Справа №22 -1745|09                                                                          Головуючий у 1 інстанції Льон С.М.                                Категорія  30, 32                                                                     Доповідач  Кривохижа В. І.

                                                   РІШЕННЯ

                                          ІМЕНЕМ УКРАЇНИ    

9 вересня  2009  року             Колегія  суддів  судової  палати  в  цивільних справах

апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

                                      Головуючої:      Кривохижі В.І.                      

                                                                                Суддів:     Бубличенко В.П.

Сукач Т.О.

                                                                    при секретарі      Дімановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за  апеляційними скаргами ОСОБА_1, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді на рішення Ленінського   районного суду  м. Кіровограда  від 25 травня 2009 року, -

                                                     ВСТАНОВИЛА:

    У червні 2004 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді  (далі -Фонд) про відшкодування моральної шкоди.

    Зазначав, що більше 32 років пропрацював на шахтах ДП «СхідГЗК». Внаслідок тяжких і шкідливих умов праці у нього розвинулося професійне захворювання. Згідно висновку МСЕК від 27 грудня 1999 року йому встановлено третю групу інвалідності, рішенням МСЕК від 22 вересня 2000 року процент втрати працездатності було переглянуто, а при огляді МСЕК 10 листопада 2003 року підтверджена третя група інвалідності та встановлено 60 % втрати професійної працездатності. Оскільки через хворобу постійно відчуває фізичні і моральні страждання, просив стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 41 000 грн., збільшивши її до 63 000 грн.

    Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від  25 травня  2009 року позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 000 грн. у відшкодування моральної шкоди на підставі ст.ст. 21, 28, 34 Закону України «Про загальнообов»язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» ( далі - Закон №1105 від 23 вересня 1999 року).

    В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про зміну судового рішення в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди зі стягненням на його користь 63 000 грн. Зазначається, зокрема, що розмір стягнення занадто малий і не відповідає його фізичним та моральним стражданням.

    В апеляційній скарзі Фонду ставиться питання про скасування рішення суду з ухваленням нового про відмову у задоволенні заявлених вимог. Зазначається, зокрема, що право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло до набрання чинності вищезазначеного Закону, який не має зворотної дії у часі, а тому не створює для Фонду обов»язку відшкодовувати моральну шкоду.

    Заслухавши доповідача, пояснення сторін, їх представників, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з таких підстав.

    Судом встановлено, що позивач з 1975 по 1988 роки працював на шахті Інгульська «Східного гірничо-збагачувального комбінату» у тяжких і шкідливих умовах праці, що  призвело до погіршення стану здоров»я.

    Висновком МСЕК від 27 грудня 1999 року у зв»язку з професійним захворюванням йому вперше було встановлено 30 % втрати працездатності безстроково та третя група інвалідності (а.с.5 т.1).

    Згідно висновку МСЕК від  22 вересня 2000 року йому встановлено 50 %, а висновком МСЕК від 10 листопада 2003 року - 60 % втрати працездатності     (а.с.95 т.1).

Задовольняючи позов на підставі ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 Закону №1105 від 23 вересня 1999 року, суд виходив з факту спричинення позивачу моральної шкоди ушкодженням здоров»я, отриманого ним при виконанні трудових обов»язків, та обов»язку відповідача відшкодувати шкоду, посилаючись на те, що право вимоги у позивача виникло у зв»язку із збільшенням відсотку втрати професійної працездатності у 2003 році (60%).

Проте, колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду.

Пленум Верховного Суду України у п.5 постанови від 31 березня 1995 року №4 зі змінами «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз»яснив, що питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, а тому суду необхідно в кожній справі з»ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що  визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно шкоду.

Закон №1105 від 23 вересня 1999 року, яким керувався суд при стягненні моральної шкоди, набрав чинності 1 квітня 2001 року.

За змістом статей 21, 28, 30, 34, 35 цього Закону право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання втрати професійної працездатності, зокрема виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Із матеріалів справи вбачається, що професійне захворювання встановлено позивачу вперше 27 грудня 1999 року, тобто на час дії Закону України «Про охорону праці» в редакції 1992 року.

Таким чином, право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло до набрання чинності вищезазначеного Закону №1105 від 23 вересня 1999 року, який не має зворотної дії в часі згідно зі ст. 58 Конституції України.

Матеріалами справи підтверджено, що збільшення втрати працездатності у позивача в 2000 та 2003 роках було наслідком погіршення його стану здоров»я через професійне захворювання, встановлене у 1999 році, чого не заперечував і сам позивач, зазначивши, що з 1988 року він не працює і інших страхових випадків з ним не відбувалось. У 2000 році він звертався до підприємства з вимогою про відшкодування моральної шкоди, отримавши відповідь про відмову (а.с.11 т.2).

У вищезазначеній постанові Пленуму Верховного Суду України зазначається, що на правовідносини, які виникли до набрання чинності відповідним законодавчим актом про відшкодування моральної шкоди, обов»язок по її відшкодуванню не поширюється, в тому числі й на ті випадки, коли позивач після набрання чинності цим актом ще зазнає моральних чи фізичних страждань від раніше  вчинених неправомірних дій (п.15).

За таких умов у суду першої інстанції не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи, що судом фактичні обставини справи з»ясовані повно і правильно, однак неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів вважає можливим відповідно до ст.309 ЦПК України скасувати рішення і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

                      ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 25 травня 2009 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Кіровограді про відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуюча:

Судді: