Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Постанова
Іменем України
16.09.2009 Справа № 2-а-189/09/9/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Горошко Н.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Омельченка В. А.
секретар судового засідання Олефіренко О.В.
за участю:
позивач - ОСОБА_1 (НОМЕР_1, виданий Київським РВ Сімферопольським МУ ГУ МВС України в Криму від ІНФОРМАЦІЯ_1) представник відповідача - Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Цикуренко А.С.) від 10.03.09 у справі № 2а-189/09/9/0170
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим (вул. Гагаріна, 14-а, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95000)
про зобов'язання до вчинення певних дій
ВСТАНОВИВ:
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.03.09 у справі № 2а-189/09/9/0170 позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим про зобов'язання до вчинення певних дій задоволено частково.
Відмовлено ОСОБА_1 у поновлені строку звернення до адміністративного суду з позовом щодо стягнення щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік, січень-листопад 2007 року.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 року у сумі 124 грн. 53 коп.; за період з червня по грудень 2008 року у сумі 684 грн. 50 коп.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 27,00грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановою суду, Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим звернулося з апеляційною скаргою, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права та просить її скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.05.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополя м. Сімферополь Автономної Республіки Крим.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
В судове засідання представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи за відсутності нез'явившогося представника відповідача, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Заслухавши доповідача по справі, пояснення позивача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 (а.с. 6), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яке передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем за 2006, 2007 роки позивачу підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, а у 2008 році -виплачувалося не в повному обсязі, що відповідачем не заперечується.
Відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України № 2195-IV.
Статтею 111 Закону України № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України № 2195-IV виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України № 489-V.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 (далі -Закон України № 107-VІ) текст статті 6 Закону України № 2195-IV викладений в такій редакції: “Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України № 107-VI визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
При розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України № 2195-IV, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленого статтею 6 Закону України № 2195-IV, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України № 489-V та №107-VІ, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Таким чином, стаття 6 Закону України № 2195-IV діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України № 489-V розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, становить з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
Частиною третьою статті 62 Закону України № 489-V встановлено, що у 2007 році для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України № 489-V, збільшений на 1 відсоток.
Статтею 58 Закону України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем позов подано до суду 09.01.2009, тобто після спливу річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не надавши суду доказів поважності причини його пропуску.
Відповідач у запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99,100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду (а.с. 15).
За таких підстав судом першої інстанції з урахуванням зазначених положень правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про нарахування недоплаченої щомісячної державної допомоги за 2006 рік та за період з січня по листопад 2007 року.
Позовні вимоги за період з січня по травень 2008 року не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем спірна допомога в цей період виплачувалась у встановленому Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” № 107-VI від 28.12.2007 розмірі, який був визначений неконституційним лише 22.05.2008.
Статтею 58 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України № 2195-IV, є Пенсійний фонд України.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення позову, в межах заявлених позовних вимог, в частині зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити позивачу підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, дітям війни за грудень 2007 року (в межах строку позовної давності) та з червня по грудень 2008 року (після прийняття Рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України №2195-IV.
Проте, при проведенні розрахунку суд помилково виходив з прожиткового мінімуму за червень 2008 року для осіб, які втратили працездатність, у сумі 482,00грн., тоді як прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність за червень 2008 року складає 481,00грн.
Відповідно сума підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, яка підлягає сплаті позивачу за червень 2008 року становить 96,20грн.(481,00х30)-48,10грн.
Отже на користь позивача підлягає виплата щомісячної державної соціальної допомоги за грудень 2007 року у сумі 124 грн.53коп., за період з червня по грудень 2008 року у сумі 684 грн. 20 коп.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні.
Керуючись статтями 195, 196, п. 2 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 201, п. 2 ч. 1 ст. 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Сімферополь Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 10.03.09 у справі № 2а-189/09/9/0170 змінити.
Пункт третій резолютивної частини викласти у наступній редакції:
"Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі у м. Сімферополі Автономної Республіки Крим нарахувати та сплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за грудень 2007 року у сумі 124 грн. 53 коп.; за період з червня по грудень 2008 року у сумі 684 грн. 20 коп.".
В решті постанову суду залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена згідно ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Н.П.Горошко
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис В.А.Омельченко
Повний текст судового рішення виготовлений 21.09.09
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Н.П.Горошко