ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2010 р. Справа № 2-а-2809/10/0270 м. Вінниця

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,

при секретарі судового засідання: Подолян Н.В.

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1А, ОСОБА_2,

відповідача : ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 ОСОБА_4

до: Вінницької регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача державного - підприємства "Вінницьке лісове господарство"

про: визнання протиправним рішенням та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 ОСОБА_4 звернувся у Вінницький окружний адміністративний суд з позовом до Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр земельного державного кадастру», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача – Державного підприємства «Вінницьке лісове господарство», про визнання протиправним рішення щодо відмови у проведенні скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001481 від 09.04.2001 року та зобов’язання провести скасування державної реєстрації зазначеного вище державного ОСОБА_4.

Ухвалою суду від 05.07.2010 року за вказаним позовом відкрито провадження у адміністративній справі та призначено засідання з її розгляду.

Адміністративний позов обґрунтований наступним.

З дозволу управління лісового господарства та з відому Некрасівської сільської ради Вінницького районну Вінницької області позивачем на земельній ділянці площею 0,2 га було розміщено вулики з бджолами та збудовано дерев’яні будівлі для утримання інвентарю. Придатність даної земельної ділянки для відповідного цільового використання була підтверджена актом від 30.11.2005 року та позитивними висновками Вінницької районної СЕС від 21.10.2005 року №1252, Вінницької регіональної екологічної інспекції від 03.11.2005 року №3/123, Відділом містобудування і архітектури Вінницької районної державної адміністрації від 20.10.2005 року №322, Вінницької районного відділу земельних ресурсів від 29.03.2006 року №04-133.

З листа Некрасівської сільської ради від 21.12.2007 року за №653 позивачеві стало відомо про те, що у 2001 році рішенням 17 сесії 3 скликання Некрасівської сільської ради земельну ділянку, що розташована за межами населеного пункту, в тому числі і земельну ділянку, на якій знаходилося господарство позивача, було передано у постійне землекористування Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство».

Позивач, не погоджуючись із даною обставиною, оскаржив зазначене рішення Некрасівської сільської ради до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.12.2008 року у справі №2-а-637/08 визнано протиправним та скасовано рішення Некрасівської сільської ради про затвердження державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство».

Згодом, рішенням Вінницького районного суду від 11.06.2009 року у справі №2-512/09 було визнано недійсним акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство».

На підставі вище згаданих рішень, позивач звернувся до відповідача для проведення скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001481 від 09.04.2001 року з метою оформлення власних прав на земельну ділянку, однак отримав відмову, яка була мотивована тим, що рішення зазначених вище судів не несуть зобов’язального характеру щодо зобов’язання відповідача провести реєстрацію скасування даного акта, відтак підстав для її проведення немає.

ОСОБА_4 з огляду на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вважає дану відмову протиправною та необґрунтованою, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав із зазначеними вище позовними вимогами.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в повному обсязі, просив суд його задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надавши суду письмові заперечення, які суд долучив до матеріалів адміністративної справи (а.с.37). Зазначив, що в силу вимог ст.ст. 16, 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для державної реєстрації прав є, зокрема, рішення суду, що набрало законної сили. Однак, щоб розпочати сам процес державної реєстрації прав необхідна заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб. А оскільки, позивач не є правонабувачем, ні стороною правочину, крім того, і згоди від ДП «Вінницьке лісове господарство», яке до моменту скасування ОСОБА_4 є землекористувачем, на його скасування не надходило, підстав для проведення скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею, яка була передана третій особі, немає.

Таким чином, в задоволенні позовних вимог відповідач просив відмовити.

Представник третьої особи проти позову також заперечив з аналогічних підстав.

Крім того, під час судового засідання за заявою представника відповідача судом було уточнено назву відповідача з Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України в особі Вінницької регіональної філії на Вінницьку регіональну філію державного підприємства «Центр земельного державного кадастру».

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно і повно дослідивши та вивчивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Як вбачається із листа Вінницького обласного управління лісного господарства та лісозаготовок від 27.02.1985 року №02-60/576 ОСОБА_1 рекомендовано виписати лісові білети на право розміщення пасік та території Вінницького лісхозу (а.с.8).

В матеріалах адміністративної справи містяться наступні документи, які підтверджували придатність виділеної позивачеві земельної ділянки на підставі лісових білетів для розміщення пасік:

- акт обстеження земель лісового фонду, що передбачається надати в оренду від 30.11.2005 року (а.с.10-12);

- висновок Вінницької районної СЕС від 21.10.2005 року №1252 (а.с.14);

- попереднє погодження Вінницької регіональної екологічної інспекції від 03.11.2005 року №3/123 (а.с.13);

- висновок Відділу містобудування і архітектури Вінницької районної державної адміністрації від 20.10.2005 року №322 (а.с.15);

- висновок Вінницької районного відділу земельних ресурсів від 29.03.2006 року №04-133 (а.с.16).

