ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 вересня 2010 р. Справа № 2-а-2654/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Сауляка Юрія Васильовича,
при секретарі судового засідання: Подолян Н.В.
за участю представників сторін:
позивача : ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідача : ОСОБА_3, ОСОБА_4,
свідків: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: ОСОБА_1
до: ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України, Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про: визнання нечинним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу
ВСТАНОВИВ :
до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України (далі – ОСОБА_7 прикордонний загін) про визнання нечинним наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив військову службу у ОСОБА_7 прикордонному загоні на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б), що стверджується контрактом про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України від 01.08.2008 року. Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19.04.2010 року № 36-ос "По особовому складу" (далі - Наказ №36-ос) ОСОБА_1 звільнено в запас Збройних Сил України, шляхом припинення (розірвання) контракту. Відповідно до Закону "Про військовий обов'язок і військову службу" та на підставі Наказу №36-ос, начальником ОСОБА_7 прикордонного загону видано Наказ №129-ос від 08.06.10 року "По особовому складу" (далі Наказ №129-ос), згідно якого позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Позивач, не погоджуючись з Наказом №129-ос, звернувся до суду з проханням визнати його протиправним та скасувати. Крім того, ОСОБА_1 просив суд поновити його на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б) Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України та стягнути з ОСОБА_7 прикордонного загону грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. Разом із тим, позивач просив допустити судове рішення (постанову) до негайного виконання.
15.07.2010 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (за вхід. №15226) про збільшення розміру позовних вимог в порядку ст. 51 Кодексу адміністративного судочинства. У вказаній заяві позивач визначив відповідачами ОСОБА_7 прикордонний загін Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України і Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України та збільшив позовні вимоги, в частині визнання протиправним та скасування Наказу начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №36-ос від 19.04.2010 року про звільнення в запас Збройних Сил України ОСОБА_1 шляхом припинення (розірвання) контракту з ним.
Зважаючи на права якими наділені сторони статтею 51 Кодексу адміністративного судочинства України, уточнення позовних вимог приймаються судом, оскільки такі дії позивача не суперечать закону, не порушують чиїх-небудь прав, свобод чи інтересів.
Крім того, зважаючи на подану заяву, суд під час судового засідання також протокольно ухвалив залучити до участі у справі в якості другого відповідача - Південне регіональне управління Державної прикордонної служби України.
Позивач та його представник в судовому засіданні, пославшись на обставини, викладені в адміністративному позові, позовні вимоги підтримали та просили суд їх задовольнити. Також просили скасувати Наказ начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 31.03.2010 року №152 про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, передбаченого п. «є» ст. 62 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України – «звільнення з військової служби за службовою невідповідністю».
Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечили та просили суд відмовити в його задоволенні з підстав викладених в запереченнях на позов вих. номер 41/2458 від 13.07.2010 року (а.с.27-30). Зокрема, повідомили, що за результатами проведення службового розслідування встановлено порушення позивачем ряду вимог наступних нормативно-правових актів: п. «а» ч. 2 ст. 1 Закону України «Про боротьбу із корупцією», ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України; ст. 130 КУпАП; розпорядження Голови ДПС України від 22.12.2007 року №Т/32 – 10795 «Про недопущення вживання спиртних напоїв»; розпорядження начальника ПдРУ від 30.01.2009 року №Т/32 – 369 «Про підвищення відповідальності персоналу», що знайшло своє відображення у висновку службового розслідування від 19.03.2010 року. За вказані правопорушення ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та звільнено на підставі п. "е" ч. 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" (через службову невідповідність). На думку представника відповідача, процедура звільнення відповідача відбулася у визначеному законодавством порядку та у встановлений термін, відтак обґрунтовано і правомірно. Крім того, представники відповідачів зазначити, що позивач пропустив місячний строк для оскарження наказів, які є предметом спору, оскільки з Наказом №36-ос від 19.04.2010 року про звільнення позивач був ознайомлений 22.04.2010 року, про що свідчить його підпис, а до суду останній звернувся 22.06.2010 року, лише через 2 місяці.
