Справа № 2-а-195/2008р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
4 березня 2008 року Попаснянский районний суд Луганської області
у складу: головуючого судді Григоренко Л.М..
при секретарі Корабльової Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Попасна
З участю позивача ОСОБА_1
Та представників ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Адміністративний позов ОСОБА_4 до УМВС України в Луганській області та ОСОБА_5 УМВС України в Луганській області про зміну дати та формулювання підстав його звільнення,
суд
Встановив:
14.12.1992 року позивач був прийнятий на службу до УМВС України в Луганській області в ОСОБА_5 райвідділ міліції, та 04.07.2006 року був звільнений з посади заступника начальника відділення карного розшуку в званні майора міліції за наказом № 195 л/с від 04.07.2006 року. Відповідно до якого, в його трудовій книжці було записано : „Служив в органах внутрішніх справ безперервно тринадцять років, шість місяців, 20 днів”. Згідно наказу позивач був звільнений на підставі п.64 „ж” Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України ( за власним бажанням).
Позивач, посилаючись на порушення його Конституційних прав на соціальний захист, пов’язаний з його правом своєчасного звільнення з органів внутрішніх справ за віком в запас на підставі п.2 ст.. 28 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” № 2233-ХП (12233-12) від 25.03.1992 року, в редакції Закону № 766-Х1У (766-14) від 18.06.1999 року зі змінами та доповненнями від 20.04.2000 року, який передбачав граничний вік виходу в запас за віком у 40 років, а йому на час подання рапорту про звільнення за вислугою років виповнилось 42 роки. Але його рапорти про звільнення не були безпідставно своєчасно розглянуті та задоволені, через що він втратив право на звільнення за віком, що потягло за собою втрату вихідної допомоги, передбаченої при звільненні за вислугу років. Крім того, у зв’язку з наступними змінами у порядку нарахуванні розміру пенсії він отримав пенсію значно меншу за розміром ніж інші працівники внутрішніх справ, які були звільнені до 01.01.2006 року, а також він втратив право на пільги на комунально-побутові послуги при звільненні за власним бажанням за п.64 „ж” Положення.
У зв’язку з чим він звернувся до суду з позовом в якому просить визнати дії посадових осіб ОСОБА_5 УМВС України в Луганській області та Управління МВС України в Луганській області незаконними, а наказ № 195 л/с від 04.07.2006 року УМВС України в Луганській області про звільнення його на пенсію за п.64 „ж” недійсним. Та зобов'язати відповідача змінити запис про дату його звільнення, так як вона не відповідає його рапорту в якому він просив звільнити його за наявністю вислуги років від 24.10.2005 року, який був погоджений начальником ОСОБА_5 УМВС, а також повторному рапорту від 23.12.2005 року та змінити формулювання причини його звільнення. А саме: в наказі про його звільнення вказати, що він був звільненій з органів внутрішніх справ за п. а) ст.. 65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114, з 29 грудня 2005 року. Так як на той час він мав на це право і за ним зберігались всі пільги пов’язані з розміром нарахування йому пенсії за віком, право на вихідну допомогу та соціальні пільги на комунально-побутові послуги після звільнення.
В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги щодо визнання неправомірними дій та бездіяльності посадових осіб пов’язаних з його несвоєчасним звільненням та визнання наказу про його звільнення за п.”ж” ст.. 64 Положення про проходження служби (за власним бажанням ) не недійсним. Та зміни дати і підстав його звільнення. А також уточнив свої позовні вимоги, в частині нарахування та сплати йому вихідної допомоги, які просив залишити без розгляду, так як це питання він буде ставити окремо в іншій позовній заяві.
