Справа №2-3675/09

                    РІШЕННЯ

                  ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 вересня 2009 р.                             м.Хмельницький

    Хмельницький міськрайонний суд в складі судді – Продана Б.Г., при секретарі – Дорош Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третіх осіб – домоуправління №2 КЕВ, ВГІРФО УМВС України в Хмельницькій області

    про визнання особои такою, що втратила право на користування житловим приміщенням,

                    ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1  звернулася в суд з позовом до відповідачів,  про визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а також просить суд визнати її наймачем спірного житлового приміщення – АДРЕСА_1, замість попереднього наймача – ОСОБА_2

    Позивач в своїй позовній заяві посилається на те, що згідно рішень судів від 19.06.2008 р. та від листопада 2008 р. (набрало законної сили 13.01.09 р.)за нею та її дітьми – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано право користування спірною квартирою, їх визнано членами сім»ї наймача – ОСОБА_2 Крім того визнано незаконним та скасовано розпорядження щодо приватизації квартири АДРЕСА_2, визнано недійсним договір купівлі-продажу даної квартири – ОСОБА_3

    На підставі вищевказаних рішень суду ОСОБА_1 разом із дітьми була зареєстрована за вищевказаною адресою. Однак в даній квартирі залишився зареєстрованим гр.. ОСОБА_3, який вже не є власником даного житла, а отже, на думку позивача, його небажання добровільно знятися з реєстраційного обліку є перешкодою у користуванні даним житлом для позивача.

    Також, позивач вважає, що оскільки ОСОБА_2 з 2002 року проживав та працював у США і в даній квартирі не проживав, то реєстрація його місця проживання у 2007 році за даною адресою є незаконною та підлягає скасуванню.

    В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав і просить позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

    Представник відповідача проти позову заперечує, вважає його безпідставним та надуманим.

    Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позову заперечують.

    Представник третьої особи - ВГІРФО УМВС України в Хмельницькій області подав суду заяву про слухання справи у його відсутність, та повідомив, що у вирішенні спору покладаються на думку суду.

    Представник третьої особи - домоуправління №2 КЕВ в судовому засіданні у вирішенні позову покладаються на думку суду.

    Заслухавши пояснення  сторін, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, в судовому засіданні встановлено, що дійсно відповідно до рішення Хмельницького міськрайонного суду від 19.06.2008 р. ОСОБА_1 а також її дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано членами сім»ї ОСОБА_2 та за ними визнано право користування житловим приміщенням : квартирою №52 по вул. Попова 7 в м. Хмельницькому.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду, що набрало законної сили 13.01.09 р. визнано незаконним та скасовано розпорядження домоуправління №2 КЕВ від 22.11.2006 р. № 110 щодо приватизації АДРЕСА_3 О.І. та ОСОБА_6 а також визнано недійсним договір купівлі-продажу даної квартири, укладений між власниками та ОСОБА_3

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що у відповідності до ст.ст.229, 230 ЦК України, Рішенням Хмельницького міськрайонного суду, що набрало законної сили 13.01.09 р. договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, за яким покупцем був ОСОБА_3, визнано недійсним, суд вважає за можливе визнати останнього таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням та зняти ОСОБА_3 з реєстрації за даною адресою.

В свою чергу це відповідає вимогам абз. 1 ч.1 ст.216 ЦК України, де передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані із його недійсністю.

Щодо іншої частини вимог позивача, а саме визнання таким що втратив право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_4 та зняття з реєстрації за даною адресою  - ОСОБА_2, а також щодо визнання ОСОБА_1 наймачем даного житлового приміщення замість ОСОБА_2 – суд вважає такі вимоги безпідставними та такими, що не відповідають діючому законодавству.

