Справа № 2-а-2485/11

Провадження №

ПОСТАНОВА

іменем України

22.04.2011 року м. Київ

Суддя Києво-Святошинського районного суду Нікушин В.В. розглянувши у скороченому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області про зобов’язання зробити перерахунок пенсії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області про визнання дій Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області неправомірними та зобов’язання зробити перерахунок пенсії, посилаючись на те, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії, інвалідом 2 групи внаслідок професійного захворювання, яке пов’язане з ліквідацією аварії на ЧАЕС та отримує державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров"ю, згідно ст.50 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Проте, відповідно до ч.4 ст.54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в усіх випадках розмір пенсії для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв’язок з роботами по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, не може бути нижчим 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров’ю у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

При зверненні позивача до відповідача з проханням перерахувати йому пенсію відповідно до чинного законодавства отримав відмову.

Просив визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області неправомірними та зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області зробити перерахунок і виплату державної пенсії по інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЄС в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової 75 % мінімальної пенсії за віком за шкоду заподіяну здоров’ю з 01 листопада 2010 року з врахуванням здійснених виплат.

Відповідач позов не визнав, зазначивши в запереченнях , що п.28 Розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року внесено зміни до ст.54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року. Там було зазначено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по II групі інвалідності  – 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Цим же Законом внесено зміни до ст.50 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року, де передбачено, що особам, віднесеним до категорії І, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах інвалідам II групи – 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Управління ПФУ в Києво-Святошинському районі при виплаті позивачеві пенсії керується постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №530 та постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, якими передбачено, що особам, віднесеним до І категорії, інвалідам ІІ групи здійснюються виплати додаткової пенсії у розмірі 20% прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб, та передбачено, що розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою не можуть бути нижчими відповідно 965,00 грн. та 1090,00 грн. Представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заперечуючи проти позову, просили застосувати ст. ст. 99, 100 КАС України.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, вважаю що наявних підстав достатньо для прийняття рішення у скороченому провадженні на підставі ст.. 183-2 ч. 1 п. 2 КАС України та задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом ІІ групи із встановленим причинно-наслідковим зв’язком між захворюванням, пов’язаним з Чорнобильською катастрофою та втратою працездатності.

Відповідно до ст.49 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 28.02.1991 року пенсії особам, віднесеним до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії встановлюються у вигляді державної пенсії, додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Згідно ч.4 ст.54 цього Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 28.02.1991 року пенсії, що визначаються інвалідам ІІ групи, які отримали інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими за 8 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до ст.50 вказаного Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, інвалідам ІІ групи, віднесеним до І категорії, виплачується у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

П.28 Розділу ІІ Закону України „ Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” від 28.12.2007 року внесено зміни до вищенаведених статей Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 28.02.1991 року та передбачено, що у всіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими по IІ групі інвалідності  – 200% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а особам, віднесеним до І категорії, інвалідам ІІ групи здійснюються виплати додаткової пенсії у розмірі 20% прожиткового мінімуму, встановленого для непрацездатних осіб.

Проте рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22.05.2008 року вищенаведені положення Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28.12.2007 року визнані неконституційними, тому згідно п.5 резолютивної частини цього рішення вони втрачають чинність з дня його ухвалення Конституційним Судом України.

Судом встановлено, що при виплаті позивачу пенсії Управління ПФУ в Києво-Святошинському районі керувалось нормами постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 та постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654, відповідно до норм яких, особам, віднесеним до категорії І, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, у розмірах інвалідам II групи – 20% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654 розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв’язок з Чорнобильською катастрофою не можуть бути нижчими 1090,00 грн.

Ці виплати здійснюються відповідачем з розрахункової величини 19 грн. 91 коп. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету

Проте суд вважає, вказані дії відповідача неправомірними з огляду на наступне.

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішенні від 20.03.2002 року №5-рп/2002, право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П.5 постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя ” №9 від 01.11.1996 року визначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

У відповідності до ст.17 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” від 05.10.2000 року основні державні соціальні гарантії, до яких відноситься, зокрема і мінімальний розмір пенсії за віком, встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Виходячи із встановленого чинним законодавством України розміру мінімальної пенсії за віком та прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, розмір державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, гарантований особі, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, інвалідом ІІ групи ст.ст.50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року перевищує розмір пенсій зазначеній категорії осіб, передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 та постановою Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 року №654.

Відтак, виходячи з вищенаведого та загальних засад пріоритетності законів над підзаконними нормативними актами, при вирішенні даного спору застосуванню підлягатимуть саме положення ст.ст.50, 54 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року, які передбачають, що пенсії, які визначаються інвалідам ІІ групи, які отримали інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими за 8 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до ст.50 вказаного Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, інвалідам ІІ групи, віднесеним до І категорії, виплачується у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, а не норми постанов Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530 та від 16.07.2008 року №654.

Таким чином суд вважає, що позивач має право на отримання пенсії як інвалід IІ групи, щодо якого встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, які мають бути виплачені відповідачем відповідно до мінімальної пенсії за віком, розмір якої передбачений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не постановою КМУ.

Наявність такого права у позивача є визначальним для вирішення вказаного спору, якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивачеві крім того, це право гарантується Конституцією України (частина друга статті 46 Конституції України).

Зі змісту ст.ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсій, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Не заслуговують на увагу положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, та пенсії як інваліду ІІ-ї групи, захворювання якого пов'язано з Чорнобильською катастрофою, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено ст.ст. 50 та 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Оскільки позивачу слід визначити пенсію, виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись, виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

За наведених обставин, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язаний проводити зазначені виплати у спосіб та в розмірах, що встановлені законодавством, чинним на момент їх здійснення.

Отже, суд вважає, що право позивача на отримання належних йому виплат, розрахованих відповідно до мінімальної пенсії за віком, було порушено.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність зобов’язати Управління ПФУ в Києво-Святошинському районі здійснити позивачу перерахунок розміру державної пенсії як особі, віднесеної до І категорії, інваліду ІІ групи, виходячи з того, що розмір державної пенсії повинен становити 8 мінімальних пенсій за віком, та додаткової – 75% мінімальної пенсії за віком, та задовольняючи вимоги в цій частині , зобов’язує відповідача здійснити йому виплату пенсії у зазначеному розмірі, з 01 листопада 2010 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про задоволення вимог позивача.

Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст.ст. 8, 22, 151 Конституції України, ст.ст. 9, 10, 11, 48, 50, 54, 67 Закону України „ Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ” від 28.02.1991 року, ст.59 Розділу І, п.28 Розділу ІІ, Закону України „ Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ” від 29.12.2007 року, ст.17 Закону України “ Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії ” від 05.10.2000 року, рішення Конституційного Суду України №10-рп/2008 року від 22.05.2008 року, рішення Конституційного Суду України від 20.03.2002 року №5-рп/2002, ст.. 4, 8, 9-12, 94, 99, 100, 158-163, 167 КАС України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати дїї посадових осіб Управління Пенсійного Фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області щодо перерахунку та виплати ОСОБА_1 державної пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи з 01.11.2010 року неправомірними .

Зобов'язати посадових осіб Управління Пенсійного Фонду України в Києво-Святошинському районі Київської області зробити перерахунок і виплату ОСОБА_1 державної пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1-ї категорії, інваліду 2-ї групи - в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком, а також зробити перерахунок щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, в розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, з 01.11.2010 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

Судовий збір віднести за рахунок державного бюджету України.

Допустити негайне виконання постанови суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: