У Х В А Л А

19 вересня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

судді-доповідачаКоротких О.А.,

суддів:Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., -

розглянувши заяву ОСОБА_4 - представника ОСОБА_5 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: управління Державного казначейства Бабушкінського району м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

встановила:

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 30 червня 2016 року відмовив у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини 5 статті 214 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) за касаційною скаргою на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 червня 2016 року про відмову в задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, представник позивача звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 України

На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 16 лютого, 1 березня, 15 березня 2016 року, 10 лютого, 18 лютого, 7 квітня, 25 листопада 2015 року, постанови Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про її необґрунтованість з огляду на таке.

За правилами пункту 1 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

У справі, рішення в якій просить переглянути заявник, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що станом на грудень 2014 року у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки на момент виходу у відставку (прийняття Верховною радою України відповідного рішення) законом України «Про судоустрій і статус суддів» виплата такої допомоги не передбачена, і відповідачем не вчинено будь-яких протиправних дій щодо звуження змісту та обсягу прав позивача.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, задовольняючи позов частково, визнав протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення особи з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, в іншій частині, щодо стягнення вихідної допомоги, відмовив.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність відмови у задоволенні позовної вимоги особи про здійснення на його користь виплати вихідної неоподаткованої допомоги, оскільки на час звільнення позивача з посади судді були відсутні правові підстави для нарахування та виплати їй такої допомоги.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 7 квітня 2015 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 7 лютого 2002 року за позивачем, якого було звільнено з посади судді за станом здоров'я, визнано право при виході у відставку на отримання вихідної допомоги та право на отримання відповідного посвідчення за Законом України «Про статус суддів».

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 1 березня 2016 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що органи державної судової адміністрації при розгляді заяви особи про виплату вихідної допомоги діяли з дотриманням вимог передбачених законодавством.

Отже, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом норм матеріального права, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

В ухвалах Вищого адміністративного суду України від 10 лютого, 25 листопада 2015 року, які надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи направив до судів першої інстанції на новий розгляд.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 лютого 2015 року, яка надана на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції на підставі статті 108 КАС повернув заяву особі, а в частині позовних вимог про визнання бездіяльності Вищої Ради юстиції, Верховної Ради України залишив без руху, та встановив строк позивачу для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Отже в наведених судових рішеннях касаційної інстанції не розв'язано спір по суті і вони не містить остаточного висновку щодо правильного застосування одних тих самих норм матеріального права, тому братися до уваги не можуть.

У постанові Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року, яка надана заявником, Верховний Суд України скасував рішення Вищого адміністративного суду України та ухвалив нове про визнання протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення особи з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Отже, аналіз зазначених судових рішень не дає підстав для висновку про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, оскільки вони прийнятті за різних фактичних обставин, які були встановлені під час розгляду цих справ, перевірка правильності встановлення яких не входить до компетенції Верховного Суду України.

Відповідно до статті 235 КАС Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у відкритті провадження про перегляд справи.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 235-240 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

Відмовити у допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_5 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, третя особа: управління Державного казначейства Бабушкінського району м. Дніпропетровська про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за заявою про перегляд Верховного Суду України ухвали Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2016 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.А. Коротких

Судді: О.В. Кривенда

О.Б. Прокопенко