    Так, згідно до п.2 ч.3 ст.71  Житлового кодексу УРСР, Жиле приміщення  зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках:   тимчасового  виїзду  з  постійного  місця  проживання  за
умовами  і  характером  роботи  або  у  зв'язку з навчанням (учні,
студенти,  стажисти,  аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, -
протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

    В своїх позовних  вимогах ОСОБА_1 як на підставу задоволення позову щодо визнання таким що втратив право на користування житловим приміщенням АДРЕСА_4 та зняття з реєстрації за даною адресою  - ОСОБА_2, посилається на  ч.2 ст.107 Житлового Кодексу УРСР: У разі  вибуття  наймача та  членів  його  сім'ї  на постійне
проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле  приміщення
в  тому  ж  населеному  пункті  договір  найму  жилого  приміщення
вважається розірваним з дня  вибуття.  Якщо  з  жилого  приміщення вибуває  не  вся  сім'я,  то  договір  найму  жилого приміщення нерозривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.

    Однак, виходячи з матеріалів справи, вбачається, що ОСОБА_2 був зареєстрований на даній житловій площі 26.02.2009 р., як наймач даної квартири, що підтверджується довідкою від 05.05.2009 р. (а.с.19), а тому аргументи позивача про вибуття ОСОБА_2 на постійне місце проживання до ІНФОРМАЦІЯ_1 починаючи з 2007 року,  а також надані письмові докази про те, датовані відповідно 2007 роком, (а.с.10,11) не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки є застарілими і не відповідають обставинам, що мають місце на день розгляду справи судом, а отже не мають відношення до предмету спору, оскільки належними можуть бути лише ті докази, які можуть підтвердити відсутність ОСОБА_2 та обрання ним іншого місця проживання лише після дати його реєстрації у спірній квартирі – тобто після 26.02.2009 р.

    Абз. 2 п.11 Постанови Пленуму ВС України від 12.04.1985 р. №2 «Про деякі питання, що виникли при застосуванні судами Житлового кодексу України» встановлено, що  : На ствердження  вибуття  суд  може  брати  до  уваги будь-які
фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця   проживання  (повідомлення  про це  в  листах,  розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення,  виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

    Проте в судовому засіданні позивачем, її представником, таких доказів суду надано не було. Також, ОСОБА_2 надав суду для долучення до матеріалів справи довідку від 04.08.2009 р. про те, що він працює в НВО №28 міста Хмельницького вчителем захисту Вітчизни, а отже відповідно до розташування місця роботи потребує проживання в місті Хмельницькому.

    Крім того, відповідно до долученої до матеріалів справи постанови про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_1 від 13.07.2009 р., встановлено, що останній, дільничним інспектором міліції ЦВМ ХМВ УМВС України в Хмельницькій області, винесено офіційне застереження про недопущення вчинення протиправної поведінки в майбутньому, яка виявлялась у недопущенні свого колишнього чоловіка ОСОБА_2 до проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2, що вчинялось шляхом заміни замків вхідних дверей квартири.

    Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає що відсутні правові підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і в частині визнання її наймачем жилого приміщення АДРЕСА_4. Це суперечить вимогам ст.58, 59 Житлового кодексу УРСР, оскільки наймачем даного житла є ОСОБА_2, і в підтвердження чого останньому було видано ордер від 20.08.1999 р., даний ордер є дійсним, підстави визнати ОСОБА_2 таким , що втратив право користування житловим приміщенням в суду – відсутні.

    Керуючись ст.ст. 213, 215 ЦПК України, ст.ст.71,107 Житлового кодексу УРСР, Постановою Пленуму ВС України від 12.04.1985 р. №2 «Про деякі питання, що виникли при застосуванні судами Житлового кодексу України», суд

                    ВИРІШИВ:

    Позов задоволити частково.

    Визнати ОСОБА_3 таким, що втратив право користування жилим приміщенням АДРЕСА_5 та зняти його з реєстрації за даною адресою.

    В решті позову – відмовити.    

    Рішення може бути оскаржено на протязі двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заяву про апеляційне оскарження  рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

    Суддя: