ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2011 р. Справа № 2а/0270/1503/11 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,
при секретарі судового засідання Терлецькому Євгену Броніславовичу,
за участю позивача ОСОБА_1,
у відсутність відповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Могилів-Подільського міжрайонного прокурора Вінницької області Гулька Андрія Васильовича про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ :
29 березня 2011 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1В.) звернулася в суд з позовом до Могилів-Подільського міжрайонного прокурора Вінницької області Гулька Андрія Васильовича (Могилів-Подільський міжрайонний прокурор) про визнання протиправними дій щодо залишення без розгляду її заяв, які надійшли від Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року, Центральної виборчої комісії України від 03 листопада 2010 року та Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2010 року; зобов’язання розглянути вказані заяви та прийняти по ним рішення відповідно до вимог Конституції України, Законів України «Про звернення громадян» та «Про прокуратуру».
Зазначила, що первинно вона звернулася із телеграмами від 3 та 4 листопада 2010 року до Центральної виборчої комісії та Генеральної прокуратури України відповідно, а також із заявою до Вінницького окружного адміністративного суду, в яких містилася інформація про порушення виборчого процесу щодо реєстрації одного із кандидатів на посаду голови Могилів-Подільської міської ради. Центральна виборча комісії України, підтвердивши наявність ознак порушень в діях одного із кандидатів на посаду міського голови, направила звернення за належністю до Генеральної прокуратури України. В той же час і Вінницький окружний адміністративний суд, надавши позивачу обґрунтовану відповідь, направив її звернення за належністю до органів прокуратури. Генеральна прокуратура України у свою чергу направила звернення-телеграми до прокуратури Вінницької області, а остання - за підвідомчістю безпосередньо до Могилів-Подільської міжрайонної-прокуратури для здійснення перевірки щодо порушення виборчого законодавства та, у разі наявності підстав, вжиття заходів в порядку статті 97 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК України). При цьому відповідач, не виявивши у порушених позивачем питаннях підстав для реагування в порядку статті 97 КПК України, своїми листами-відповідями повідомив, що по даному факту ОСОБА_1 повинна звертатися до відповідної виборчої комісії або до суду.
Таким чином, на думку позивача, викладені обставини призвели до порушення її прав передбачених Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про прокуратуру», оскільки виникли обставини, які позбавили її можливості отримати відповідне реагування з боку органів державної влади щодо викладених у зверненні порушень виборчого законодавства.
Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.
В судовому засіданні від 28 квітня 2011 року позивач уточнила свої позовні вимоги, а саме, нею висловлено прохання:
- визнати протиправними дії Могилів-Подільського міжрайонного прокурора Вінницької області щодо залишення без розгляду її заяв, які надійшли від Вінницького окружного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року, Центральної виборчої комісії України від 03 листопада 2010 року та Генеральної прокуратури України від 04 листопада 2010 року;
- зобов’язати розглянути вказані заяви та прийняти по ним рішення відповідно до вимог статті 40 Конституції України та статей 18, 19, 29 Закону України «Про звернення громадян».
Під час судового засідання від 11 травня 2011 року ОСОБА_1 позовні вимоги з урахуванням уточнених підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, викладених в адміністративному позові й додатково наданих усних поясниннях. Разом із тим, зазначила, що надані відповідачем відповіді не можуть вважатися такими, які б вирішували поставлені нею питання по суті, тобто, є лише формальними відписками, що суперечить положенням чинного законодавства України.
Відповідач - Могилів-Подільський міжрайонний прокурор своїм право на безпосередню участь в судовому засідання не скористався, надавши заяву про розгляд справи без його участі та письмові заперечення (а.с. 13), в яких вказав на правомірність своїх дій, які полягали у наданні позивачу повних та обґрунтованих відповідей на її звернення, а відтак і виконання вказівок вищестоящих органів прокуратури щодо проведення об’єктивних перевірок.
Заслухавши пояснення позивача в підтвердження позовних вимог, дослідивши надані у справу докази, надавши їм юридичну оцінку, судом встановлено наступне.
