Суддя-доповідач Василенко Л.А.
Головуючий І інстанції суддя Олещенко Л.Б.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
Іменем України
10 вересня 2009 року Справа № 2а-378/09/0532
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Василенко Л.А.,
суддів Бадахової Т.П., Ханової Р.Ф.,
при секретареві Дегтярьовій А.М.,
розглянула апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька на постанову Ленінського районного суду м.Донецька від 13 травня 2009 року у справі № 2а-378/09 за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька про зобов'язання вчинити певні дії, і
В С Т А Н О В И Л А :
2 березня 2009 року ОСОБА_1звернувся з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька, в якому просив зобов'язати відповідача нарахувати на його користь недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 р.р. в сумі 2733,3 грн.
Постановою Ленінського районного суду м.Донецька від 13 травня 2009 року позов ОСОБА_1 задоволений частково: визнана протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування позивачеві щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007р. до 31.12.2007р.; зобов'язано відповідача провести таке нарахування та виплату щомісячної доплати до пенсії як дитині війни за вищезазначений період відповідно до вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи зі встановленого відповідними законами розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за рахунок коштів Держаного бюджету України у сумі 710,9 грн., в задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати по сплаті судового збору в сумі 1,7 грн.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права і просить постанову суду скасувати та постановити нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Сторони в судове засідання не прибули - про час, дату та місце апеляційного перегляду справи повідомлені належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач має правовий статус дитини війни, що підтверджено пенсійним посвідченням, знаходиться на обліку у відповідача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду першої змінити з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач віднесений до соціальної групи “Дитина війни” відповідно до вимог ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с.11), не оспорюють ся відповідачем та визнано ним у запереченнях на адміністративний позов (а.с.21).
Позивачеві в період з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. не виплачувалося підвищення до пенсії як дитині війни у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни, що не заперечується відповідачем та визнано ним у запереченнях на позов (а.с.21).
Посилання відповідача в апеляційній скарзі щодо скасування рішення суду першої інстанції у відповідності до вимог ст. 99 КАС України безпідставні і необґрунтовані, оскільки за ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, в ч. 3 цієї ж статті зазначено, що позовні вимоги приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. З матеріалів справи встановлено, що при розгляді справи в суді першої інстанції відповідачем не ставилося питання щодо відмови в задоволенні позовних вимог в зв'язку з пропущенням строку на звернення до суду, тому суд 1 інстанції повинний був розглядати справу за суттю, не зважаючи на приписи ст. 99 КАС України, оскільки не має процесуального права самостійно ініціювати таке питання. Тобто обґрунтування судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення того, що строк звернення до суду не порушений є зайвим
Згідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в редакції, яка діяла до 01.01.2007 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19.12.2006 р., який набрав чинності з 1.01.2007 р., ст. 111 було встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (2195-ІV) виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України (3551-ХІІ) "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р. положення ст. 111 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнане неконституційним.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове соціальне страхування” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Статтею 62 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.
Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.
Таким чином, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та з врахуванням другого речення ч. 2 ст. 11 КАС України обґрунтовано вийшов за межі позовних вимог та прийшов до вірного висновку щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення підвищення до пенсії позивачеві як дитині війни з 09.07.2007р. до 31.12.2007 р. та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з 09.07.2007р. до 31.12.2007р. в сумі 710,9 грн., але допустив помилку, зазначивши, що виплати позивачеві підвищення до пенсії відповідач повинний зробити за рахунок коштів Державного бюджету, оскільки зазначені виплати здійснюються з коштів Пенсійного Фонду України.
Відповідно до приписів ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства на користь позивача з коштів Державного бюджету України пропорційно задоволеним вимогам підлягає стягненню судовий збір в сумі 0,85 грн.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла до висновку, що спірні правовідносини за суттю вирішені правильно і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, але внаслідок порушення норм процесуального права постанова підлягає зміні.
Керуючись ст.195, ст.196, п.2 ч.1 ст.198, п.1, п.1 ч.1 ст.201, ч.2 ст.205, ст.207, ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька задовольнити частково.
Постанову Ленінського районного суду м.Донецька від 13 травня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Донецька про зобов'язання вчинити певні дії змінити.
З третього абзацу резолютивної частини постанови виключити фразу: «за рахунок коштів Держаного бюджету України».
П'ятий абзац резолютивної частини постанови викласти в наступній редакції: «Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 0,85 грн. (85 коп.).»
В решті постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції проголошена в повному обсязі в судовому засіданні 8 вересня 2009 року і набуває законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Головуючий: Л.А. Василенко
Судді: Т.П. Бадахова
Р.Ф.Ханова