Представники відповідачів позов не визнали, посилаючись на п.68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, відповідно до якого позивач мав звернутись з рапортом про звільнення не пізніше як за три місяці до його звільнення, так як вважають, що цей пункт регулює строки звернення з рапортом про звільнення. При цьому визнали, що позивач дійсно на час подачі ним рапортів з вимогою про звільнення його зі служби за віком, а саме: від 24.10.2005 року та від 23.12.2005 року мав право звільнитися за п. а) ст.. 65 Положення, так як на час подання рапорту 24.10.2005 року він мав граничній вік для звільнення в запас за вислугою років та право на отримання пенсії по лінії МВД. Представник ОСОБА_5 МВС вважає, що своєчасне звільнення позивача не відбулось з вини самого позивача так як він не наполягав на своєму звільненні та не вказав в рапорті з якої дати його звільнити.
Щодо зникнення оригіналів рапортів позивача від 24.10.2005, та від 23.12.2005 року представник ОСОБА_5 УМВС пояснила, що вони дійсно були зареєстровані в ОСОБА_5 ВС в журналі вихідної кореспонденції, але до Управління МВС України в Луганській області вони не потрапили, та за цими рапортами ОСОБА_5 ВС не були направлені подання про звільнення ОСОБА_6А, так як вони не були передані керівництвом ОСОБА_5 УМВС до сектору роботи з персоналом ОСОБА_5
Суд, заслухавши доводи сторін та їх представників, дослідивши докази надані сторонами та письмові матеріали справи, вважає необхідним позов задовільними у повному обсязі з наступних підстав.
Судом встановлено, що предметом спору є порядок звільнення зі служби працівників органів внутрішніх справ, який регулюється Законами України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” та Положенням про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.
Відповідно до ч.1 ст.. 71 КАСУ „Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст..72 цього кодексу”.
Ч.2 ст.71 КАСУ передбачає, що „В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову”.
Із пояснень позивача, а також його рапорту від 24.10.2005 року на а.с. 8, військового квитка на а.с.101, та трудової книжки на а.с.102 видно, що він дійсно звернувся своєчасно, так як йому на час подання рапорту про звільнення за вислугою років виповнилось 42 роки ( при граничному віку 40 років), та відповідно до Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом з рапортом про звільнення у зв'язку з наявністю в нього вислуги років та настання граничного віку, який давав йому право на звільнення зі служби у запас з отриманням вихідної допомоги, пенсії, та за ним зберігались всі пільги щодо матеріально-побутових послуг які передбачені для працівників внутрішніх справ.
Цей рапорт був зареєстрований в ОСОБА_5 райвідділі про що свідчить штамп та дата у лівому куті рапорту. Що визнав і представник ОСОБА_5 УМВС у суді і що підтверджується довідкою про реєстрацію рапортів позивача з вимогою про його звільнення з органів внутрішніх справ на а.с.110. Як видно з резолюції на цьому рапорті (а.с.8) він був погоджений з начальником ОСОБА_5 УМВС. Але подання про звільнення позивача за його рапортом, посадовими особами сектору роботи з персоналом ОСОБА_5 УМВС не було направлене до Управління МВС України в Луганській області для звільнення позивача, на думку суду без поважних причин. Бо представник ОСОБА_5 УМВС не спростував доводи позивача на а.с.111-116 щодо мотивів та дійсних причин не своєчасного звільнення позивача зі служби. Та не довів необґрунтованість його доводів щодо неналежного ставлення начальника сектору роботи з персоналом ОСОБА_5, на той час майора міліції ОСОБА_7, який маючи погоджений та підписаний начальником міліції рапорт про звільнення позивача за віком не направив подання про його звільнення до управління. Яке він повинен був негайно направити до Управління МВС України в Луганській області для звільнення позивача, так як строки подання рапорту про звільнення передбачені п..68 Положення( на які посилаються представники відповідачів) не мають ніякого відношення до звільнення за віком, так як саме настання відповідного віку і дає право на звільнення з часу досягнення відповідного віку .