Телеграмою від 03 листопада 2010 року голову Центральної виборчої комісії України ОСОБА_2 позивачем повідомлено про факт грубого порушення виборчого законодавства України кандидатом на посаду міського голови Могилів-Подільської міської ради ОСОБА_3, в частині того, що останній приймаючи участь в українських виборах є громадянином іншої держави (а.с. 41).
Крім того, 04 листопада 2010 року ОСОБА_1 направлено телеграму виконуючому обов’язки Генерального прокурора України ОСОБА_4 у якій зазгачено, що у м. Могилеві-Подільському Вінницької області у виборах на посаду міського голови Могилів-Подільської міської ради прийняв участь громадянин республіки Молдови ОСОБА_3. На дане порушення вимог виборчого законодавства міська виборча комісія не відреагувала, до правоохоронних органів з цього приводу не звернулася, у зв’язку із чим позивач просила в.о. Генерального прокурора України вжити заходів щодо грубого порушення чинного законодавства про вибори (а.с. 38).
Аналогічного змісту позивачем подано заяву від 06 листопада 2010 року до Вінницького окружного адміністративного суду, яким заяву відправлено за належністю до прокуратури Вінницької області, про що заявника було повідомлено листом від 08 листопада 2010 року №1-17/546 (а.с. 23).
Судом встановлено, що в подальшому телеграма, яка була адресована голові Центральної виборчої комісії України, передана за підвідомчістю на розгляд до Генеральної прокуратури України, а згодом разом із телеграмою від 04 листопада 2010 року – до прокуратури Вінницької області.
Як свідчать супровідні листи прокуратури Вінницької області від 10 листопада 2010 року №07/1-р, від 15 листопада 2010 року №07/1-р та від 17 листопада 2010 року №07/1-1554-10 звернення ОСОБА_1 направлені останньою безпосередньо до Могилів-Подільської міжрайонної-прокуратури для здійснення перевірки щодо порушення виборчого законодавства та, у разі наявності підстав, вжиття заходів в порядку статті 97 КПК України.
Відповідач виконуючи вказівки прокуратури Вінницької області, провівши перевірку за поданими зверненнями та не виявивши у порушених позивачем питаннях підстав для реагування в порядку статті 97 КПК України, своїми листами-відповідями від 19 листопада 2010 року №3683 (а.с. 16), від 29 листопада 2010 року №3792 (а.с. 15) повідомив, що підстав для прокурорського реагування відповідно до статті 97 КПК України немає, а з питань проведення виборчого процесу рекомендував ОСОБА_1 звертатися до відповідної виборчої комісії або до суду.
Не погоджуючись із діями відповідача щодо належного розгляду вказаних звернень, ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до статті 40 Конституції України вiд 28 червня 1996 року №254к/96-ВР, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Спеціальний закон, що регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів та забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, є Закон України “Про звернення громадян” вiд 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (Закон).
Відповідно до статті 1 Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно із статтею 5 Закону України “Про звернення громадян”, звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
В силу частини третьої статті 7 Закону України “Про звернення громадян”, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Згідно з вимогами статті 15 Закону України “Про звернення громадян”, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Частина третя статті 15 Закону визначає, що відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Статтею 18 вказаного Закону визначені права громадян при розгляді заяви чи скарги, а статтею 19 Закону - обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.
Системний аналіз положень зазначеного вище Закону свідчить про те, що громадяни мають право подавати свої звернення встановленої законом форми, зокрема, до органу державної влади, який у свою чергу має бути компетентним із розгляду порушеного заявником питання. Останній у разі, якщо вирішення порушених у заяві питань не входить до його компетенції, в термін не більше п'яти днів пересилає заяву за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляє заявника. Слід відзначити, що сама відповідь на звернення надається лише тим органом, який отримав цю заяву і до компетенції якого входить вирішення порушених у заяві питань по суті.
