Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 вересня 2009 р. справа № 2а-9555/09/0570
час прийняття постанови: 13.25
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Смагар С.В.
при секретарі Куранді Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Державного підприємства «Донецька залізниця», м. Донецьк
до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 березня 2009 року
за участю представників:
від позивача: Лапко Д.В., Чмелевської М.О. – за дов.
від відповідача: Широкова В.Г., Селищевої Г.Є. – за дов.
ВСТАНОВИВ:
Державним підприємством «Донецька залізниця» заявлено позов до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 березня 2009 року № 0000111321/0/7910/10/1516-23/4.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для визначення податку з доходів фізичних осіб спірним рішенням з огляду на наявність податкового роз’яснення зі спірного питання та неоднозначне трактування норм.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірне рішення прийняте у відповідності до вимог діючого законодавства.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.
Державне підприємство «Донецька залізниця» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 01074957, знаходиться на податковому обліку в Спеціалізованій державній податковій інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку.
З 26 січня по 18 лютого 2009 року відповідачем була проведена планова виїзна перевірка структурного підрозділу позивача (Донецька дистанція колії) з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за наслідками якої складений акт перевірки від 25 лютого 2009 року № 225/22-013/01076229 (надалі – акт перевірки).
За висновками акту перевірки відповідачем прийняте спірне податкове повідомлення-рішення від 10 березня 2009 року № 0000111321/0/7910/10/1516-23/4, якими визначена сума податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 14298 грн. 21 коп., у тому числі за основним платежем 4766 грн. 07 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями 9532 грн. 14 коп. згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ (надалі - Закон України № 2181).
Правовою підставою визначення податку спірним податковим повідомленням-рішенням наведені норми підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року № 889-ІV (надалі - Закон № 889).
Правовою підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій відповідачем визначений підпункт 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Як вбачається з акту перевірки, підприємством за період з 1 жовтня 2006 року по 30 вересня 2007 року був занижений податок з доходів фізичних осіб на 4766 грн. 07 коп. внаслідок того, що до загального місячного оподатковуваного доходу працівників позивача не включались суми виплат за роз’їзний характер роботи, при цьому дані виплати не були оформлені відрядженням.
Відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889 до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи (що не підлягають відображенню в його річній податковій декларації): сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.
Пункт 9.10 статті 9 Закону № 889 регулює питання оподаткування сум надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлений строк.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» від 31 березня 1999 року № 490 встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.
Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України. Гарантії та компенсації працівникам у разі службових відряджень, роботи у польових умовах встановлюються Кодексом законів про працю України та Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР.
Згідно із Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженою наказом Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5 (пп. 2.2.6), суми, виплачені (при виконанні робіт вахтовим методом) у розмірі тарифної ставки (окладу, посадового окладу) за дні перебування у дорозі до місцезнаходження підприємства (пункту збору) - місця роботи і назад, передбачені графіком роботи на вахті, а також за дні затримки працівників у дорозі через метеорологічні умови та з вини транспортних підприємств включаються до фонду оплати праці і належать до доходів працівників, одержуваних у вигляді заробітної плати внаслідок здійснення ними трудової діяльності на території України (підпункти 1.1 та 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»), які оподатковуються податком з доходів фізичних осіб на загальних підставах.
Згідно із змінами, внесеними до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59, зареєстрованої Міністерством юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658 (пункт 1, далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації (далі - підприємство) на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи.
Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).
Виходячи з зазначеного положення Інструкції, лише за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 року № 663 та Інструкцією, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону.
Як вбачається з колективних договорів між адміністрацією та профкомом Донецької дистанції колії за спірний перевіряємий період, колективні договори містили у собі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням.
Однак, проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що визначення у колективному договорі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, не позбавляє обов'язку позивача щодо належного їх оформлення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663.
Як було встановлено під час перевірки та підтверджено представниками сторін під час судового розгляду, позивач не включав до загального місячного оподатковуваного доходу суми виплат за роз’їзний характер, і дані виплати не оформлювалися відрядженнями або під звіт до серпня 2007 року. З вересня 2007 року позивач включає до загального місячного оподатковуваного доходу суми виплат за роз’їзний характер.
Стосовно посилання позивача на наявність податкового роз’яснення зі спірного питання суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту «г» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур.
Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування.
Листом від 4 березня 2005 року № 1925/6/17-3116 Державною податковою адміністрацією України надане роз’яснення, відповідно до якого за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою Кабінету Міністрів України «Про норми відшкодування витрат на відрядження у межах України та за кордон» від 23 квітня 1999 року № 663, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889.
Суд зазначає, що дане податкове роз’яснення не містить у собі положення стосовно звільнення від обов'язку щодо належного оформлення відряджень відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1999 року № 663 при наявності у колективному договорі положення щодо визначення службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, що є підставою для не включення до загального місячного оподатковуваного доходу сум виплат за роз’їзний характер.
Лист Державної податкової адміністрації України від 9 вересня 2006 року № 10109/6/17-0716 (№ 16847/7/17-0717) «Щодо оподаткування надбавок за роз'їзний характер роботи», який теж є податковим роз’ясненням в розумінні норм Закону № 2181 і діяв в межах спірного періоду, містить у собі роз’яснення щодо відповідного оформленням як відряджень та виконання положень пункту 9.10 статті 9 Закону № 889
службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, що є підставою для не включення до загального місячного оподатковуваного доходу сум виплат за роз’їзний характер відповідно до підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону № 889.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів правомірність прийнятого спірного рішення відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позову Державного підприємства «Донецька залізниця» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 10 березня 2009 року № 0000111321/0/7910/10/1516-23/4 відмовити повністю.
Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 7 вересня 2009 року. Постанова у повному обсязі складена 11 вересня 2009 року.
Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсяі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання зяви про апеляційне оскарження.
Суддя Смагар С.В.