Справа №2-57

2009р.

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 08 вересня  2009р.                                                                                                          м.  Приморськ

           Приморський районний суд Запорізької області у складі:

                  головуючого судді          Полулях В.Г.,

                  при секретарі                   Мамедовій С.О.,

                  за участю прокурора       Нетреби І.М.

                  позивачки ОСОБА_1, представника позивачки ОСОБА_2, представника відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4- адвоката ОСОБА_5,  співвідповідача ОСОБА_6,     третьої особи ОСОБА_7

    розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на квартиру, третя особа  без самостійних вимог  ОСОБА_7, -

В С Т А Н О В И В:

   ОСОБА_1 звернулась 03.12.2008р. до Приморського райсуду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_6 про визнання дійсним, укладеного в 2000р.,  договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на означену квартиру.

   Під час судового розгляду справи за ухвалою суду в якості співвідповідача  було залучено ОСОБА_4, а в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_7

   В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали. Просили  визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та визнати за позивачкою право власності на означену квартиру. При цьому позивачка посилалась на те, що  влітку 2000р. між нею та відповідачкою ОСОБА_3 в усній формі було укладено договір купівлі–продажу квартири АДРЕСА_1. Згідно усної  домовленості, відповідачка приватизує та передає  означену квартиру у власність їй, позивачці, а вона в свою чергу, як плату за квартиру, купить для  ОСОБА_3 будинок по вул.Партизанській 66 м.Приморська. Виконуючи умови договору,  чоловік позивачки ОСОБА_7  27.08.2000р.   придбав на ім'я  ОСОБА_6 (чоловіка відповідачки) означений будинок. Тоді ж позивачка зі своїм неповнолітнім сином вселилась в спірну квартиру, а відповідачка зі своєю донькою ОСОБА_8, яка на той час була неповнолітньою, вселилась  у будинок по вул. Партизанській 66 м. Приморська, де мешкає до теперішнього часу.  Вона, позивачка, допомогла в 2001р. відповідачці ОСОБА_3 приватизувати спірну квартиру. Ніяких письмових договорів про купівлю-продаж спірної квартири вони не укладали, нотаріально договір не посвідчували. З заявою про визнання договору купівлі-продажу спірної  квартири вона, позивачка, звернулась лише  в грудні 2008р. Раніше не зверталась, так як не мала наміру стати власницею квартири, а хотіла спірну квартиру, яка завелика для неї з сином,  поміняти на будинок. Будь-яких поважних причин з яких вона, позивачка, не зверталась за оформленням договору купівлі-продажу квартири, у неї  не було. Вважає, що строк позовної давності нею не пропущений, так як про небажання відповідачів визнавати умови укладеного договору вона дізналась в травні 2008р., коли останні повторно звернулись до суду з позовом про її виселення зі спірної квартири.

     Представник відповідачів ОСОБА_5 та співвідповідач ОСОБА_6позовні вимоги не визнали посилаючись на те, що позивачка мешкала в спірній квартирі з 2000р. по 2008р., коли була виселена в примусовому порядку, в якості наймача житла. Наполягали, що договору купівлі-продажу спірної квартири вони не укладали, гроші, які передавала позивачка-це була оплата за комунальні послуги. Звернулись з заявою про застосування строку позовної давності до вимог позивачки.

    Третя особа ОСОБА_7 суду пояснив, що на момент, коли укладались зазначені  угоди по квартирі і будинку, він уже був розлучений з позивачкою. Остання займалась оформленням договорів, він лише передав їй 1000 долларів США. Обставини укладання договорів йому достеменно не відомі.

     Прокурор Нетреба І.М. вважав вимоги позивачки безпідставними і такими, що задоволенню не підлягають в зв”язку з пропуском строку позовної давності.

      Суд, заслухавши сторони, допитавши свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, вивчивши матеріали справи приходить до наступного.

     У 2000р. позивачка  ОСОБА_1 зі своїм неповнолітнім сином вселилась, з дозволу відповідачки ОСОБА_3,   в квартиру АДРЕСА_2, яка раніше була виділена  сім”ї відповідачки  і де були зареєстровані відповідачка ОСОБА_3 та її неповнолітня, на той час, донька ОСОБА_8, відповідачка по справі.

     Ці обставини сторонами не оспорюються. При цьому позивачка наполягала, що вселилась як власниця  спірної квартири після досягення домовленості з відповідачкою ОСОБА_3 про її купівлю. Відповідачі наполягали, що домовленості про продаж квартири вони не досягли і відповідачка мешкала в квартирі як квартиронаймач.