На підставі вищевикладеного, представники відповідачів в позові просили відмовити, у зв’язку із його безпідставністю та у зв’язку із пропуском строку звернення з адміністративним позовом до суду.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до контракту про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України від 01.08.2008 року (а.с.7), укладеного на три роки, позивач проходив військову службу на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії 3 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б) ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України.
У судовому засіданні встановлено, що 09 березня 2010 року о 17 год. 05 хв., в м. Могилів-Подільський по вул. Пушкінська був зупинений автомобіль НОМЕР_1 під керування ОСОБА_1, у якого були виявлені ознаки вживання спиртних напоїв. Від проходження медичного огляду ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків. Крім того, встановлено, що 09 березня 2010 року позивач відповідно до системи ГАРТ-3П на службу не заступав.
Листом №52/40 від 12.03.2010 року начальник відділення внутрішньої безпеки по ОСОБА_7 прикордонному загону повідомив начальника ОСОБА_7 прикордонного загону про виявлення порушень у ВПС "Могилів-Подільський".
Відповідно до Наказу по ОСОБА_7 прикордонному загону №233 від 12.03.2010 року групою офіцерів управління прикордонного загону проведено службове розслідування по факту можливих порушень, викладених у листі начальника відділення внутрішньої безпеки по ОСОБА_7 прикордонному загону №52/40 від 12.03.2010 року (а.с.52).
З Висновку вказаного службового розслідування від 19.03.2010 року, затвердженого начальником ОСОБА_7 прикордонного закону підполковником ОСОБА_8 (далі – Висновок), слідує, що 12.03.2010 року на адресу ОСОБА_7 прикордонного загону надійшов лист від начальника відділення внутрішньої безпеки по ОСОБА_7 прикордонному загону, в якому вказано про наявність даних щодо виявлення порушень на ВПС "Могилів-Подільський". Зокрема, вказано, що 09 березня 2010 року о 17 год. 05 хв. в м. Могилів-Подільський по вул. Пушкінська був зупинений автомобіль НОМЕР_1 під керування ОСОБА_1, у якого були виявлені ознаки вживання спиртних напоїв. Від проходження медичного огляду ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків. Таким чином, позивач був затриманий працівниками ДПС ВДАІ, в результаті чого відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП «керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння». Факт затримання співробітниками ДАІ прапорщик ОСОБА_1 заперечує. Крім того, з Висновку слідує, що 09 березня 2010 року позивач відповідно до системи ГАРТ-3П на службу не заступав
У Висновку відображена інформація про те, що даний факт став можливим внаслідок особистої недисциплінованості та безвідповідальності позивача та в наслідок недостатньої роботи керівництва із службовим персоналом.
За результатами проведення службового розслідування начальником Південного регіонального управління видано Наказ №152 від 31.03.2010 року "Про накладення дисциплінарного стягнення". Згідно з даним Наказом, на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення, передбачене п. "є" ст. 62 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.99 року № 551-ХІV "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".
Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", Наказом начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №36-ос від 19.04.2010 року (а.с.76) припинено (розірвано) контракт з позивачем та звільнено його з військової служби за статтею 26 частина 6 пункту "е" (через службову невідповідність) в запас.
Наказом начальника ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Прикордонної служби України №129-ос від 08.06.10 року (а.с.5) ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Крім того, представник відповідача під час судового засідання вказував на вчинення ОСОБА_1 корупційного діяння, про що свідчить постанова Замостянського районного суду м. Вінниці від 05 березня 2010 року (а.с.37).
Суд, даючи правову оцінку діям відповідачів при прийнятті рішення про притягнення відповідача до дисциплінарної відповідальності та про його звільнення, встановив, що статус ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України, його функції та правові основи діяльності визначаються нормативно-правовими актами з питань організації та здійснення прикордонного контролю.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Будь-яка публічна служба - це державна служба.
