Копія
СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
09.09.2009 Справа № 2-а-286/09/2703
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Горошко Н.П.,
суддів Єланської О.Е. ,
Омельченка В. А.
секретар судового засідання Колб Т.П.
сторони не з'явилися
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя на постанову Ленінського районного суду м. Севастополя (суддя Балюкова К.Г. ) від 26.02.09 у справі № 2-а-286/09
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя (вул. Леніна, 66, м. Севастополь, 99011)
про зобов'язання виплати щорічної разової допомоги на оздоровлення
ВСТАНОВИВ:
Постановою Ленінського районного суду м. Севастополя від 26.02.2009 у справі № 2-а-286/09 позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя про зобов'язання виплати щорічної разової допомоги на оздоровлення задоволено.
Зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя виплатити на користь ОСОБА_1 недонараховану та недосплачену щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2), у розмірі 2200 грн.
Не погодившись з рішенням суду Управління Пенсійного фонду України в Гагарінському районі м. Севастополя звернулося з апеляційною скаргою, вважає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права, просить її скасувати.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 10.04.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя .
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 21.04.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду.
В судове засідання сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія знаходить можливим апеляційний розгляд справи за відсутності нез'явившихся сторін, визнаючи достатніми для розгляду апеляційної скарги наявні в матеріалах справи письмові докази.
Заслухавши доповідача по справі, перевіривши матеріали справи в межах апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1, отже має право на пільги, встановлені статтею 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в тому числі на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат.
Відповідачем позивачу здійснена виплата щорічної допомоги на оздоровлення у 2007 році в сумі 100,00грн. (а.с.4).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 796-ХІІ від 28.02.1991 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” № 489-V від 19.12.2006.
Відповідно до статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, в редакції, що діяла в спірний період, позивач має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат (частина четверта). Розмір мінімальної заробітної плати, відповідно до частини сьомої цієї статті, визначається на момент виплати.
Статтею 72 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2007 складає 400,00грн. на місяць, з 01.04.2007 -420,00грн., з 01.07.2007 -440,00грн. та з 01.10.2007 -460,00грн.
Таким чином, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік в сумі 2200,00грн. згідно наступного розрахунку: 460,00грн.х5-100,00грн.
На підставі пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” зупинено на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України “Про Державний бюджет України” інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 30 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Враховуючи особливий статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та обумовлену цим необхідність їх адекватного соціального захисту, Верховна Рада України 05.10.2006 доповнила Закон України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, статтею 71 в якій встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України “Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Тому при розгляді справи “Кечко проти України” (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України “Про Державний бюджет” на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 “Бурдов проти Росії”).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Оскільки правові положення, які передбачають виплату щорічної допомоги на оздоровлення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання щорічної допомоги, передбаченої Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, положення Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Посилання відповідача на статтю 62 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” є необґрунтованими, оскільки нею передбачено встановлення Кабінетом Міністрів України порядку застосування цього Закону, а не встановлення розмірів компенсації і допомоги, та не передбачено право змінювати розмір допомоги на оздоровлення, встановлений Законом.
Доводи апеляційної скарги про відсутність фінансових можливостей держави для здійснення виплат щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі трьох мінімальних заробітних плат є неспроможними, оскільки, з огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини та положення частини першої статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність, реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів та базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Кабінет Міністрів України не уповноважений Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема, допомоги на оздоровлення. Навпаки, у частині першій статті 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
У Законі України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, оскільки відповідно до частини першої статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, є безпідставним.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” № 562 від 12.07.2005, на яку посилається відповідач в своїх запереченнях на позов, є підзаконним нормативно-правовим актом, що суперечить Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, який має вищу юридичну силу.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що спеціальний Закон тобто Закон України “Про Державний бюджет України” на відповідний рік, має перевагу перед Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, яким встановлені відповідні пільги, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, недоцільні та не можуть бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.
На підставі викладеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що постанова суду ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права та не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м. Севастополя залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Севастополя від 26.02.09 у справі № 2-а-286/09 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня набрання законної сили.
Головуючий суддя підпис Н.П.Горошко
Судді підпис О.Е.Єланська
підпис В.А.Омельченко
Повний текст судового рішення виготовлений 14.09.09
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Н.П.Горошко