ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
____________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 жовтня 2010 р. Справа № 2-а-2679/10/0270
Вінницький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Гонтарука Віктора Миколайовича, суддів Загороднюка Андрія Григоровича, Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи:
за позовом: ОСОБА_1
до: Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України
про: стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів їх виплати
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв"язку з порушенням термінів їх виплати.
Позовні вимоги позивача, яка з серпня 2003 року працює на посаді судді Староміського районного суду м. Вінниці, мотивовані тим, що в порушення ст.130 Конституції України відповідачами протиправно допущено заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.12.2006 року по день розгляду справи. Як зазначила позивач, посадовий оклад, починаючи з вказаного періоду неправомірно обрахувався виходячи із розміру мінімальної заробітної плати в сумі 332 грн., що встановлено Постановою КМУ України №865 від 03.09.2005 року. Пункт 4-1 даної Постанови, яким передбачався розмір мінімальної заробітної плати для обчислення посадових окладів суддів, суперечить діючому законодавству, зокрема Конституції України, Закону України "Про судоустрій України", Закону України "Про оплату праці", а тому був скасований постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, яка набрала законної сили.
У відповідності до заявлених позовних вимог позивач просить визнати протиправними дії суб’єктів владних повноважень - Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, щодо допущення ними заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати.
Ухвалою суду від 29.06.2010 року провадження по справі відкрито та призначено до розгляду.
02.07.2010 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх.№14164) про призначення судової економіко-бухгалтерської експертизи. Оскільки для визначення розміру сум, які підлягають стягненню та виплаті за позовною вимогою позивача потрібні спеціальні бухгалтерські знання, судом 07.07.2010 року ухвалено рішення про призначення судової економіко-бухгалтерської експертизи, проведення якої згідно клопотання позивача доручено ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал". У зв"язку із зазначеним провадження у справі зупинено - до отримання висновку експерта.
14.09.2010 року з ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал" до суду надійшов висновок судово-економічної експертизи №5 від 08.09.2010 року (вх.№19581) по даній адміністративній справі.
Враховуючи вказане, а також те, що обставина, яка була підставою для зупинення провадження у справі, відпала, судом ухвалою від 27.09.2010 року провадження у справі поновлено та призначено до розгляду.
В судове засідання позивач не з’явилась, проте надала заяву (вх.№21104 від 04.10.2010 року), в якій просить розгляд справи провести без її участі.
Представник відповідача - Міністерства фінансів України - в судове засідання 08.10.2010 року не з"явився. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений завчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення б/н від 01.10.2010 року. Однак позиція Міністерства фінансів України відома з поданих до суду письмових заперечень (вх.№15231 від 15.07.2010 року), в яких зазначено наступне.
Статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України. Законами України про Державний бюджет України на відповідні роки видатки судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі та фактично здійснені Державним казначейством України на 100% від плану.
З 01.01.2003 року головним розпорядником коштів, передбачених видатків в державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду та здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апарату судів.
Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту Державного бюджету України, згідно з вимогами Міністерства фінансів України.
Відповідно до ст.32 Бюджетного кодексу України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України.
Згідно з Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим Постановою КМУ від 27.12.2006 року №1837, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України і основним його завданням є розроблення та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики і розроблення проекту Державного бюджету України.
Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.
Таким чином, на думку Міністерства фінансів України, Бюджетний кодекс України та Положення про Міністерство фінансів України не передбачають підстав для стягнення з Міністерства фінансів України на користь позивача заборгованості по заробітній платі, матеріальної допомоги та інших надбавок. А тому позовні вимоги до Міністерства фінансів України не підлягають задоволенню.
Окрім того, в даних запереченнях представник Міністерства фінансів України просив розглянути справу за його відсутності.
Представник відповідача - Державної судової адміністрації України - в судове засідання не з"явився, повноважного представника до суду не направив, заперечень проти позову не подав. Про дату, час і місце судового засідання повідомлений завчасно і належним чином - факсограма від 29.09.2010 року, що долучена до матеріалів справи.Причини неявки суду невідомі.
Представник відповідача - Державного казначейства України - в судове засідання також не з"явився, повноважного представника до суду не направив. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений завчасно і належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення б/н від 04.10.2010 року та факсограма від 29.09.2010 року, що долучені до матеріалів справи. Позиція Державного казначейства України відома суду з поданих письмових пояснень (вх.№14880 від 12.07.2010 року), в яких зазначається наступне.
Статтею 95 Конституції України встановлено, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України.
Згідно ч.1, 2 ст.21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні особи, що не мають статуса бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджених коштів.
