ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 жовтня 2010 р. Справа № 2-а-1957/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гонтарука Віктора Миколайовича, суддів Альчука Максима Петровича, Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1
до: Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області
про: визнання протиправними бездіяльності й окремих положень Постанови КМ України від 31.12.2005 року №1310 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів від 03.09.2005 року №865", стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів їх виплати
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області про визнання протиправними бездіяльності й окремих положень Постанови КМ України від 31.12.2005 року №1310 "Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів від 03.09.2005 року №865", стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовні вимоги позивача, яка з листопада 2002 року працює на посаді судді Замостянського районного суду м. Вінниці, мотивовані тим, що в порушення ст.130 Конституції України відповідачами протиправно допущено заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.01.2006 року по день розгляду справи. Як зазначила позивач, посадовий оклад, починаючи з вказаного періоду, неправомірно обраховувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332,00 грн., що встановлено Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Пункт 4-1 даної Постанови, яким передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України, Закону України "Про судоустрій України", Закону України "Про оплату праці", а тому був скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.
У відповідності до заявлених позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії суб’єктів владних повноважень - Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області при підготовці та затвердженні штатного розпису, нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 заробітної плати з 01.01.2006 року по день розгляду справи включно; стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_1 суми недонарахованої та невиплаченої заробітної плати з урахуванням рівня інфляції та індексації за несвоєчасно виплачену заробітну плату (втрати частини заробітної плати) за період з 01.01.2006 року по день розгляду справи включно.
Ухвалою суду від 14.05.2010 року провадження по справі відкрито та призначено до розгляду.
20.05.2010 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх.№10305) про призначення судово-бухгалтерської експертизи. Оскільки для визначення розміру сум, які підлягають стягненню та виплаті за позовною вимогою позивача, потрібні спеціальні бухгалтерські знання, судом 22.06.2010 року ухвалено рішення про призначення судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. У зв"язку із зазначеним провадження у справі зупинено - до отримання висновку експерта.
06.10.2010 року з Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов висновок економічної судово-бухгалтерської експертизи №1450 від 15.09.2010 року (вх.№21277) по даній адміністративній справі.
Враховуючи вказане, а також те, що обставина, яка була підставою для зупинення провадження у справі, відпала, судом ухвалою від 07.10.2010 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду.
В судове засідання 19.10.2010 року позивач не з’явилась. Про дату, час і місце судового засідання повідомлена завчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення №20264194 від 13.10.2010 року. Причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача - Державного казначейства України - в судове засідання також не з"явився. Про дату, час і місце судового засідання повідомлений завчасно і належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №2064178 від 15.10.2010 року. Причини неявки суду невідомі.
Представник відповідачів - Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області - в судове засідання не з"явилась, однак надала заяву (вх.№22352 від 19.10.2010 року) про розгляд справи без її участі на підставі поданих письмових заперечень (вх.№11649 від 07.06.2010 року).
Позиція Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області згідно вищевказаних письмових заперечень виражена в наступному.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року було внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці суддів", де п.4-1 було передбачено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Дане положення було передбачено актом (постановою) Кабінету Міністрів України, а тому Державна судова адміністрація України своїми актами (наприклад, наказом) не могла провести відповідні зміни та нарахувати заробітну плату позивачу в залежності від збільшуваних розмірів мінімальної заробітної плати.
Асигнування для збільшених окладів не були передбачені в Державних бюджетах України на 2006-2009 роки, а тому не були передбачені і у кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. З вищезазначених підстав бездіяльність Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області не може бути визнана протиправною та кошти не можуть бути стягнутими.
Відповідно до ч.2 ст. 44 Закону України "Про судоустрій України" розміри посадових окладів суддів встановлюються Кабінетом Міністрів України, тому Державна судова адміністрація України та територіальне управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області не мали та не мають правових підстав виконувати перерахунок розмірів посадових окладів суддів після винесення рішення про скасування п.4.-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865.