Частиною 1, 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов’язок та військову службу" вiд 25.03.1992 № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 6 ст. 26 Закону України "Про військовий обов’язок та військову службу", визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, через службову невідповідність (пункт "е").
Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 року затверджено "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", яким визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
Пунктом 228 цього Положення встановлено, що звільнення з військової служби через службову невідповідність здійснюється:
- у разі застосування до військовослужбовця відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого Дисциплінарним статутом Збройних Сил України;
- за результатами атестування військовослужбовця.
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" затверджено дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі –Статут).
Відповідно до його преамбули цей Статут визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.
Як встановлено під час розгляду адміністративної справи, що і витікає із Висновку службового розслідування, позивача звільнено за наступні порушення :
- порушення положень ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;
- порушення положень ст. 130 КУпАП;
- порушення положень розпорядження Голови ДПС України від 22.12.2007 року №Т/32 – 10795 «Про недопущення вживання спиртних напоїв»;
- порушення положень розпорядження начальника ПдРУ від 30.01.2009 року №Т/32 – 369 «Про підвищення відповідальності персоналу»
Проаналізувавши зазначені порушення встановлені при службовому розслідуванні, зокрема, порушення положень розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 22 грудня 2007 року №Т/32-10795 “Про недопущення вживання спиртних напоїв” та розпорядження Начальника Південного регіонального управління від 30 січня 2009 року Т/32-369 “Про підвищення відповідальності персоналу” судом встановлено, що вони стосуються недопущення посадовими особами під час виконання службових обов’язків вживання спиртних напої та появи у стані алкогольного сп’яніння. Проте, факт появи ОСОБА_1 на службі в стані алкогольного сп’яніння та факт розпивання спиртних напоїв на службі відповідачем недоведені. Навпаки під час затримання працівника ДАІ останній в цей день на службу не заступав, про що свідчить Висновок про службове розслідування.
Таким чином, дані правові акти регламентують поведінку військовослужбовця на службі і не розповсюджуються на нього у вільний від виконання службових обов’язків час.
Що стосується вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП «керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння», на думку суду, то слід зазначити наступне.
З протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 дійсно був затриманий 09.03.2010 року працівниками ДАІ за керування автомобілем у нетверезому стані (а.с.50), що підтвердив свідок ОСОБА_5 Проте, суд бере до уваги той факт, що провадження у адміністративній справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КпАП, закрито. Відтак, позивач до адміністративної відповідальності притягнутий не був, і говорити про його вину у вчинені даного правопорушення, на думку суду, немає правових підстав. Хоча факт затримки позивача працівниками ДАІ за підозрою у вчиненні даного правопорушення і був зафіксований в протоколі, однак на сьогоднішній день мова може йти лише про припущення того, що позивач був у стані алкогольного сп’яніння, оскільки відсутні поміж інших докази, що на це беззаперечно вказують. Крім того, відсутнє рішення суду, яким би було визнано вину позивача та притягнуто його до юридичної відповідальності.
Разом із тим, факт вчинення правопорушення передбаченого ст. 130 КпАП України не стосується виконання службових обов’язків, оскільки даний факт зафіксований не під час перебування позивача на службі.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_6 повідомив, що 09.03.2010 року під час затримки працівниками ДАІ автомобіля, який належить ОСОБА_1 за кермом насправді був він, однак коли працівники ДАІ попросили пред’явити документи, він помилково надав документи свого брата ОСОБА_1 В результаті чого протокол склали відносно нього, а не відносно ОСОБА_1
Суд критично оцінює дані покази свідка, оскільки вони викликають певний сумнів через те, що не можуть бути підтверджені будь-якими іншими доказами. Крім того, не стосуються предмету розгляду даної справи, і мали б місце для з’ясувань у межах справи про адміністративне правопорушення.
Що ж стосується посилання відповідачів на порушення ОСОБА_1 вимог ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту ЗС України, то вони також не знайшли свого підтвердження, оскільки як встановлено судом, вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного проступку не доведена.
