документи, пояснення службових та інших осіб, дії яких оскаржуються. За підсумками складається мотивована довідка, а якщо у зверненнях йдеться про вчинення злочину, то приймається рішення відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства (ст. 97 КПК України).
Відповідно до п. 4.12 Інструкції звернення може бути залишено без розгляду і вирішення у разі, якщо:
- воно не містить даних про прізвище та місце проживання автора або з якого неможливо встановити авторство (анонімне звернення);
- у зверненні не викладено суті порушеного питання або воно не містить даних, необхідних для прийняття обгрунтованого рішення, чи його зміст позбавлений будь-якого логічного завершення;
- звернення надійшло від особи, визнаної недієздатною;
- воно подано в інтересах іншої особи без оформленого у встановленому законом порядку доручення;
- прийнято рішення про припинення розгляду.
Рішення про залишення без розгляду звернення приймається начальником самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, прокурором області або його заступником, міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них прокурором за рапортом виконавця.
Судом встановлено, що Генеральна прокуратура України звернення ОСОБА_1 від 04.05.2009р. заявнику не повертала, без розгляду не залишала. Це свідчить про те, що працівники, які його розглядали, не мали зауважень щодо його відповідності формі заяви, визначеній п. 2.4. Інструкції, та вважали достатніми наведені у ній дані для розгляду заяви ОСОБА_1 по суті. За таких обставин, виконуючи вимоги своєї ж Інструкції, Генеральна прокуратура України в особі відповідних прокурорів повинна була керуватися п. 4.10 Інструкції і приймати рішення в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України.
Окрім того, Наказом Генеральної прокуратури України від 29.11.2006 р. № 6гн «Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень» наказано прокурорам усіх рівнів та їх заступникам, керівникам відділів захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень (старшим помічникам прокурора) вживати заходів, спрямованих на своєчасне і реальне виконання судових рішень, постановлених у справах за позовами, заявами прокурора (п. 14); перевіряти і вирішувати згідно з вимогами ст. 97 КПК України заяви та повідомлення, що містять дані про наявність ознак злочинів у діяннях службових осіб державної виконавчої служби, органів, якими виконуються рішення щодо стягнення коштів, а також підприємств, установ, організацій при виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб) (п. 14.4).
Регламент Генеральної прокуратури України, затверджений наказом Генерального прокурора України № 53 від 30.09.2005р. не передбачає порядку розгляду та прийняття рішень за заявами про злочин. Тому покликання відповідача на цей акт Суд вважає безпідставним.
Оцінюючи відповідність закону наведених у наказах Генеральної прокуратури України норм, Суд дійшов висновку, що наказами Генеральної прокуратури України визначений порядок розгляду та вирішення прокурорами заяв про злочин і він відповідає порядку, який передбачений ст. 97 КПК України.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача про розгляд заяви ОСОБА_1 в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян» від 02.10.1996р. Відповідно до ст. 12 цього Закону, його дія не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінально-процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством і законодавством про захист економічної конкуренції. Розгляд заяв та повідомлень про злочин встановлений кримінально-процесуальним законодавством, а саме ст. 97 КПК України, що виключає можливість застосування до правовідносин, що виникли у зв'язку із розглядом таких заяв, Закону України «Про звернення громадян». Одночасне застосування положень ст. 97 КПК та Закону України «Про звернення громадян» до розгляду одного й того само звернення законом не передбачено. Не передбачено й права прокурора, який розглядає заяву про злочин, самостійно обирати один із способів вирішення цього звернення: за ст. 97 КПК України чи за Законом України «Про звернення громадян».
Враховуючи ці обставини та правові норми, Суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 про вчинений злочин повинна була бути вирішена в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України; положення ст. 97 КПК України щодо порядку та способу дій прокуратури за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про вчинений злочин від 04.05.2009р. Генеральною прокуратурою України не дотримані.
3. Щодо порушення прав позивача. Позивач зазначає, що недотримання порядку розгляду його заяви про вчинений злочин порушує його права, передбачені ст. 55 Конституції України, а саме право на оскарження до суду рішень прокурора.
В ідповідно до ст. 99 КПК України при відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, службі у справах дітей, трудовому колективу або власнику підприємства, установи, організації чи уповноваженому ним органу для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.
Отже, за наявності обставин, передбачених ч. 2 ст. 99 КПК України (тобто, якщо не встановлено підстав для порушення кримінальної справи) прокурор відмовляє в порушенні кримінальної справи. У листа-відповідях на адресу ОСОБА_1 відповідач визнає відсутність підстав для порушення кримінальної справи в порядку ст. 97 КПК України.