05 грудня 2000 року рішенням 17 сесії 3 скликання Некрасівської сільської ради Вінницької району Вінницької області земельну ділянку загальною площею 367 га, в тому числі і земельну ділянку, на якій знаходилося господарство позивача, було передано у постійне землекористування Вінницькому лісовиробничому комплексу об’єднання «Вінницяліс» (а.с.22), про що згодом було видано акт на право постійного користування зазначеною землею серії ІІ-ВН №0011481 (а.с.21).

Позивач, дізнавшись про існування даної обставини, оскаржив зазначене рішення Некрасівської сільської ради до суду.

Постановою Ленінського районного суду м. Вінниці від 23.12.2008 року у справі №2-а-637/08 визнано протиправним та скасовано рішення Некрасівської сільської ради про затвердження державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство» (а.с.19).

Згодом, рішенням Вінницького районного суду від 11.06.2009 року у справі №2-512/09 було визнано недійсним акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство» (а.с.23).

На підставі вище згаданих рішень, позивач звернувся до відповідача для проведення скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001481 від 09.04.2001 року з метою оформлення власних прав на земельну ділянку, однак отримав лист Вінницької регіональної філії державного підприємства «Центр земельного державного кадастру» від 26.04.2010 року №2556 (а.с.27).

В цьому листі йшлося про те, що юридичних підстав для здійснення такої реєстрації немає, оскільки рішення зазначених вище судів не несуть зобов’язального характеру щодо зобов’язання відповідача провести реєстрацію скасування даного акта, крім того, для проведення таких дій відповідно до чинного законодавства необхідна заяву із згодою від самого ДП «Вінницьке лісове господарство».

Визначаючись до заявлених позовних вимог, доказів наданих у справу та заперечень відповідача, суд виходить із того, що спірні правовідносини в даному випадку регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» вiд 01.07.2004 № 1952-IV (надалі – Закону), який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Ч. 1 ст. 15 цього Закону передбачає Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, який полягає в наступному:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Відповідно до ч.1 ст. 19 Закону державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться на підставі:

1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом;

2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону;

3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді;

4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом;

5) рішень судів, що набрали законної сили;

6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Як зазначає позивач в позові, на його думку, підставою для звернення для реєстрації свого права на земельну ділянку, на якій знаходиться його господарство, є рішення суду, якими визнано недійсним акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданого Державному підприємству «Вінницьке лісове господарство». Однак, суд не може погодитися із таким висновком позивача, з огляду на таке.

Так дійсно, зазначений вище Закон визначає як одну із підстав реєстрації прав та їх обтяжень рішення судів, що набрали законної сили, на які в даному випадку посилається позивач. На думку, суду ці рішення можуть бути підставою для реєстрації прав та їх обтяжень. Проте, ч. 7 ст. 16 Закону визначає, що державна реєстрація прав, окрім іншого, також проводиться на підставі заяви правонабувача, сторін (сторони) правочину, за яким виникло право, або уповноважених ними (нею) осіб.

Натомість, з аналізу наданих позивачем доказів, судом встановлено, що ОСОБА_1 не являється правонабувачем, ні стороною правочину, відтак фактично в силу положень зазначеного вище Закону ніякого права на подання заяви щодо реєстрації прав на земельну ділянку не має.

Суд вважає, що в даному випадку для проведення скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001481 від 09.04.2001 року має звернутися саме ДП «Вінницьке лісове господарство», яке фактично до моменту скасування зазначеного ОСОБА_4 є землекористувачем.

Положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідчать про те, що відповідачем було правомірно відмовлено у проведенні скасування державної реєстрації державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ВН №001481 від 09.04.2001 року, оскільки підстав для цього чинне законодавство не передбачає.

Таким чином, жодної протиправності у діях відповідача суд не вбачає, оскільки Вінницька регіональна філія державного підприємства «Центр земельного державного кадастру» діяла на підставі, в межах, та у спосіб передбачені законом.

Так як заявлені позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час розгляду адміністративної справи, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, а суд згідно ст. 86 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У зв’язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати, пов’язані з оплатою судового збору, в силу ст. 94 КАС України поверненню з Державного бюджету України не підлягають.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Порядок і строки апеляційного оскарження постанови визначені ст. 186 КАС України.

Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.

Повний текст постанови оформлено: 10.09.10 р.

Суддя          Сауляк Юрій Васильович

06.09.2010