ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 жовтня 2010 р. Справа № 2-а-2548/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Аліменко Володимира Олександровича,
Суддів: Курко Олега Петровича
ОСОБА_1
при секретарі судового засідання: Подолян Наталії Вікторівні
за участю представників сторін:
позивача : представника позивача ОСОБА_2
відповідача : ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_4
до: Державної митної служби України, Вінницької митниці
про: визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, виплату заробітної плати та відповідних надбавок за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди
ВСТАНОВИВ :
ОСОБА_4 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із позовом до Державної митної служби України, Вінницької митниці про визнання наказів Голови Державної митної служби України від 16.03.2010 року № 311-к та Вінницької митниці від 29.04.2010 року за № 70-к про звільнення ОСОБА_4 незаконними та їх скасування; поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Вінницької митниці з 29 квітня 2010 року та стягнення коштів за час вимушеного прогулу 100000 гривень моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після закінчення Челябінського вищого військового авіаційного училища штурманів, 24.02.1993 року він поступив на роботу в Вінницьку митницю на посаду інспектора вантажного відділу, з серпня 1993 року - старший інспектор вантажного відділу (далі - ВВ), з травня 1997 року - головний інспектор ВВ, з 1998 року - заступник начальника ВВ, з січня 1999 року - начальник ВВ, неодноразово виконував обов'язки заступника начальника Вінницької митниці.
В березні 2005 року призначений на посаду заступника начальника Житомирської митниці, в вересні 2005 року - перший заступник начальника Вадул-Сіретської митниці, в травні 2007 року повернувся на посаду заступника начальника Вінницької митниці.
ОСОБА_5 ДМСУ від 16.03.2010 за № 311-к, він звільнений з посади заступника начальника Вінницької митниці за п.1 ст.40 КЗпП України в зв'язку з виведенням зі штатного розпису митниці однієї посади заступника начальника Вінницької митниці.
Позивач вважає даний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, просив поновити його на посаді заступника начальника Вінницької митниці, виплатити заробітну плату з урахуванням усіх належних мені надбавок за час вимушеного прогулу та 100000 грн. моральної шкоди.
Ліквідація саме його посади є надуманою та штучною, не підтвердженою виробничою необхідністю та вмотивованим управлінським рішенням. Позивачу не було запропоновано рівноцінної посади, а посада начальника відділу контрольно-перевірочної роботи не визначена повноваженнями, колом обов'язків, тому він від неї відмовився.
В період тимчасової непрацездатності наказом Голови ДМСУ було знову введено другу посаду заступника начальника Вінницької митниці і призначено нову людину, при переважному праві зайняття цієї посади ОСОБА_4
30.03.2010 року позивач звернувся до Голови ДМСУ, де зазначив, що в зв'язку з упорядкуванням структури та штатного розпису Вінницької митниці з проханням призначити його на цю посаду. На його звернення не отримав ніякої відповіді. Відповідним наказом ДМСУ, ця посада була знову ліквідована вдруге.
16.03.2010 року в період перебування позивача на лікарняному, виконуючи т.в.о. Голови ДМСУ, заступник Голови ДМСУ ОСОБА_6 видав наказ № 311-к про його звільнення в зв'язку з виведенням зі штатного розпису митниці однієї посади заступника начальника Вінницької митниці.
Відповідними наказами ДМСУ штатний розпис Вінницької митниці неодноразово змінювався, посади заступників вводились та ліквідовувались. 07.05.2010 за № 11/1-1669-ЕП Вінницька митниця направила інформацію до Департаменту кадрового забезпечення та з питань запобігання корупції ДМСУ, про керівника Вінницької митниці та його заступників, де зазначено, що посади заступників є вакантними (одна з 08.04.2010, друга з 29.04.2010).
29.04.2010 року по виходу після хвороби об 11.30 від чергового по Вінницькій митниці на чергового по ДМСУ, факсимільним зв'язком, позивач відправив заяву на ім'я Голови ДМСУ про правомірність наказу ДМСУ від 16.03.2010 № 311-к про його звільнення по п 1. ст. 40 КЗпП України, так як друга посада заступника начальника Вінницької митниці вакантна, оскільки, наказом ДМСУ № 705-к від 27.04.2010 звільнено ОСОБА_7 з 28.04.2010 року з цієї посади. Про це ОСОБА_4 увідомив начальника Вінницької митниці ОСОБА_8 Відповіді на своє звернення від 29.04.2010 він також від ДМСУ не отримав.
29.04.2010 о 12.25, його ознайомили з наказом про звільнення тоді як посада заступника начальника Вінницької митниці - вільна.