Разом із тим відомчим документом, який конкретизує порядок і організацію звернень в органах прокуратури та прийнятий для забезпечення виконання, зокрема, Конституції України та Закону України «Про звернення громадян» є Інструкція «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» (Інструкція), затверджена наказом Генерального прокурора України від 28 грудня 2005 року №9гн.
Так, відповідно до п. 3.1 Інструкції, відповідальність за своєчасний і якісний розгляд звернень покладається на керівників структурних підрозділів Генеральної прокуратури України, прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військових прокуратур регіонів та Військово-Морських Сил України, міських, районних, міжрайонних і прирівняних до них прокурорів.
Пунктом 3.2 Інструкції передбачено, що по кожному зверненню в прокуратурах усіх рівнів може бути виконана одна з таких дій:
- прийнято до розгляду;
- передано на вирішення до підпорядкованої прокуратури;
- направлено до іншого відомства;
- долучено до скарги, що раніше надійшла, або до матеріалів кримінальної справи.
Звернення громадян та юридичних осіб, які надійшли до Генеральної прокуратури України вперше і за ними не приймалися рішення прокурорами обласного рівня (первинні звернення), передаються у управління розгляду звернень та прийому громадян для розгляду і надсилання до підпорядкованих прокуратур (відповідних відомств) для вирішення. Оперативними працівниками зазначеного відділу повертаються письмові звернення, оформлені без додержання вимог статті 5 Закону України "Про звернення громадян", заявникові з відповідним роз'ясненням (п.3.11 Інструкції).
Згідно із пунктом 4.10 Інструкції, при вирішенні звернень для перевірки їх доводів в обов'язковому порядку мають бути витребувані необхідні документи, пояснення службових та інших осіб, дії яких оскаржуються. За підсумками складається мотивована довідка, а якщо у зверненнях йдеться про вчинення злочину, то приймається рішення відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства (ст. 97 КПК України)
У відповідності до пункту 4.12, звернення може бути залишено без розгляду і вирішення у разі, якщо:
- воно не містить даних про прізвище та місце проживання автора або з якого неможливо встановити авторство (анонімне звернення);
- у зверненні не викладено суті порушеного питання або воно не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення, чи його зміст позбавлений будь-якого логічного завершення;
- звернення надійшло від особи, визнаної недієздатною;
- воно подано в інтересах іншої особи без оформленого у встановленому законом порядку доручення;
- прийнято рішення про припинення розгляду.
Рішення про залишення без розгляду звернення приймається начальником самостійного структурного підрозділу Генеральної прокуратури України, прокурором області або його заступником, міським, районним, міжрайонним та прирівняним до них прокурором за рапортом виконавця.
В ході розгляду адміністративної справи по суті, ОСОБА_1 стверджувала, що відповідач залишив усі її звернення без розгляду, а тому просила визнати протиправними такі дії.
Натомість, суд вважає, що дані твердження позивача не відповідають дійсності, з огляду на наступне.
Досліджуючи зміст поняття «залишення звернення без розгляду і вирішення», у світлі проаналізованого вище Закону України «Про звернення громадян» та Інструкції «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України», суд дійшов висновку, що такі дії суб’єкта розгляду звернення можуть мати місце у передбачених статтею 8 Закону та пунктом 4.12 Інструкції випадках, в результаті чого звернення взагалі не розглядається. В той час як відповідачем звернення прийняті, розглянуті по суті та надані письмові відповіді, що цілком спростовує твердження позивача.
Таким чином, суд категорично не погоджується із тим, що звернення ОСОБА_1 залишені відповідачем без розгляду, оскільки в дійсності вони фактично були розглянуті, а тому наведені ОСОБА_1 обставини в обґрунтування позовних вимог у цій частині не заслуговують на увагу.
Разом із тим, позивач також вказувала і на те, що протиправні дії відносно залишення звернень без розгляду були спричинені неналежним та поверхневим проведенням перевірки по викладеним нею фактам порушень виборчого законодавства.