Разом з тим, Державною судовою адміністрацією України розроблено проект Постанови Кабінету Міністрів України щодо скасування обмеження при обчисленні про обчислення посадових окладів суддів, виходячи з мінімальної заробітної плати 332,00 грн. Однак відповідно до регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого КМУ від 18.07.2007 року №950, зазначений проект був надісланий на погодження до заінтересованих органів, а саме: Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства економіки України. Жодним із вказаних міністерств проект не погоджено.
Окрім того, відповідно п. 11 ст. 171 КАС України резолютивна частина постанови суду про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним невідкладно публікується відповідачем у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили. Відповідна постанова Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року, офіційно оприлюднена Кабінетом Міністрів України не була.
Водночас, поворот виконання зазначеного положення постанови з 01.01.2006 року неможливий, оскільки ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року було скасовано додаткову постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2008 року, якою допущено поворот виконання Постанови КМУ №865 від 03.09.2005 року, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2009 року.
Зазначене, на думку представника відповідачів, додатково свідчить про те, що не може бути визнана протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації у Вінницькій області, а також відсутні підстави для стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати з останніх.
З огляду на вищевказане, колегією суддів прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних доказів у відповідності до вимог ч.6 ст.128 КАС України в порядку письмового провадження.
Розглянувши адміністративну справу в порядку письмового провадження, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Указом Президента України "Про призначення суддів" від 11.11.2002 року №1001/2002 ОСОБА_2 призначена на посаду судді Замостянського районного суду м. Вінниці. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу від 22.01.2003 року ОСОБА_2 присвоєно позачергово черговий четвертий кваліфікаційний клас судді. Рішенням Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Житомирського апеляційного округу від 17.03.2006 року ОСОБА_2 присвоєно позачерговий другий кваліфікаційний клас судді. Постановою Верховної Ради України "Про обрання суддів" від 18.09.2008 року №524-VІ ОСОБА_2 обрано суддею Замостянського районного суду м. Вінниці безстроково.
Відповідно до ст. 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну Судову Адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України" визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
У відповідності до ст. 11 Закону України "Про статус суддів" та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року по справі №1-1/2004 про офіційне тлумачення положень ч.1 та ч.2 ст. 126 Конституції України та ч.2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Крім того, в рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі № 1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) зазначено, що положення ч.1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів визначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів згідно додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією Постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
21.12.2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів", якою встановлено, що для вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів, розміри посадових окладів яких визначаються залежно від кількості розмірів мінімальної заробітної плати згідно з постановами Кабінету Міністрів України № 510, 512, 513, 514, 516, 520, 521, 522, 523, 524 від 30.06.2005 року, № 865 від 03.09.2005 року та іншими нормативно-правовими актами, розміри посадових окладів встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати перерахунок не провадиться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 доповнено постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005.р пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Як видно з наведеного, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005р., постанова Кабінету Міністрів України № 1243 від 21.12.2005 року не відповідають нормам ч. 3 ст. 22, ст. 130, а також суперечать ст.ст. 11, 14 Закону України "Про судоустрій України".
З викладеного випливає, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації, а відтак, незаконною є заборона перерахунку посадових окладів у разі підвищення мінімальної заробітної плати, оскільки при введенні останньої у зв'язку із зростанням індексу споживчих цін погіршується рівень належного забезпечення суддів, що є недопустимим.
Протиправність п. 4-1 Постанови КМУ №865 від 03.09.2005р. встановлена постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року (справа № 2-а-84/7) за позовом ОСОБА_3 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного Казначейства України, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року, стягнення заробітної плати та моральної шкоди. Цією постановою визнано протиправним та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 року вказана постанова та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року залишені без змін, та набрали законної сили.
Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів; пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Зазначені судові рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" офіційно оприлюднені на веб-порталі судової влади України, крім того, посилання на ці судові рішення міститься і в самих оскаржуваних постановах Кабінету Міністрів України.
Як вбачається з мотивувальних частин вищевказаних судових рішень, суди визнаючи незаконними та скасовуючи окремі положення постанов Кабінету Міністрів України №№ 865, 1243, 1310 виходили з того, що дані частини нормативно-правових актів, якими встановлювався порядок та розмір нарахування заробітної плати судді, обмежують обсяг гарантій незалежності суддів, встановлених Конституцією та законами України.