    В січні 2001р. відповідачка ОСОБА_3 приватизувала спірну квартиру на себе і свою неповнолітню, на той час, доньку ОСОБА_8С.(після укладення шлюбу ОСОБА_4С.) по 1\2 частині (а.с.30). Позивачка не оспорювала того, що ніяких письмових угод про укладення договору купівлі-продажу квартири вона з відповідачами не укладала.

    І після приватизації квартири позивачка з сином продовжила мешкати в спірній квартирі, а сім”я відповідачки - в будинку №66 по вул. Пратизанській м. Приморська, який, згідно нотаріально посвідченного договору купівлі-продажу від 26.07.2000р. придбав ОСОБА_6, відповідач по смправі, у ОСОБА_12  (а.с.59). Означений договор купівлі-продажу будинку ніким із учасників не оспорений.

    В 2002р. ОСОБА_3 звернулась до Приморського райсуду з заявою про виселення  ОСОБА_1 Ухвалою суду від 14.11.2002р. провадження по справі було закрито в зв”язку з відмовою ОСОБА_3 від заявленої вимоги про виселення (а.с.13).  ОСОБА_1 пояснила, що ОСОБА_3 відмовилась від позову з тих підстав, що вони дійшли згоди  про ціну продажу спірної квартири і вона доплатила останній 3555грн. Відповідачі в свою чергу заперечували проти цього твердження позивачки. Не оспорюючи отримання в 2002 р. від ОСОБА_1 грошей, наполягали, що це було повернення боргу за комунальні послуги, які ОСОБА_1 не сплачувала з 2000р. Після закриття провадження по справі позивачка продовжила мешкати в спірній квартирі. І після цього ніяких письмових угод про купівлю-продаж квартири сторони не укладали, що ними не оспорювалося в судовому засіданні.

    В жовтні 2007р. ОСОБА_8, яка на той час досягла повноліття, звернулась до Приморського райсуду з вимогою про виселення  ОСОБА_1  Рішенням колегії сіддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області від 05.06.2008р. позовні вимоги ОСОБА_8 були задоволені, а ОСОБА_1 виселена зі спірної квартири (а.с.32-33). При цьому суд в своєму рішенні зазначив, що ОСОБА_1 незаконно мешкає в спірній квартирі. Рішення набрало чинності.  ОСОБА_1 виселена зі спірної квартири в примусовому порядку 25.12.2008р. (а.с.34).

    Під час примусового виконання  означеного рішення суду, ОСОБА_1 звернулась 03.12.2008р. до суду з вимогою про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного, на її думку, сторонами в 2000р. При цьому позивачкою не заявлялись вимоги про поновлення строку позовної давності, а сама заявниця визнала під час судового розгляду справи, що у неї не було поважних причин, які б перешкоджали належним чином оформити свої правовідносини з відповідачами стосовно спірної квартири.

    В свою чергу відповідачі під час судового розгляду справи звернулись з заявами про застосування сроку позовної давності до данних правовідносин.

    Суд вважає, що позивачкою без поважних причин пропущено строк позовної давності, що не оспорює і сама позивачка. На думку суду строк позовної давності слід обраховувати з 17.01.2001р., коли відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_13 стали власниками спірної квартири, приватизувавши її, а у позивачки з”явились законні підстави вимагати від останніх укладення письмового договору купівлі-продажу спірної квартири та його нотаріального посвідчення. З такою вимогою позивачка звернулась до суду лише 03.12.2008р., значно перевищивши трирічний строк позовної давності, передбачений ст.71 ЦК України ( в редакції Закону 1963р.). Сама позивачка підтвердила, що поважних причин для його пропуску вона не мала.

   З наведених підстав в задоволенні позовних вимог повинно бути відмовлено.

    Не можуть, на думку суду, в данному випадку застосовуватись положення ч.2 ст.47 ЦК України ( в редакції Закону 1963р.) так як позивачка не надала жодних доказів того, що друга сторона угоди ухилялась від її нотаріального посвідчення.

    Керуючись ст. 71, 227, ч.1 ст.47 ЦК України (в редакції Закону 1963р.), ст.6,10,215 ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В:

    В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 та визнання права власності на квартиру відмовити в зв”язку з пропуском позивачкою без поважної причини трирічного строку позовної давності.

    Зняти арешт з квартири АДРЕСА_2, накладений ухвалою суду від 05.01.2009р.

   На рішення суду може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення та подано апеляційну скаргу протягом двадцяти діб після подання заяви про апеляційне оскарження  до Запорізького апеляційного суду через районний суд.

                                                              Суддя                          В.Г. Полулях