Проте і в даному випадку неможливо погодитися із позивачем, оскільки по-перше, суд не вповноважений оцінювати ефективність та результативність методів роботи правоохоронного органу щодо проведення ним перевірки, а відтак говорити про об’єм проведення та якість проведення органом прокуратури перевірки по викладеним зверненням є безпідставним. Тобто, суд зазначає в даному випадку лише стосовно особливих повноважень органів прокуратури як правоохоронних органів. Судом встановлено лише той факт, що перевірка в дійсності проводилася.
По-друге, слід відмітити і те, що ОСОБА_1 бездіяльність відповідача чи дії щодо неналежного проведення перевірки в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Інструкції «Про організацію роботи з розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури України» не оскаржуються, а тому суд в силу вимог частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), згідно із якою суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог, не оцінює бездіяльність чи не належне виконання відповідачем своїх повноважень в цій частині.
По-третє, під час розгляду справи по суті, також очевидним стало те, що головна думка ОСОБА_1 зводиться до того, що якби Могилів-Подільським міжрайонним прокурором була проведена належна по її зверненням перевірка, то останнім було б вирішено питання щодо прийняття вказаних заяв в порядку статті 97 КПК України, тобто вказані заяви були сприйняті як повідомлення про злочин. На поставлене судом питання на відновлення якого саме порушеного права позивач звернулася в даному випадку до суду, вона вказала на неналежну перевірку. При цьому представником позивача в одному із судових засідань зазначено, що при відновленні цього права, при проведенні такої перевірки (відібрання у позивача додаткових пояснень, зібрання додаткових документів та інше) наявними будуть підстави для прийняття рішення в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством.
Так, відповідно до частини першої статті 95 КПК України заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими.
За правилами частини першої статті 97 КПК України прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
Згідно вимог частини другої цієї статті по заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Таким чином, суд надаючи правову оцінку наявним у справі доказам, дійшов висновку, що позивач намагається перевести предмет позову у площину оскарження дій прокурора відповідно до вимог КПК України, спір про що не належить до компетенції адміністративного суду. Адже, прокурор під час проведення перевірки дійшов висновку, що підстав для реагування в порядку статті 97 КПК не має, відтак розглядав телеграми та заяву як звернення громадян.
Суд виходить з того, що прокурор, розглядаючи звернення та визначивши, що надійшло саме звернення, а не повідомлення про злочин, в даному випадку діяв відповідно до норм чинного законодавства, зокрема статті 19 Конституції України.
Таким чином, з викладеного слідує висновок, що позивачем фактично не вірно обраний спосіб захисту порушених, на її думку, прав. По висловленим нею позовним вимогам щодо визнання дій відповідача по залишенню заяв без розгляду судом будь-яких порушень не виявлено, а дії чи бездіяльність щодо неналежної перевірки нею взагалі не оскаржуються. Крім того, судом встановлено, що позивачем під час розгляду справи підміняються поняття оскарження дій органів державної влади в процесі надання відповідей на звернення громадян, що належить до юрисдикції адміністративного суду (ст.17 КАС України) та щодо оскарження дій прокурора та його повноважень у разі отримання повідомлення про злочин, що розглядається за правилами кримінально-процесуального законодавства.
Отже, оцінюючи дії Могилів-Подільського міжрайонного прокурора Вінницької області, суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки протиправності в діях відповідача по обраним позивачем підставам позову не виявлено, то і друга похідна від першої позовна вимога щодо зобов’язання вчинити дії також задоволенню не підлягає.
В силу частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд також бере до уваги, що згідно з частиною третьою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень, закріплених статтею 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України. Відповідно до частини другої статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні встановлено, що оскаржувані дії відповідача відповідають критеріям щодо правомірності дій суб’єкта владних повноважень в контексті статті 2 КАС України. В той же час позивачем не доведено наявності обставин в обґрунтування своїх вимог, в зв’язку з чим суд доходить висновку про безпідставність заявлених вимог.
Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв’язку із відмовою в позові відшкодуванню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя (підпис) Чудак Олеся Миколаївна
з оригіналом згідно
Суддя
Секретар