Щодо наполегливості позивача про звільнення за віком та дати звільнення, то про це свідчать як дати за якими були підписані рапорти: перший від 24.10.2005 року (а.с.8) так і другій від 23.12.2005 року (а.с.10). Так як з’ясувавши, що його рапорт від 24.10.2005 року не був своєчасно направлений до Управління для оформлення наказу про його звільнення, а за цей час змінився начальник Управління ВМС України в Луганській області, позивач, наполягаючи на своїх вимогах про звільнення знов звернувся з аналогічним рапортом 23.12.2005 року з тих же самих підстав, що підтверджується рапортом на а.с.10. Однак той же самий начальник ОСОБА_5 УМВС ОСОБА_8, який місяць потопу погодив рапорт позивача про звільнення за наявності вислуги років, після повторного звернення позивача з аналогічним рапортом безпідставно, без посилань на будь які нормативні акти, або інші обставини відмовив позивачу в погодженні рапорту про звільнення при наявності у позивача законного права на звільнення на пенсію за вислугою років та досягнення відповідного віку.
Через що позивач вимушений був в трете звертатись з рапортом з тих же підстав про звільнення, про що свідчить рапорт від 24.02.2006 року, який до речи позивач був вимушений писати двічі. Про що свідчать дві копії рапортів на а.с.9 та 11 на яких стоять однакові кутові штампи та однакова реєстрація дати подачі рапортів, але резолюції того ж самого начальника ОСОБА_5 ОСОБА_9 протилежні. Перша свідчить про відмову в задоволенні рапорту про звільнення. Друга, після звернення позивача до керівництва УМВС в Луганській області зі скаргою на свавілля начальника ОСОБА_5, свідчить про погодження рапорту про його звільнення. Чим самим керівником ОСОБА_5 ВС ОСОБА_9 був визнаний факт незаконної відмови в погоджені рапорту позивача про звільнення за віком на підставі п.65 „А” Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України як за рапортом від 23.12.2005 року (а.с.10), так і за рапортом від 24.02.2006 року на а.с.9. Однак і після цього, подання про звільнення за рапортом позивача не було негайно направлено ОСОБА_5 УМВС в Управління МВС України в Луганській області без всяких підстав та пояснень. Про що свідчить висновки службової перевірки за фактом відсутності в матеріалах особової справи рапортів про звільнення із ОВС позивача на а.с.133-135. І тільки після подачі рапорту від 06.05.2006 року (а.с.12) позивач на решті був звільнений, але вже після вступу в силу нової редакції Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” від 11 травня 2007 року № 1014-У (а.с.95) відповідно до якого ч.2 п.20 ст.28 були змінені і граничний вік перебування військовозобов’язаних у запасі, а саме сержантський і старшинський склад ( до якого відносився позивач при звільненні з військової служби, що видно із військового квітка на а.с.101) який подовжили до 45 років. Враховуючи вік позивача, який не мав 45 років за віком на час звільнення його зі служби з органів внутрішніх справ, він штучно був позбавлений права на вихід на пенсію за віком у зв’язку з чим його було звільнено зі служби 04.07.2007 року не за п.65 а), а за п. 64 „ж” Положення про проходження служби. Але такий порядок звільнення позивача за п. 64 „ж” Положення, позбавив його права на вихідну допомогу при звільненні та він втратив право на користування пільгами після звільнення з органів внутрішніх справ за комунально-побутові послуги. А в загалі, враховуючи те, що перший рапорт про звільнення його на пенсію від 24.10.2005 року який був своєчасно поданий позивачем за формою, відповідно до Положення про проходження служби.., та погоджений з керівництвом ОСОБА_5 ВС з вини відповідача ОСОБА_5 УМВС позбавив його права не тільки на звільнення на пенсію за віком, але й суттєво вплинув на розмір самої пенсії, яка значно менше за розміром від той, що повинна була бути йому нарахована до 01.01.2006 року, так як змінився порядок нарахування пенсії.
Відповідно до ст.3 Конституції України „Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави”.
Ч.2 ст.19 Конституції України зобов'язує „Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України”. Крім того ч.2 і ч.3 ст.22 Конституції України передбачено, що „Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод”.
Відповідно до ч.1 ст.64 Конституції України „Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України”.