Не дана оцінка та не взято до уваги його позитивна характеристика, яка викладена в поданні на ім'я голови ДМСУ начальником Вінницької митниці, не враховано жодних переваг, які він зафіксував у попередженні про вивільнення, а саме про пріоритети залишення на посади відповідно до ст.42 Кодексу законів про працю України (кваліфікація, наявність неповнолітніх дітей, стаж роботи на останньому місці, тощо).
Після закінчення військового училища позивач має лише один запис у трудовій книжці, тобто 17 років, безперервно, працював у митних органах, не мав жодних стягнень, окрім численних заохочень.
За направленням ДМСУ закінчив Національну академію державного управління при Президентові України та здобув кваліфікацію магістра державного управління.
Все це дає підстави стверджувати, що грубо порушено ст. 40 п. 1 та ст. 42 КЗпП оскільки, фактично, ніякого скорочення його посади немає і не було.
Порушені його трудові права та заподіяна значна матеріальна шкода, так як в 40 років, маючи немалий досвід та заслужений авторитет, а також бажання працювати - він залишився безробітним.
Тому, позивач вважає, що відповідачами порушені норми трудового законодавства України.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідачів в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у письмових запереченнях №21/1523 від 10.08.2010 року та №17/17-3544 від 07.09.2010 року, зазначивши, що звільнення з підстав, зазначених у п. 1 ст. 40 КЗпП України, допускається , якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу, а відтак, оскаржувані позивачем накази Державної митної служби України та Вінницької митниці є законними та обґрунтованими. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, з’ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд встановив наступні обставини справи.
З 29.07.1988 року по 24.07.1992 року ОСОБА_4 навчався в Челябінському вищому військовому авіаційному училищі штурманів.
ОСОБА_5 Митної служби України від 26.02.1993 року № 14-к був призначений інспектором Вінницької митниці з 24.02.1993р., що підтверджується записом в трудовій книжці.
ОСОБА_5 Митної служби України від 19.07.1993 року № 110-к був переведений на посаду старшого інспектора Вінницької митниці з 02.08.1993 року, з травня 1997 року - головний інспектор вантажного відділу (далі-ВВ), з 1998 року - заступник начальника ВВ, з січня 1999 року - начальник ВВ, неодноразово виконував обов'язки заступника начальника Вінницької митниці.
В березні 2005 року призначений на посаду заступника начальника Житомирської митниці, в вересні 2005 року - перший заступник начальника Вадул-Сіретської митниці, в травні 2007 року повернувся на посаду заступника начальника Вінницької митниці.
ОСОБА_5 Державної митної служби України від 16 березня 2010 року № 311-к у зв’язку із введенням в дію затвердженої структури та штатного розпису Вінницької митниці на 2009 рік наказом митниці від 07.08.09р. № 363 виведенням зі штатного розпису митниці однієї з посади заступника начальника Вінницької митниці позивача звільнено з посади заступника начальника Вінницької митниці із займаної посади відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, визначивши датою звільнення перший робочий день після закінчення тимчасової працездатності.
ОСОБА_5 Вінницької митниці від 29 квітня 2010 року № 70-к «Про повний розрахунок з ОСОБА_4В.» у зв’язку з його звільненням.
Звільненню позивача з роботи передувало таке.
14 вересня 2009 року відповідач попередив позивача про наступне вивільнення з посади заступника начальника Вінницької митниці та одночасно запропоновано посаду начальника відділу контрольно-перевірочної роботи Вінницької митниці Вінницької області.
Від указаної пропозиції позивач відмовився, що зумовило його звільнення.
Суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до пункту 7 Положення про Державну митну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року, Держмитслужба у межах своїх повноважень на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання. Пунктом 8 цього Положення визначено, що Держмитслужбу очолює Голова, який згідно з підпунктом 13 пункту 9 Положення самостійно призначає на посаду та звільняє з посади працівників Служби, регіональних митниць, митниць, спеціалізованих митних установ та організацій і за погодженням з Міністром фінансів призначає на посаду та звільняє з посади керівників регіональних митниць.
Отже, наказ від 16 березня 2010 року № 611-к в частині звільнення позивача з посади заступника начальника Вінницької митнці виданий Держмитслужбою в межах її повноважень. Водночас суд дійшов висновку про необґрунтованість зазначеного наказу в частині звільнення позивача з роботи, що обґрунтовується наступним.
Правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов’язки, порядок і умови проходження служби в митних органах України визначені, зокрема, Митним кодексом України, Законом України “Про державну службу України”, Положенням про порядок і умови проходження служби в митних органах України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 09 лютого 1993 року № 97.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України „Про державну службу” державна служба припиняється, передусім, із загальних підстав, передбачених Кодексом законів України про працю України (далі –КЗпП України).
Таким чином, позивач як державний службовець може бути звільнений з державної служби на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Згідно з указаною нормою КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому положеннями статті 36 КЗпП України передбачено, що припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. У разі реорганізації підприємства (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Пленум Верховного Суду України в пункті 19 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»роз'яснив судам, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не має можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.