З положень КПК України вбачається, що формою прийняття рішень про порушення чи про відмову в порушенні кримінальної справи є постанова, яка, в свою чергу, може бути оскаржена.
Статтею 991 КПК України встановлений порядок оскарження рішень про відмову в порушенні кримінальної справи, а саме: постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві.
Відповідно до ст. 2361 КПК України с карга на постанову прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання копії постанови чи повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Суд звертає увагу відповідача на те, що у зазначеній нормі встановлено порядок оскарження двох видів рішень: 1) постанови про відмову у порушенні кримінальної справи та 2) повідомлення про відмову в скасуванні вже прийнятої постанови. Оскарження рішень, які викладені в іншій формі, не передбачено.
Таким чином, Суд вважає, що порушення порядку оформлення відповідачем рішень за наслідками перевірки заяви про вчинений злочин призвело до неможливості оскарження цих рішень в судовому порядку, а тому є порушенням права ОСОБА_1 на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб, яке передбачене у ст. 55 Конституції України.
4. Щодо способу захисту. Позивач просить Суд визнати незаконною бездіяльність Генеральної прокуратури України при розгляді його заяви про вчинений злочину від 04.05.2009р.; порушення Генеральною прокуратурою вимог розгляду його заяви про вчинений злочин від 04.05.2009р., передбачені ст. 97 КПК України; зобов'язати Генеральну прокуратуру України прийняти рішення згідно ст. 97 КПК України по його заяві від 04.05.2009р. і у випадку відмови в порушенні кримінальної справи згідно ст. 99 КПК України направити йому копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи.
Перевіряючи підстави позову, Суд бере до уваги, що Генеральна прокуратура України 05.06.2009р. внесла протест на постанову державного виконавця від 07.04.2009р. начальнику Департаменту ДВС Міністерства юстиції України. Зазначений протест був формою прокурорського реагування на виявлене порушення закону та свідчить про те, що певні дії, спрямовані на захист інтересів заявника ОСОБА_1 прокуратурою вживалися. Тому його твердження про бездіяльність прокуратури при розгляді його заяви про вчинений злочин від 04.05.2009р. Суд відхиляє як необгрунтоване і не знаходить підстав для задоволення цієї частини позовних вимог.
Вимога про визнання порушення Генеральною прокуратурою України порядку розгляду заяви про злочин не є способом захисту порушеного права позивача на одержання та оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, не відповідає способам захисту, які визначені законом; виходить за межі повноважень Суду, визначених частиною 2 ст. 162 КАС України , а тому не може бути задоволена.
В частині вимог зобов'язати Генеральну прокуратуру України прийняти рішення згідно ст. 97 КПК України по заяві ОСОБА_1 від 04.05.2009р. і у випадку відмови в порушенні кримінальної справи згідно ст. 99 КПК України направити йому копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, то такі вимоги за своїм змістом є вимогами про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, як це передбачено частиною 2 ст. 162 КАС України.
Разом з тим, Суд не має правових підстав зобов'язувати Генеральну прокуратуру України у випадку відмови в порушенні кримінальної справи згідно ст. 99 КПК України направити позивачеві копію постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, оскільки такий її обов'язок прямо передбачений законом і з приводу його виконання відсутній спір. На час розгляду справи зазначена постанова не винесена, а тому Суд вважає, що право позивача на одержання копії постанови в порядку ст. 97 КПК України не може бути порушене. Тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними.
Суд вважає, що у разі прийняття відповідачем рішення за заявою ОСОБА_1 від 04.05.2009р. в порядку ст. 97 КПК України права позивача, за захистом яких він звернувся до Суду, будуть відновлені.
Відповідно до ст. 3 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи спірні правовідносини, Суд виходить з того, що відповідачем, який є суб'єктом владних повноважень, було порушено визначений ст. 97 КПК України порядок розгляду та вирішення заяви про вчинений злочин, що призвело до порушення прав заявника, який є позивачем у справі.
Враховуючи наведене, Суд дійшов до переконання, що позов слід задовольнити частково - зобов'язати Генеральну прокуратуру України прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про вчинений злочин від 04 травня 2009 року в порядку, передбаченому статтею 97 Кримінального-процесуального кодексу України. В іншій частині позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 17-19, 86, 94, 160-163 КАС України, ст.ст. 8, 55, 124 Конституції України, ст. 94-97 Кримінального процесуального кодексу України, суд -
П О С Т А Н О В И В :
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України прийняти рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 про вчинений злочин від 04 травня 2009 року в порядку, передбаченому статтею 97 Кримінального-процесуального кодексу України.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови подається протягом 10 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга на постанову подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасована, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 16 вересня 2009 року.
Головуючий суддя В.М.Кравчук
Судді: О.І.Коморний
Р.М. Москаль