В даному випадку, керуючись ст. 120, 126 Закону України "Про судоустрій України" та Положенням про Державну судову адміністрацію України, затвердженим Постановою КМУ від 14.01.2009 року №14, Державна судова адміністрація України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів, фінансового забезпечення суддів.
Згідно ст.48 Бюджетного кодексу України та п.1 ч.4 Положення про Державне казначейство України, затвердженого Постановою КМУ від 21.12.2005 року №1232 казначейство здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Отже, в даному випадку законних підстав для вирішення питань про взаємовідносини позивача з Державним казначейством України немає.
Враховуючи викладене, представник Державного казначейства України просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог щодо Державного казначейства України та слухати справу без представника Державного казначейства України.
Згідно ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб"єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин або без повідомлення ним про причини неприбуття розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
З огляду на вищевказане, колегію суддів прийнято рішення про розгляд справи за відсутності сторін на підставі наявних доказів у відповідності до вимог ч.6 ст.128 КАС України в порядку письмового провадження.
Розглянувши адміністративну справу у відкритому судовому засіданні, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 призначено на посаду судді Староміського районного суду м. Вінниці 04.08.2003 року Указом Президента України №802/2003 від 04.08.2003 року, де вона і працює по теперішній час. Постановою Верховної Ради України від 18.12.2008 року №695-VI позивач обрана на посаду судді Староміського районного суду м. Вінниці безстроково.
Посадовий оклад судді Староміського районного суду м. Вінниці Нечипорук Л.Ф. встановлено в розмірі 2490,00 грн.
Розмір вказаних посадових окладів визначено схемою посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів, відповідно до додатку 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" в розрахунку відповідно 7,5 мінімальних заробітних плат. При цьому розмір посадових окладів встановлено виходячи із 332 грн. мінімальної заробітної плати.
Відповідно до ст. 95 Кодексу законів про працю України, мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до ст. ст. 9 і 10 Закону України "Про оплату праці".
Згідно із ст.9 Закону України "Про оплату праці", яка визначає умови визначення розміру мінімальної заробітної плати, розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров’я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 10 цього ж закону встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди, та переглядається залежно від зміни розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Законами України "Про державний бюджет України" на 2006, 2007, 2008, 2009 роки, а також Законом України "Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати" встановлені наступні розміри мінімальної заробітної плати: у 2006 році: з 01.01. - 350 грн., з 01.07. - 375 грн., з 01.12. - 400 грн.; у 2007 році: з 01.01. - 420 грн., з 01.12. - 450 грн.; у 2008 році: з 01.01. - 515 грн., з 01.04. - 525 грн., з 01.10. - 545 грн., з 01.12. - 605 грн.; у 2009 році: з 01.01. - 605 грн., з 01.04. - 625 грн., з 01.07. - 630 грн., з 01.10. - 650 грн., з 01.11. - 744 грн.; у 2010 році: з 01.01. - 869 грн., з 01.04. - 884 грн., з 01.07. - 888 грн.
Як вбачається з позовної заяви та наданих письмових заперечень проти позову, сторони не оспорюють наявності обставин, встановлених у рішенні Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КАС України, згідно з якою обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.
Щодо розміру заявлених позовних вимог суд дослідив подані позивачем розрахунки сум заборгованості заробітної плати.
З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати виникла з 01.12.2006 року.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідачів та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У державному бюджеті для реалізації цього завдання окремо визначаються видатки на утримання судів та оплату праці суддів. Відповідно до Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, організаційне забезпечення судів загальної юрисдикції покладено на Державну судову адміністрацію України та її територіальні управління.
Статтею 14 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що однією з гарантій самостійності судів і незалежності суддів є належне матеріальне та соціальне забезпечення судді.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, та рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року у справі № 1-1/2004, про офіційне тлумачення положень ч. 1 та ч. 2 ст. 126 Конституції України та ч. 2 ст. 3 Закону України "Про статус суддів", гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані або занижені без відповідної компенсації. По своїй суті пільги, компенсації і гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів, або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається. Надання суддям таких пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від бюджетного фінансування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці суддів" затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих Спеціалізованих судів, апеляційних і місцевих судів, згідно з додатку 1-6. Посадові оклади, передбачені цією постановою встановлювались, виходячи із кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року пунктом 4-1 такого змісту: "Установити, що розміри посадових окладів передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться."