Рішеннями вказаних вище судів фактично відновлено визначений постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" обсяг прав суддів на належну оплату праці.
Вказані судові рішення у відповідності до ч. 1 ст. 72, ч. 1 ст. 254 КАС України, мають преюдиційне значення при вирішенні даної справи, а тому обставини, встановлені ними враховуються судом при розгляді та вирішенні справи.
Отже, дійсно з 01.01.2006 року для розрахунку заробітної плати суддів, гарантований мінімальний посадовий оклад судді, мав відповідати кількості мінімальних заробітних плат, визначених відповідною схемою посадових окладів суддів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 року з подальшим перерахунком відповідно до зростання мінімальної заробітної плати, розмір якої встановлено Верховною Радою України у Законі України про державний бюджет на відповідних рік. При цьому, застосування для нарахування заробітної плати суддям положень постанов Кабінету Міністрів України №1243 від 21.12.2005 року та № 1310 від 31.12.2005 року є неправомірним, оскільки обмежує обсяг гарантованих Конституцією та законами України прав щодо оплати праці судді.
Проте судом встановлено, що, всупереч викладеному, нарахування посадового окладу позивача проводилось виходячи із розміру 332 грн., хоча розмір мінімальної заробітної плати за 2006-2010 роки постійно змінювався.
Так, Законами України "Про державний бюджет" на 2006р. 2007р., 2008р., 2009 р., 2010 р. встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році (з 01.01.- 350 грн., з 01.07. –375 грн., з 01.12. –400 грн.); у 2007 році (з 01.07.- 420 грн., з 01.12. –450 грн.); у 2008 році (з 01.01.- 515 грн., з 01.07. –525 грн.); у 2009 році (з 01.04.- 625 грн., з 01.07.- 630 грн., з 01.10.- 650 грн., з 01.11.- 744 грн.), у 2010 році (з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07.- 888 грн.).
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості заробітної плати.
З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати виникла з 01.01.2006 року.
Відповідно до ч.1 ст.81 КАС України для визначення розміру сум, які підлягають стягненню та виплаті за позовною вимогою позивача з 01.01.2006 року, судом 22.06.2010 року ухвалено рішення про призначення судово-бухгалтерської експертизи, проведення якої доручено Вінницькому відділенню Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
06.10.2010 року з Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду надійшов висновок економічної судово-бухгалтерської експертизи №1450 від 15.09.2010 року (вх.№21277) по даній адміністративній справі, відповідно до якого документально підтверджено суму заборгованості по заробітній платі за період з 01.01.2006 року по 01.05.2010 року в сумі 91898,08 грн.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Так, відповідно до висновку Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз економічної судово-бухгалтерської експертизи №1450 від 15.09.2010 року документально підтверджено суму заборгованості компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.01.2006 року по 01.05.2010 року в сумі 17071,75 грн.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.01.2006 року по день розгляду справи. Однак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, оскільки, з наданого в матеріали справи експертного висновку та розрахунків до нього, судом встановлена сума заборгованості тільки за період з 01.01.2006 року по 01.05.2010 року.
Зокрема, відповідно до наданих розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати за період з з 01.01.2006 року по 01.05.2010 року, яка підлягає виплаті позивачу, становить 108969,83 грн.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо непогашення заборгованості перед позивачем по заробітній платі, судом встановлено наступне.
Згідно ст. 126 Закону України "Про судоустрій України", Державна судова адміністрація України здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів. Відповідно до ч.1 ст. 128 вказаного Закону, Територіальні управління державної судової адміністрації є територіальними органами Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ст. ст. 120, 126, а також Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій України", п. 3 до Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" № 182 від 3 березня 2003 року, що діяв до 23.06.2009 року (надалі - Положення № 182), Державна судова адміністрація України з 01.01.2003 року є головним розпорядником бюджетних асигнувань, які передбачені на утримання судової влади. На Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи. Основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, ч. 4 Положенням № 182 встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: організовує планово-фінансову роботу та бухгалтерський облік у судах, інших органах і установах судової системи та ДСА України, затверджує їх кошториси та штатні розписи (п. 11 ч. 4); готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування (п. 12 ч. 4); виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України (п. 13 ч. 4); здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів (п. 14 ч. 4).