Право громадян України на соціальний захист, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування гарантуються ст..46 Конституцією України.
Тому суд, аналізуючи всі вище вказані доводи позивача, які викладені в його адміністративному позові на а.с.6-7, та уточнені на а.с.147-148, і обґрунтовані на а.с.111-116, які підтверджені доданими до справи документами вважає, що вони свідчать про неправомірність дій та бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а саме відповідачів, якими було суттєво порушене законне право позивача на своєчасне його звільнення зі служби з органів внутрішніх справ на пенсію. Що негативно вплинуло на розмір пенсії нарахованої позивачу після 01.01.2006 року, у зв’язку зі зміною порядку її нарахування та підстав звільнення за п. 64 „ж” Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України, позбавило його права на отримання вихідної допомоги у зв’язку зі звільненням його не за п. а) ст.. 65 ( за вислугою років за віком), а за п. „ж” ст.. 64 Положення ( за власним бажанням), позбавило його пільг передбачених ст.. 22 закону України „ Про міліцію” відповідно, до якої він мав право на 50% знижку на комунальні послуги в тому числі і на квартплату для працівників органів внутрішніх і після звільнення за п.а) ст.. 65 Положення.
Всі ці доводи не були відповідно до ч.2 ст.71 КАСУ спростовані відповідачами та не була доказана правомірність їх дій та бездіяльність, які пов’язанні з порушенням порядку звільнення позивача зі служби з органів внутрішніх справ в порушення п.2 ст.. 28 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” та п. а) ст.. 65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України за вище вказаних обставин.
Тому суд вважає необхідним позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати неправомірними дії та бездіяльність ОСОБА_5 районного відділу внутрішніх справ та Управління внутрішніх справ МВС України в Луганській області пов’язані з не своєчасним звільненням ОСОБА_6 за віком в порушення п.2 ст.. 28 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” та п. а) ст.. 65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України.
На підставі чого визнати наказ УМВС України в Луганській області № 195 л/с від 04.07.2006 року про звільнення ОСОБА_6 за п. 64 „ж” Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України з 04.07.2006 року не чинним, та зобов’язати Управління МВС України в Луганській області внести зміни до наказу про звільнення позивача, та до трудової книжки, вказавши дату його звільнення з 29.12.2005 року за п. а) ст..65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.
Що до судових витрат, то відповідно до Декрету КМУ „Про державне мито” та ст..94 КАСУ сторони звільнені від сплати державного мита.
На підставі викладеного, та керуючись ст..1 Протоколу № 14 Європейської конвенції по правам людини, ст.ст.3 ч.2, 8, ч.2 ст.19, 22, 46, 64 Конституції України, ст.ст.12,17-1 Закону України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року, п.2 ст.. 28 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу” № 2233-ХП (12233-12) від 25.03.1992 року, в редакції Закону № 766-Х1У (766-14) від 18.06.1999 року зі змінами та доповненнями від 20.04.2000 року, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.
Та керуючись ст.ст.5,9,17,18,71,76,79,86, 94-95,143,159-162,185,186 КАСУ України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати неправомірними дії та бездіяльність ОСОБА_5 районного відділу внутрішніх справ та Управління внутрішніх справ МВС України в Луганській області пов’язані з не своєчасним звільненням ОСОБА_6 за віком в порушення п.2 ст.. 28 Закону України „Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, та п. а) ст.. 65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України.
На підставі чого визнати наказ УМВС України в Луганській області № 195 л/с від 04.07.2006 року про звільнення ОСОБА_6 за п. 64 „ж” Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України з 04.07.2006 року не чинним.
Зобов’язати Управління МВС України в Луганській області внести зміни до наказу № 195 л/с від 04.07.2006 року та до трудової книжки ОСОБА_6 про його звільнення, вказавши дату його звільнення з 29.12.2005 року за п. а) ст..65 Положення про проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 року № 114.
На постанову може бути подано заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови та апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, до Донецького апеляційного суду через ОСОБА_5 райсуд.
Суддя