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2007 року, що набула законної сили згідно ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2007 року у справі за позовом ОСОБА_2 до держави Україна, Кабінету Міністрів України, Державного казначейства України, Державної судової адміністрації України, про визнання протиправною бездіяльності та окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 року визнано протиправною та скасовано п. 4-1 постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів". Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2009 р. згадані судові рішення залишені без змін.
Таким чином, суд вважає, що вказаними рішеннями в повному обсязі відновлено положення Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів" у співвідношенні посадових окладів до розміру мінімальної заробітної плати, яка набрала чинності з 01.01.2006 року. Тобто, розмір посадового окладу суддів повинен встановлюватись виходячи з розміру мінімальної заробітної плати помноженому на відповідний коефіцієнт та змінюватись відповідно зі зміною розміру заробітної плати.
В рішенні Конституційного Суду України від 24.06.1999 року № 6-рп/99 у справі про фінансування судів зазначено, що видатки державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя згідно із законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, гарантії незалежності суддів не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів гарантується державою.
В рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, справа №1-15/2002 (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій), положення ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 130 Конституції України у взаємозв’язку із положеннями ст. 11, 44 Закону України "Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна врахувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний фінансовий рік. Зменшення (в тому числі шляхом зупинення дії окремих нормативних актів) видатків Державного бюджету на фінансування судів і суддів не забезпечує повного і незалежного здійснення правосуддя, нормального функціонування судової системи, що може призвести до зниження довіри громадян до державної влади, загрожувати реалізації гарантованого Конституцією України права людини і громадянина на судовий захист.
Статтею 123 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність, визначається відповідно до закону про статус суддів та інших нормативно-правових актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.
З викладеного вбачається, що норми, які регулюють матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені відповідно ст. ст. 44, 45 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації.
При цьому судом з’ясовано, що нарахування заробітної плати позивачеві проводилось без врахування відповідних положень, тобто не на підставі, що передбачено Конституцією та законами України, у зв’язку з чим утворилась відповідна заборгованість.
Статтею 34 Закону України "Про оплату праці" передбачена компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати. Відповідно до Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1427, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати заробітної плати, нарахованої працівникові за період роботи починаючи з 01.01.1998 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" встановлено, що починаючи з березня 2003 року індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку), щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Таким чином за втрату частини заробітної плати у зв’язку з порушенням термінів її виплати позивач має право на компенсацію та індексацію.
Відповідно до ч.1 ст.81 КАС України для визначення розміру сум, які підлягають стягненню та виплаті за позовною вимогою позивача з 01.12.2006 року, ухвалою суду від 07.07.2010 року призначено судову економіко-бухгалтерську експертизу, проведення якої згідно клопотання позивача доручено ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал".
14.09.2010 року з ТОВ "Консалтинг-центр Професіонал" до суду надійшов висновок судово-економічної експертизи №5 від 08.09.2010 року (вх.№19581) по даній адміністративній справі, відповідно до якого документально підтверджено суму заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати за період з 01.12.2006 року по 01.08.2010 року в розмірі 123139,52 грн.
Як вбачається з позовної заяви, позивач просить суд стягнути заборгованість по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів їх виплати за період з 01.12.2006 року по день розгляду справи. Однак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, оскільки, з наданого в матеріали справи експертного висновку та розрахунків до нього, судом встановлена сума заборгованості тільки за період з 01.12.2006 року по 01.08.2010 року.
Зокрема, відповідно до наданих розрахунків, сума заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати за період з з 01.12.2006 року по 01.08.2010 року, яка підлягає виплаті позивачу, становить 123139,52 грн.
Суд вважає, що причиною невиплати вказаних коштів є бездіяльність Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України.
Так, згідно ст.126 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Державна судова адміністрація України здійснювала матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Відповідно до ч.2 п.1 Указу Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України" від 03.03.2003 року на Державну судову адміністрацію України покладено обов’язок щодо організаційного забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, інших органів та установ судової системи, а ч. 4 п. 3 даного Указу передбачає, що основним завданням ДСА України є здійснення матеріального і соціального забезпечення суддів та працівників судів.
Крім того, п. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: готує матеріали для формування пропозицій до державного бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування; виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування, інших органів і установ судової системи та ДСА України; здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів, у тому числі суддів у відставці, а також працівників апаратів судів.
Так як Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, тому несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду. А оскільки остання не виконала в повному обсязі вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року щодо нарахування та виплати заробітної плати та щомісячного грошового утримання позивачу, в її діях вбачаються очевидні ознаки бездіяльності, яка, виходячи з обставин справи, є протиправною.
Відповідно до Положення про Міністерство фінансів України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 р. №1837, Міністерство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України та цим Положенням.