Наказом адміністрації Державної прикордонної служби України № 111 від 14.02.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України N 261/10541 від 23.02.2005 року, затверджено “Інструкцію про порядок проведення службового розслідування у Державній прикордонній службі України”(далі –Інструкція).
Відповідно до пункту 2 цієї Інструкції службове розслідування в обов'язковому порядку проводиться у разі:
- порушення порядку та правил несення служби в прикордонному наряді;
- у разі вчинення правопорушення, що містить ознаки злочину або корупційного діяння.
Тобто обставини, що були підставою для звільнення ОСОБА_1, є такими які не потребували обов’язкового окремого проведення службового розслідування, в розумінні положень цієї Інструкції.
Частиною 2 пункту 5 Інструкції встановлено, що службове розслідування призначається письмовим наказом. У наказі зазначаються підстави для призначення розслідування, особа (якщо вона встановлена), стосовно якої воно має бути проведено, мета та термін проведення, а також посадова особа (особи), якій (яким) доручено його проведення.
В даному випадку Наказом начальника ОСОБА_7 прикордонного загону № 233 від 12.03.2010 року було призначено службове розслідування щодо встановленої особи – ОСОБА_1 по факту вчинення адміністративного правопорушення відповідно ст. 130 ч.1 КпАП України.
Пунктом 17 Інструкції визначено, що розслідування має встановити зокрема:
- осіб, з вини яких трапилася подія, та осіб, дії чи бездіяльність яких сприяли шкідливим наслідкам або створювали загрозу для їх спричинення;
- наявність причинного зв'язку між подією, з приводу якої було призначено службове розслідування, та неправомірними діями військовослужбовця;
- конкретні неправомірні дії або бездіяльність військовослужбовця, який вчинив правопорушення;
- ступінь провини кожної з осіб, причетних до правопорушення;
- форму провини (навмисно чи з необережності) та мотиви протиправної поведінки військовослужбовця і його ставлення до скоєного.
Порядок оформлення результатів розслідування закріплені пунктом 18 Інструкції.
За результатами службового розслідування складається висновок, у якому, крім положень, визначених пунктом 17 цієї Інструкції, обов'язково зазначаються:
- посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді особи, стосовно якої проведено службове розслідування;
- підстави службового розслідування;
- які вимоги законів чи інших нормативно-правових актів та керівних документів або посадових інструкцій, які було порушено кожним із військовослужбовців;
- обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність чи знімають вину;
- пропозиції щодо притягнення винних осіб до відповідальності правами відповідного начальника (командира) без зазначення конкретного виду стягнення;
Тобто, здійснивши службове розслідування стосовно ОСОБА_1 щодо вчинення адміністративного правопорушення, відповідач порушуючи вимоги положень Інструкції провів службове розслідування відносно позивача, не врахувавши при цьому, що вчинене адміністративне правопорушення було вчинено не при несенні служби.
Суд також оцінюючи в співвідношенні дисциплінарний проступок та вид стягнення приходить до висновку, що відповідачем без повного урахувань обставин, що слугують критерієм у визначені необхідного виду стягнення, видано наказ про звільнення.
Частиною 2 статті 86 Статуту та пункту 30 Інструкції, передбачено, що під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
Проте, вчинений ОСОБА_1 адміністративний проступок не спричинив негативних наслідків, не призвів до завдання збитків державі та іншим особам. Крім того, про те, що ділові, морально-психологічні якості позивача та стан професійної і фізичної підготовки відповідають займаній посаді, свідчить висновок пройденої ним атестації, що міститься в матеріалах особової справи.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що при накладенні на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з військової служби за контрактом за службовою невідповідністю не враховано всіх обставин справи, ступеню провини та попередню поведінку позивача, відсутність завданих державі та іншим особам збитків, відсутність негативних наслідків правопорушення, відсутність у нього дисциплінарних стягнень, відповідність посаді.
Таким чином, при винесенні наказу про звільнення в запас керівництвом не було всебічно досліджено, обґрунтовано та встановлено, в чому саме полягає службова невідповідність в ракурсі прив’язки саме до конкретних порушень при проходженні служби.
