ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2010 р.           Справа № 2-а-4801/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1

до: Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, начальника сектору громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області

про: скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ :

22 листопада 2010 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (Замостянський РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області), начальника сектора громадянства, іміграції та реєстрації фізичних осіб Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (начальник СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області) про скасування рішення від 13 квітня 2010 року, винесеного старшим інспектором СГІРФО Замостянського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області капітаном міліції ОСОБА_3 та затвердженого начальником Замостянського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області Сокиран про його видворення за межі України із заборонною в’їзду терміном на один рік, а також зобов’язання СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області анулювати в його паспорті проставлені спеціальні відмітки у вигляді штампів «Прийнято рішення про видворення від 13 квітня 2010 року №17» та «Заборонено в’їзд в Україну терміном на 1 рік».

Зазначив, що рішення від 13 квітня 2010 року, винесеного старшим інспектором СГІРФО Замостянського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області капітаном міліції ОСОБА_3 та затвердженого начальником Замостянського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області Сокиран про його видворення за межі України із заборонною в’їзду терміном на один рік прийнято з порушенням норм Конституції України та чинного законодавства.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 25 листопада 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

В судовому засіданні позивач – ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та надані у справу докази.

В якості перекладача до участі у справі залучено дружину позивача ОСОБА_4, яка народилася в Україні, є громадянкою України.

Представник відповідачів про задоволення позовних вимог заперечив, з підстав викладених в письмових заперечення, які приєднані до матеріалів справи (а.с. 31-32). Додатково пояснив, що відповідно до пункту 19 постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 pоку №1074 «Про правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну на законній підставі, можуть тимчасово перебувати на території країни за паспортним документом, зареєстрованим у порядку, встановленому цими Правилами.

Паспортний документ подається іноземцем та особою без громадянства для реєстрації у пункті пропуску через державний кордон посадовій особі Державної прикордонної служби. Реєстрація проводиться на період короткотермінового перебування - для іноземців та осіб без громадянства з держав з візовим порядком в'їзду на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами; для іноземців та осіб без громадянства з держав з безвізовим порядком в'їзду - на термін не більш як 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду, якщо інший термін не визначено міжнародними угодами. Іноземці та особи без громадянства можуть звільнятися від реєстрації паспортного документа на підставі відповідного міжнародного договору України на умовах взаємності.

Термін перебування позивачу було продовжено до 24 вересня 2009 року та до 13 березня 2010 року.

13 квітня 2010 року позивач був затриманий працівниками міліції за порушення правил перебування в Україні.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» крім випадків, зазначених у частині першій цієї статті, іноземець та особа без громадянства може бути видворений за межі України за рішенням органів внутрішніх справ. органів охорони державного кордону (стосовно осіб, .які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо дії іноземця та особи без громадянства грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства, або суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

13 квітня 2010 року Замостянським РВ було прийнято рішення про видворення позивача за межі України з забороною в'їзду в Україну терміном на 1 рік.

Згідно пояснення позивача від 13 квітня 2010 року встановлено, що останній прибув в Україну 12 серпня 2008 року з ціллю працевлаштування. В м. Вінниця знаходився тимчасово. У визначений термін не виїхав за межі України через відсутність коштів. Таким чином, оскаржуване рішення прийнято в межах повноважень та у спосіб передбачений законом.

Суд заслухав пояснення позивача, заперечення представника відповідачів, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Так, судом встановлено, що громадянин ОСОБА_5 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, прибув в Україну, зокрема, до м. Вінниці 04 серпня 2008 року через контрольно-пропускний пункт «Горностаївка» з ціллю працевлаштування.

22 червня 2009 року при перевірці паспортного режиму в м. Вінниці по вул. Київській, 62/28 працівниками Замостянського РВ ГУМВС України у Вінницькій області виявлено, що ОСОБА_1 порушив термін перебування в Україні, а саме не виїхав 04 вересня 2009 року за що останній притягнутий до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП).

В подальшому термін перебування на території України позивачу продовжено до 24 вересня 2009 року та до 13 березня 2010 року, про що зроблено відповідні відмітки в його паспорті (а.с. 9).

По закінченню терміну перебування позивача на території України старшим інспектором СГІРФО Замостянського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області капітаном міліції ОСОБА_3 13 квітня 2010 року прийнято рішення, яким позивача видворено з України із забороною в’їзду терміном на 1 рік та зобов’язано його покинути територію держави у термін до 16 квітня 2010 року (а.с. 8). З прийнятим рішенням та порядком його оскарження відповідач ознайомлений у той же день, про що свідчить його підпис на рішенні (а.с. 8 ).