Згідно з даним Положенням Міністерство фінансів України, зокрема, забезпечує підготовку проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період; розроблення в установленому порядку проекту Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, прогнозних показників зведеного бюджету України, організацію роботи, пов’язаної із складенням та виконанням Державного бюджету України, координацію діяльності учасників бюджетного процесу.
Відповідно до положень ст. 32 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів України. Міністр фінансів України відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України, визначає основні організаційно-методичні засади бюджетного планування, які використовуються для бюджетних запитів і розроблення пропозицій проекту Державного бюджету України.
Головні розпорядники бюджетних коштів, згідно ст. 35 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, організовують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.
Міністерство фінансів України, відповідно до покладених на нього завдань і повноважень, на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету України, проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабміну.
Міністерству фінансів України, як державному органу, був відомий зміст постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року "Про оплату праці суддів", а відтак при аналізі бюджетних запитів розпорядника бюджетних коштів - ДСА України, мало б бути перевірено їх відповідність вимогам зазначеної постанови та здійснено відповідне коригування.
Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Державного казначейства України.
Так, статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України розрахунково-касового обслуговування розпорядників бюджетних коштів.
Відповідно до п.1, 3 Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1232 від 21.12.2005 року, Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується основним завданням забезпечення казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, що передбачає, в тому рахунку розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів.
Згідно з п.4 вказаного Положення, Казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних з міжнародними фінансовими організаціями проектів через систему електронних платежів Національного банку.
Крім того, ч.ч.1,2 ст.21 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не здійснює розподіл коштів за напрямками видатків щодо матеріального забезпечення суддів, а тому не є тим учасником бюджетного процесу, який у спірних правовідносинах повинен нести відповідальність.
Натомість, відповідно до ст. ст. 120,126, 128 Закону України "Про судоустрій", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Положення про Державну судову адміністрацію України, функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансування видатків на матеріальне забезпечення суддів виконує Державна судова адміністрація України та її територіальні відділення.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суб’єкти владних повноважень зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, суд вважає, що права та інтереси позивача підлягають захисту шляхом визнання протиправною відповідної бездіяльності Державної судової адміністрації України та Міністерства фінансів України, а також стягнення на користь позивача заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини заробітної плати в зв’язку з порушенням термінів їх виплати в сумах, визначених наявними у справі розрахунками.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Оскільки позивачем не надано суду документального підтвердження понесених судових витрат по оплаті експертних послуг, а саме в матеріалах справи не міститься квитанції про оплату за проведення експертизи, суд вважає, що вказані витрати не підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок Державного бюджету України на підставі ч.1 ст. 94 КАС України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в матеріалах справи відсутні докази понесених ним судових витрат, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для такої компенсації.
Керуючись ст.ст. 2, 11, 70, 71, 72, 79, 86, 94, 122, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, ст. ст. 32, 35 Бюджетного кодексу України, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, Положенням про Міністерство фінансів України, Указом Президента України "Про Положення про Державну судову адміністрацію України", ст.ст. 14, 126 Закону України "Про судоустрій України", який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005р. "Про оплату праці суддям", постановою КМ України від 03.03.2006р. № 248 "Про внесення змін до деяких постанов КМ України з питань оплати праці суддів", Законом України “Про аудиторську діяльність”, постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення", Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 1427, ст. 34 Закону України "Про оплату праці", ст.ст. 11, 44, 45 Закону України "Про статус суддів", який діяв на момент виникнення правовідносин, ст. ст. 129, 130 Конституції України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо неповного обсягу нарахування та виплати заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати в зв'язку з порушенням термінів її виплати судді Староміського районного суду м. Вінниці Нечипорук Людмилі Федорівні.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства фінансів України щодо неврахування при розробленні проектів Державного бюджету України на 2006 - 2009 роки вимог постанови Кабінету Міністрів України №865 від 03.09.2005 р. "Про оплату праці суддів".
Стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державного казначейства України на розрахункові рахунки Державної судової адміністрації України для виплати ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі та компенсації у зв'язку з порушенням термінів виплати частини заробітної плати за період з 01.12.2006 року по 01.08.2010 року в розмірі 123139,52 грн. (сто двадцять три тисячі сто тридцять дев"ять гривень п"ятдесят дві копійки)
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в порядок та строки, передбачені ст. 186 КАС України, та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено: 13.10.10
Головуючий суддя Гонтарук Віктор Миколайович
Судді: Загороднюк Андрій Григорович
ОСОБА_3
08.10.2010