З огляду на вказане, Державна судова адміністрація України, як суб’єкт владних повноважень, після набрання законної сили постановою Печерського районного суд м. Києва від 19.03.2007 року у справі № 2-а-84/7, постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 р. (справа № 2/174), була зобов’язана в межах наданих повноважень вжити заходів, спрямованих на виконання цих рішень. Зокрема, бюджетні запити розпорядника бюджетних коштів мали формуватися Державною судовою адміністрацією України з огляду на скасування п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів".
Оскільки саме Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, затверджує штатні розписи, в яких визначає розмір посадового окладу судді, остання внаслідок допущеної бездіяльності та неврахування вищевказаних судових рішень порушила права позивача на отримання належної заробітної плати.
Внаслідок допущеної бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, перед позивачем утворилась заборгованість по заробітній платі в сумі 134226,96 грн. і Державна судова адміністрація України, Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області протиправно не вжили заходів до погашення цієї заборгованості.
Оцінивши надані сторонами докази та матеріали справи у їх сукупності, суд дійшов висновку, що доказів які б спростовували вищезазначене не надано, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо непогашення заборгованості перед суддею Ковальською І.М. по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати підлягають задоволенню.
Так, статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п.1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п.4 вказаного Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Крім того, ч.ч.1,2 ст.21 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а тому не є тим учасником бюджетного процесу, який у спірних правовідносинах повинен нести відповідальність.
Натомість, відповідно до ст. ст. 120,126, 128 Закону України "Про судоустрій", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Положення про Державну судову адміністрацію України, функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування видатків на матеріальне забезпечення суддів виконує Державна судова адміністрація України та її територіальні відділення.
Водночас, Законом України “Про Державний бюджет на 2010 рік” Державній судовій адміністрації встановлюється відповідне бюджетне призначення за програмою “Виконання рішень судів на користь суддів”, а тому видатки з Державного бюджету на виконання даного судового рішення має здійснюватись за цією бюджетною програмою.
Враховуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 163 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність встановлення Державному казначейству України строку для подання звіту про виконання постанови суду в частині проведення видатків з Державного бюджету, передбачених Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", на виконання даного судового рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України та Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області, а також стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Оскільки позивачем не надано суду документального підтвердження понесених судових витрат по оплаті експертних послуг, а саме в матеріалах справи не міститься квитанції про оплату за проведення експертизи, суд вважає, що вказані витрати не підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України на підставі ч.1 ст. 94 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, ст. ст. 32, 35 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Положенням про Міністерство фінансів України, Указом Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України", ст.ст. 14, 126 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддям", постановою КМ України від 03.03.2006р. № 248 "Про внесення змін до деяких постанов КМ України з питань оплати праці суддів", Законом України “Про аудиторську діяльність”, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 11, 44, 45 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення правовідносин, ст. ст. 129, 130 Конституції України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області щодо не повного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати судді Замостянського районного суду м. Вінниці Ковальській Ірині Анатоліївні.
Стягнути з Державної судової адміністрації Українина користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) 108969,83 грн. (сто вісім тисяч дев"ятсот шістдесят дев"ять гривень вісімдесят три копійки) заборгованості по заробітній платі, компенсації у зв"язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати.
Зобов"язати Державне казначейство України провести видатки з Державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" по даному судовому рішенню.
Встановити Державному казначейству України тримісячний строк для подання до суду звіту про виконання постанови суду в частині проведення видатків з Державного бюджету, передбачених Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" на виконання даної постанови.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити
Постанова може бути оскаржена в порядок та строки, передбачені ст. 186 КАС України, та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено: 25.10.10
Головуючий суддя /підпис/ ОСОБА_4
Судді: Альчук Максим Петрович
ОСОБА_5
Копія вірна.
Суддя:
Секретар:
19.10.2010