Наведені обставини стали причиною звернення позивача до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04 лютого 1994 року №3929-ХП ( Закон №3929), відповідно до статті 1 якого іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Відповідно до Конституції України іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах, умови яких встановлюються спеціальним законодавством про статус іноземців та осіб без громадянства, перебувають в Україні, наділені такими ж правами та обов’язками, як і громадяни України. Наведене положення кореспондує положенню спеціального закону.

Зокрема, згідно із статтею 2 Закону №3929, іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Наявність прав іноземців прямо пов'язана із законністю їх перебування на території України, а в разі порушення певних встановлених державою умов їх перебування останні несуть відповідальність відповідно до зазначеного законодавства, яка поділяється на загальну та спеціальну.

Так, у випадках, коли іноземець чи особа без громадянства після закінчення строку перебування в Україні або після відмови у продовженні такого строку без поважних причин не виїхали з України, такі особи можуть бути визнані незаконними мігрантами і щодо них відповідно до статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» може бути прийнято рішення про видворення за межі України.

Частиною третьою статті 24 КУпАП серед видів адміністративних стягнень визначено адміністративне видворення за межі України іноземців і осіб без громадянства.

При цьому, слід зазначити, що за правовою природою видворення за межі України є заходом припинення протиправної поведінки іноземців і осіб без громадянства, а не адміністративним стягненням.

Разом із тим, застосування такого стягнення можливо у випадках, передбачених законами України за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо порушують правопорядок.

Таким законом є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статтею 32 якого визначено підстави видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України.

А саме, це: якщо іноземець чи особа без громадянства вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Рішення про видворення іноземця та особи без громадянства після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

За наявності інших вищеперелічених підстав для видворення іноземець та особа без громадянства можуть бути видворені за межі України за рішенням органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону (стосовно осіб, які затримані у межах контрольованих прикордонних районів при спробі або після незаконного перетинання державного кордону в Україну) або Служби безпеки України з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення.

Статтею 1 Закону України «Про міліцію» від 12 грудня 1990 року №565-ХІІ визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я , права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.

Частиною восьмою статті 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця та особи без громадянства з України може бути оскаржено до суду.

Під поняттям „видворення” розуміється прийняття відповідним органом рішення, що певний громадянин іноземної держави повинен залишити територію України з добровільним виконанням вказаного рішення або з примусовим його видворенням за рішенням суду. Щодо добровільного порядку залишення іноземцями території України, то він полягає в тому, що іноземець, стосовно якого компетентним органом винесена постанова про видворення за межі України, зобов'язаний покинути територію України в строк, зазначений в постанові про видворення, але не пізніше ніж через 30 днів після її прийняття.

В момент оголошення постанови про видворення роз'ясняються іноземцеві його права та обов'язки за необхідності із залученням перекладача. З моменту оголошення постанови про видворення іноземцю надається право повідомлення та зустрічі з адвокатом чи дипломатичним представником своєї країни чи іншої особи.

В судовому засіданні встановлено, що в момент оголошення позивачу рішення про видворення роз'яснені його права та обов'язки без залучення перекладача. З цього приводу представник відповідачів пояснив, що ОСОБА_1 розуміє українську мову, вільно нею розмовляє, пояснення написані ним власноручно українською мовою, тому необхідності залучення перекладача не було.

Такі твердження суд не приймає до уваги, оскільки пояснення були написані інспектором, а позивач їх лише підписував, а також навіть якщо іноземець розуміє українську мову це не є підставою для незалучення перекладача, адже Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» чітко передбачено залучення перкладача.

Також, відповідачем в порушення вищевказаних норм законодавства встановлено позивачу термін у який він повинен покинути територію України лише 2 дні, тоді як законодавством передбачено 30 днів після прийняття рішення про видворення, фактично виконати рішення у 2-дений строк є фізично неможливим.

Так, статус фізичних осіб у міжнародному приватному праві майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування. Тобто нормам конституцій держав, спеціальним законам про правовий статус іноземців, іншим нормативним актам. На іноземних громадян може поширюватися й дія законодавства держави їх громадянства, на осіб без громадянства - законодавство держави їх постійного місця проживання. Статус вказаних осіб визначається також міжнародними угодами. До них належать, зокрема, Конвенція про правовий статус біженців від 28 липня 1951 pоку, Конвенція про правовий статус осіб без громадянства від 28 вересня 1954 pоку, міжнародні угоди щодо прав та обов'язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Кожна держава, яка приймає іноземців, повинна дотримуватися загальних міжнародно-правових принципів, тобто визнаних усіма державами обов'язкових норм міжнародного права, які знайшли своє закріплення у Статуті ООН; Загальній декларації прав людини 1946 pоку; Міжнародних Пактах про громадянські і політичні права, а також про економічні, соціальні та культурні права 1966року; Заключному акті наради в Ґельсінкі 1975 року, деяких інших. Так, принципу безумовної заборони дискримінації за ознаками раси, національності, громадянства, статі тощо у відносинах, що належать до міжнародних приватно-правових, прагнуть дотримуватися усі держави. Особливо важливим є його дотримання в трудових та шлюбно-сімейних правовідносинах, при здійсненні судочинства.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 1950 року передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного

життя, що в даному випадку відповідачем також порушено.

Так, в матеріалах справи наявна копія свідоцтва про шлюб позивача із громадянкою України від 29 серпня 2008 року, а також довідка про те, що дружина позивача знаходиться під наглядом у жіночій консультації 2-го пологового будинку зі строком вагітності 8 тижнів (а.с. 13). Отже, в даній справі відповідачем при прийняті оскаржуваного рішення не враховані інтереси вагітної дружини й майбутньої дитини позивача.

Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до вимог статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

          При цьому суд визначає, що в разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, що не відповідає критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, зокрема, якщо рішення прийняте без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи, її дітей і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, воно повинно бути судом скасовано, передусім виходячи з інтересів сім`ї, дитини та необхідності її проживання разом з батьками.

Більше того, надані представником відповідача матеріали щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності суд не приймає до уваги, оскільки вони вчинені вже після прийняття рішення про видворення і не могли слугувати підставою для його видворення.

Дані обставини можуть бути заявлені відповідачем як самостійним предметом спору.

          Що стосується вимог позивача про зобов’язання начальник СГІРФО Замостянського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області анулювати в його паспорті проставлені спеціальні відмітки у вигляді штампів «Прийнято рішення про видворення від 13 квітня 2010 року №17» та «Заборонено в’їзд в Україну терміном на 1 рік», то вони не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

          У разі прийняття рішення про видворення іноземця або особи без громадянства за межі України в її паспортному документі негайно анулюється віза і вилучаються документи на право перебування в Україні.

Враховуючи те, що рішення про видворення скасоване, а відтак спеціальні відмітки у вигляді штампів в паспорті позивача анульовуються вже на стадії виконання рішення. Таким чином, це дія яка має вчинятись у майбутньому, тому у випадку не вчинення такої дії вона може бути предметом самостійної вимоги.

Також, в матеріалах справи наявне клопотання представника відповідача щодо залишення позовної заяви без розгляду за пропуском строку звернення до адміністративного суду.

З приводу даного клопотання, суд вважає за необхідне зазначити, що дане питання було вирішене при відкритті провадження у справі.

Так, частиною другою статті 99 КАС України передбачалось, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Проте, 07 липня 2010 року Законом України "Про судоустрій та статус суддів" до статті 99 КАС України внесено зміни якими визначено, що для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, ОСОБА_1 просить скасувати рішення від 13 квітня 2010 року, винесене старшим інспектором СГІРФО Замостянського РВ ВМУ ГУ МВС України у Вінницькій області капітаном міліції ОСОБА_3 та затверджене начальником Замостянського РВ ВМУ ГУМВС України у Вінницькій області про його видворення за межі України із забороною в'їзду на територію України терміном один рік. Тобто, визначений частиною другою статті 99 КАС України шестимісячний строк давності щодо звернення до суду ОСОБА_1 пропущено.

Проте враховуючи те, що ОСОБА_1 в прохальній частині позову просив суд поновити йому строк звернення до адміністративного суду, оскільки він пропущений ним з поважних причин, а саме, те що він являється іноземцем (громадянин ОСОБА_5) й погано володіє українською мовою, юридично неосвічений у зв'язку з чим не знав про діючі правові норми, судом поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до статей 11, 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Заперечуючи проти позову, відповідачі не спростували обставини на які позивач посилається при обґрунтуванні своїх позовних вимог.

Таким чином, оскільки адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу – відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Такий розподіл здійснюється судом виходячи з кількості задоволених/незадоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 71, 86, 94, 162, 163, 167, 186, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити частково.

          Визнати протиправним та скасувати рішення від 13 квітня 2010 року Замостянського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області про видворення за межі України громадянина ОСОБА_5 ОСОБА_1.

          Відшкодувати ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у сумі 1 грн 70 коп. з Державного бюджету України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови оформлено: 21.12.10

Суддя          Чудак Олеся Миколаївна

16.12.2010