Розірвання трудового договору проводиться з обов’язковим додержанням передбаченого статтею 49-2 зазначеного Кодексу порядку вивільнення працівників, відповідно до якого вони попереджаються про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці. Одночасно роботодавець пропонує працівникові роботу на тому ж підприємстві, в тій самій установі, організації за відповідною професією чи спеціальністю, а за відсутності роботи – іншу. При вивільненні працівника враховується його переважне право й перевага перед іншими у залишенні на роботі.
Рішення роботодавця або уповноваженого органу про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України працівника з роботи не можна вважати обґрунтованим, якщо відповідачем не виконано покладений на нього законом обов'язок щодо вжиття заходів до переведення звільненого працівника на іншу роботу, хоч така можливість була.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.
Як вбачається з матеріалів справи позивач з 14.12.2009 року по 28 квітня 2010 р. перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листом непрацездатності.
Таким чином відповідач в порушення вимог ч.3 ст.40 КЗпП України неправомірно 16 березня 2010 року виніс наказ по звільнення ОСОБА_4 в період перебування його на лікарняному. Факт звільнення ОСОБА_4 саме 16.03.2010 року підтверджується і змістом наказу Вінницької митниці № 70-к від 29.04.2010 року, де зазначено, що наказом Державної митної служби України від 16.03.2010 року № 311-к ОСОБА_4 звільнений із посади заступника начальника Вінницької митниці. Також, факт перебування ОСОБА_4 на лікарняному в день винесення наказу про звільнення 16.03.2010 року, підтверджується записом в наказі, що дата звільнення є перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності. Таке формулювання дати звільнення суперечить вимогам ст. 40 КЗпП України і є неприпустимим.
Відповідно до вимог ст. 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва праці -переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Позивачу при наявності немалого досвіду роботи, при наявності вакантних посад заступника начальника митниці, що підтверджується листом начальника відділу кадрової роботи (а.с.76) не було запропоновано вищезазначеної посади.
Крім того, звільняючи ОСОБА_4 з підстав передбачених ч.1 ст. 40 КЗпП України в зв’язку з змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників, після проведення повного розрахунку з працівником відповідно до наказу № 70-к від 29.04.2010 року, - 29.04.2010 року відповідно до листа начальника відділу кадрової роботи (а.с.76) його посада вказується в штатному розписі як вакантна. Таким чином, не встановлено фактичних змін в структурі та штатному розписі Вінницької митниці на 2009 рік від 31.07.2009 року за №17/6-240, як зазначено в попередженні про наступне вивільнення. Також, в попередженні ОСОБА_4 про наступне вивільнення з посади заступника начальника Вінницької митниці не зазначено з якого часу буде проводитись вивільнення, що в свою чергу не дає можливості вирахувати двохмісячний термін персонального попередження зазначений в ч.1 ст.49-2 КЗпП України. Також в попередженні про наступне вивільнення йде посилання на зміни в структурі та штатному розписі Вінницької митниці на 2009 рік, проте як фактичне звільнення відбулося в 2010 році в період дії нового штатного розпису.
Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 50, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Аналіз вищевказаних норм закону та доказів дає підстави стверджувати про порушення норм трудового законодавства відповідачами, що в свою чергу є підставою для визнання наказу Т.в.о. голови Державної митної служби України від 16 березня 2010 року №311-к та наказу начальника Вінницької митниці №70-к від 29.04.2010 року такими, що винесені в порушення ст.ст. 40, 42, 49-2 КЗпП України і підлягають скасуванню.
Що стосується відшкодування моральної шкоди, то відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Позивачем в позовній заяві не визначено в чому полягає моральна шкода та не обґрунтована вимога про її відшкодування. Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ :
Позовні вимоги задоволити частково.
Визнати протиправними та скасувати ОСОБА_5в.о Голови Державної митної служби України від 16 березня 2010 року №311-к та наказ начальника Вінницької митниці №70-к від 29 квітня 2010 року.
Поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Вінницької митниці .
Зобов'язати Вінницьку митницю нарахувати та виплатити ОСОБА_4 зарабітну плату за час вимушеного прогулу за період з 29 квітня 2010 року по 6 жовтня 2010 року.
Постанову суду про поновлення ОСОБА_4 на посаді заступника Вінницької митниці та зобов'язання нарахувати та виплатити кошти за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Зобов'язати Державну митну службу України протягом місяця з дня набрання постановою суду законної сили подати звіт про виконання рішення суду.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_4 документально підтверджений розмір судових витрат в розмірі 1000 гривень
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови оформлено: 06.10.10
Суддя Аліменко Володимир Олександрович
Суддів: Курко Олег Петрович
ОСОБА_1
06.10.2010