Справа №2-а-1826/09
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 серпня 2009 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Бондаренка В.В.
розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова про перерахунок соціальної допомоги (Дітям Війни),-
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Ленінського районного суду з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, в якому просила суд відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.01.06 по 31.12.07 р.р., зобов'язати відповідача нарахувати недоплачену, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2 733 грн. 30 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка посилалась на те, що вона належить до соціальної категорії “Дитина війни ”. Всупереч діючого законодавства відповідачем протягом 2006-2007 років не виплачувалася доплата до пенсії у розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідач всупереч Рішенню Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року, яким були визнані неконституційними окремі положення Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, в тому числі й щодо зупинення ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, не здійснив нарахування та виплату відповідного підвищення до пенсії.
В судове засідання позивач не з'явився, про час та місце слухання справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надіслав письмове заперечення, де просить розглядати справу за його відсутності, та в яких також зазначив наступне.
Відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» правомірними через невизначеність за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни ” відсутній, то відповідно до роз’яснень Міністерства юстиції вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”. При цьому, відповідач зазначив про необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.
Суд вирішив можливим розглянути справу за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
З матеріалів справи та наявних в ній доказів, судом встановлено наступне.
Позивач має статус “Дитини війни ”, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 від 02.10.2007 року.
Виходячи із встановлених обставин справи та досліджених доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Згідно ст. 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік зупинено.
Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.
Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” запроваджені не були.
Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.
Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.
Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що закони є актами єдиного органу законодавчої влади –Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Конституційний Суд України у п.3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше ”.
Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивача, які стосуються нарахування доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідач по справі протягом 2006 року діяв відповідно до діючого законодавства та не мав підстав здійснювати позивачу щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ” була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат визначено у інший спосіб, тобто, поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України “Про Державний бюджет на 2006 рік ”.
Стосовно позовних вимог щодо здійснення позивачу доплати до пенсії за 2007 рік, суд вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік ”, дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, з урахуванням ст. 111 цього Закону, було зупинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року, у справі за поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36 ч. 2 ст. 56, ч. 2 ст. 62, ч. 1 ст. 66, пп. 7, 9, 12, 13,14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46, ст. 71, ст. ст. 98, 101, 103, 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ”(справа про соціальні гарантії громадян), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 12 ст. 71 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік ”, яким зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням ст. 111 цього Закону.
Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” з 09.07.2007 року, оскільки з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України ”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти відповідно з приписами діючої норми ст..6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно ч.ч.3 та 4 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення або відмови в задоволенні позову.
Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, суд зазначає наступне.
Сторонами по справі не заперечується, що позивач, відповідно до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст.28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має.
З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст.28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст.46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи гарантуються. Таким чином, держава взяла на себе зобов'язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.
За змістом ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України „Про соціальний захист дітей війни" реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус „дитина війни", серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.
Суд звертає увагу на те, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі “Кечко проти України ” Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Y vonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Так, Пенсійний фонд України діє відповідно Положення „Про Пенсійний фонд України ” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.
Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” покладено на Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, за місцем проживання позивача.
Суд не вбачає пропущення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права щодо отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ”.
Порушення прав осіб, які мають право на отримання доплат до пенсій, у відповідності зі ст.. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» тривало з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року і припинилося лише 1 січня 2008 року після внесення змін до ЗУ « Про соціальний захист дітей війни».
Відповідно до ч.2 ст. 46 ЗУ « Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на нараховані суми пенсії, що не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без обмеження будь-яким строком.
За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії позивачу за період з 09.07.2007р. по 31.12.2007 року з підвищенням пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з відповідача доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження.
Між тим, виходячи зі змісту позову та для повного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, суд вважає за необхідне, на підставі ч.2 ст.11 КАС України, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова, по не виконанню з 09.07.2007 року приписів статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії. Крім того, оскільки з суті самого позову вбачається, що порушення прав позивача сталося внаслідок невиплати останньому належних доплат до пенсії, то суд вважає за необхідне в цій частині також вийти за межі позовних вимог зобов'язати відповідача крім проведення необхідних нарахувань, здійснити виплати нарахованої доплати.
Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ч.3 ст.94 КАС України.
На підставі викладено, керуючись ст. 22, ч. 3 ст. 46, ст. 64, ч.2 ст. 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни ”, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ” від 19.12.2006 р. № 489-У, Рішенням Конституційного суду України № 6-рп/2007 від 09.07.07, Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік ”, ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”, Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20.12.2005 року, Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік" від 19.01.2006 року, ст.ст. 1, 3, 8, 94, 160, 161, п. 4 ч. 2 ст. 162, ст.ст. 163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
П О С Т А Н О В И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова про перерахунок соціальної допомоги (Дітям Війни) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова.
Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Харкова здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розміру, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ” та провести відповідні виплати за 2007 рік з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 грн. 70 коп.
Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення повної постанови та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя підпис ОСОБА_2
Постанова не набрала законної сили. Оригінал знаходиться в матеріалах справи.
Суддя