Посилання відповідачів на пропущення строку звернення позивача до суду, як на підставу для відмови у задоволені позовних вимог суд відхиляє виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 99 КАС України (в редакції, яка діяла на момент звернення) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною третьою цієї статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до суду.
Зокрема, при розгляді спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби застосовуються строки звернення до суду, встановлені спеціальними законами.
Оскільки жодним спеціальним законом, який регулює проходження військової служби, не передбачено строків звернення до суду з позовом про поновлення на цій службі, то застосування підлягає частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно із якою громадянин може звернутися із заявою про вирішення спору в тримісячний строк із дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення з публічної служби - у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Представники відповідачів стверджували, що Наказом №36-ос від 19.04.2010 року про звільнення позивач був ознайомлений 22.04.2010 року, про що свідчить його підпис, а до суду останній звернувся 22.06.2010 року, лише через 2 місяці, у зв’язку із чим пропустив строк звернення до суду. Однак, суд з цим фактом погодитися не може, так як позивач продовжував виконувати службові обов’язки до видання Наказу №129 від 08.06.2010 року, яким він був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, а тому строк почав свій перебіг саме із цього моменту, відтак позивач його не пропустив.
Також, суд не може погодитися із твердження представників відповідачів, що під час службового розслідування і звільнення позивача було враховано раніше притягнення його до відповідальності за порушення Закону України «Про боротьбу із корупцією». Натомість, як встановлено судом із Висновку про службове розслідування жодної згадки про зазначений вище факт не міститься, окрім того, службове розслідування порушено саме по факту вчинення адміністративного проступку, передбаченого ст. 130 КУпП, відтак слідує висновок, що притягнення позивача до відповідальності за корупційні діяння при звільненні не враховувалося. Тому, доводи відповідача в цій частині не беруться судом до уваги і не могли слугувати однією із підстав для звільнення позивача.
Згідно частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто, протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Ст. 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного вище, суд приходить до висновку, що дії відповідачів щодо прийняття наказів №129-ос від 08.06.2010 року, №36-ос від 19.04.2010 року та №153 від 31.03.2010 року є протиправними, а тому такі накази підлягають скасуванню, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також, на думку суду, підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення грошового забезпечення за вимушений прогул, оскільки позивача було звільнено незаконно, та звернення постанови до негайного виконання, з огляду на те, що відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, а також щодо виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі вищевикладеного позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №152 від 31.03.2010 року про накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, передбаченого п. "є" ст. 62 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України - "звільнення з військової служби за службовою невідповідністю".
3. Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №36-ОС від 19.04.2010 року про припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби ОСОБА_1 за статтею 26 частина 6 пункт "е" (через службову невідповідність) в запас.
4. Визнати протиправним та скасувати Наказ начальника ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України №129-ОС від 08.06.2010 року про виключення прапорщика ОСОБА_1, інспектора прикордонної служби 2 категорії 3-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б) ОСОБА_7 прикордонного загону Південно-регіонального управління Державної прикордонної служби України з особового складу та всіх видів забезпечення.
5. Поновити ОСОБА_1 на посаді інспектора прикордонної служби 2 категорії 3-го відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби "Могилів-Подільський" І категорії (тип Б) ОСОБА_7 прикордонного загону Південно-регіонального управління Державної прикордонної служби України, а також у списках особового складу та всіх видах забезпечення.
6. Стягнути з ОСОБА_7 прикордонного загону Південного регіонального управління Державної Прикордонної Служби України на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 червня 2010 року по день винесення постанови суду.
7. Постанову в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення грошового забезпечення (заробітної плати) в межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Порядок і строки апеляційного оскарження постанови визначені ст. 186 КАС України.
Набрання судовим рішенням законної сили визначено ст. 254 КАС України.
Повний текст постанови оформлено: 10.09.10р.
Суддя Сауляк Юрій Васильович
07.09.2010