Справа № 2-а-154/07р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
1 березня 2007 року Попаснянский районний суд Луганської області
у складу: головуючого судді Григоренко Л.М..
при секретарі Корабльової Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Попасна
Адміністративний позов ОСОБА_1 до УМВС України в Луганській області та Первомайського МВВС України в Луганській області про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, майнової шкоди заподіяної несплатою компенсації за спецодяг, та інші засоби індивідуального захисту, та про внесення змін в офіційні документи для призначення пенсії та додаткових видів грошового забезпечення,
суд, -
Встановив:
Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з 14.02.1978 року по 26.12.2003 року, а всього 25 років 10 місяців 12 днів. Крім того протягом двох років проходив службу в лавах Збройних Сил. З 26.12.2003 року позивач вийшов на пенсію за віком з посади оперативного чергового Первомайського МВ УМВС України за наказом № 333 від 26.12.2003 року.
Посилаючись на те, що з 29.08.1995 року згідно наказу № 577 від 29.08.1995 року йому почали сплачувати щомісячно 25% доплати у розмірі 58 грн.64 коп., від суми пенсії, яка могла б бути йому нарахована відповідно до п.”а” ст.. 2 Наказу Президента України за № 926/96” у межах асигнувань, у зв’язку з досягненням ним права на пенсію за вислугою років згідно законодавства, яка сплачувалась йому разом з грошовим утриманням до 01.09.2001 року. Після 01.09.2001 року її виплати були припинені до самого звільнення з посиланням на відсутність коштів, не зважаючи на те, що з нього вона не знімалась. А також посилаючись на те, що про цей факт йому стало відомо тільки в серпні 2005 року після звернення до пенсійного відділу УМВС за перерахунком пенсії, тому раніше він не міг звернутись до суду за захистом своїх порушених прав і звернувся до суду з дійсним позовом тільки після того як йому стало відомо, що ця доплата не ввійшла йому у грошове забезпечення для нарахування пенсії, бо не нараховувалась та не сплачувалась йому на момент виходу його на пенсію. Тому позивач, вважає, що були порушені його соціальні права на своєчасне отримання заробітної плати, бо грошова допомога у розмірі 25% від пенсії за вислугу років є частиною його заробітку відповідно до ст..94 КЗпП у зв’язку з чим він просить стягнути на його користь за 28 місяців разом 1641 грн.92 коп. згідно довідки № 47/131 від 05.04.06 року. Крім того вважає, що у випадку нестачі грошей бухгалтерія повинна була нараховувати йому цю доплату, так як наказом вона з нього не знімалась та закласти її в його грошовий атестат, так як це впливає на розмір нарахованої йому пенсії.
Крім того з вини відповідача, який не інформував його про розмір та склад грошового утримання яке підлягало йому сплачувати, йому не виплачувались і інші передбачені п.2 Наказу Президента надбавки до заробітку, а саме - щорічна матеріальна допомога у розмірі 100% грошового забезпечення (окладів грошового забезпечення та надбавки за вислугу років) за 7 років з 1997 року по 2003 рік включно при наданні чергової відпустки, до якої повинна була сплачуватись матеріальна допомога, разом з грошовим утриманням. Але відповідно до довідки Первомайського ГО УИВД від 05.04.2006 року за період з 1997 по 2003 рік йому не була виплачена матеріальна допомога у загальному розмірі 2162,85 грн. А разом с недоплаченою пенсією за вище вказаний час загальна сума недоплат складає 3804 грн.77 коп.
Невиплата йому цих доплат потягла за собою не внесення їх до грошового атестату, якій складався бухгалтерією Первомайського МВ УМВС України в Луганській області, що в подальшому вплинуло на розмір нарахованої йому пенсії, яка відповідно до ст.. 43 Закону України „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців , осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осію” № 1769-У1 від 15.06.2004 року обчислюється з розміру грошового забезпечення за останньою посадою перед звільненням, враховуючи щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення, та премії). У зв’язку з чим розмір пенсії йому нарахований у меншому розмірі чим він має право, через що він несе збитки з дня нарахування йому пенсії по теперішній час.
Крім того, позивач посилається на порушення відповідачем ст..16 Закону „Про міліцію” та ст.. 163 КЗпП України які передбачають забезпечення його під час проходження служби спеціальним одягом, зразок якого затверджений КМУ, в належній кількості, який відповідачем не забезпечувався, у зв’язку з чим він був змушений купувати його за свої кошти, а також користуватись власним одягом, що підтверджується довідкою № 387 від 31.12.2003 р., відповідно до якої йому не було видано 18 найменувань предметів форменого одягу на загальну суму 3890 грн.01 коп. яка при виході на пенсію йому не була компенсована.
Тому позивач звернувся до суду з дійсним позовом в якому просить:
1. Визнати всі вказані в позові не нараховані та несплачені йому кошти грошового забезпечення – заборгованістю по заробітній платі.
2. Стягнути з УМВС України в Луганській області на його користь не доплачену пенсію за 12 місяців 2005 року у розмірі 1880 грн.36 коп., за 11 місяців 2006 року – 3300 грн. 77 коп., 25 % не донарахованої та не сплаченої суми пенсії за 28 місяців у розмірі 1641 грн.92 коп., матеріальну допомогу за сім років у розмірі 2162 грн.85 коп, компенсацію за формений одяг у розмірі 3890 грн.01 коп., а загалом 12795 грн.91 коп.
3. Зобов’язати УМВС України в Луганській області перерахувати призначену йому пенсію, та виплачувати її у розмірі 1879 грн.41 коп. з 01.12.2006 року.
4. Всі судові витрати по справі покласти на відповідача.
В судовому засіданні позивач зменшив свої позовні вимоги у частині розміру грошової компенсації за формений одяг, так як помилково вказав в позові суму грошової компенсації у розмірі 3890 грн.01 коп., тоді як згідно з довідкою ця сума становить 2611 грн.16 коп. Решту позовних вимог підтримав.
Представник відповідача УМВС України в Луганській області двічі не з’явився у судове засідання хоча належним чином був повідомлений про час та дату розгляду справи в суді, але будучи допитаний судовим дорученням позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні у зв’язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду. Представник Первомайського МВВС УМВС України В Луганській області позов також не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись як на його не обґрунтованість, так і на пропуск строку давності для звернення до адміністративного суду у відповідності до ст..99 п.2 КАСУ, справу просив розглянути у його відсутність.
Суд, заслухавши доводи позивача, дослідивши надані сторонами докази та матеріали справи вважає необхідним в задоволенні позову відмовити з наступних підстав..
Судом встановлено, що позивач дійсно проходив службу в органах внутрішніх справ в первомайському МВВС УМВС України в Луганській області і був звільнений у зв’язку з виходом на пенсію згідно наказу № 333 від 26 . 12 . 2003 року (а.с.24,33).
Позивачу дійсно виплачувалась доплата у розмірі 25% від пенсії за вислугою років у розмірі 58,64 грн. відповідно до наказу МВД України № 577 від 29.08.1995 року до 01.09.2001 року згідно довідки на ас.8. А також з 1997 року до 2003 року йому не виплачувалась матеріальна допомога на загальну суму 2162 грн.85 коп., згідно довідки на а.с.4. Крім того не була виплачена грошова компенсація замість форменого одягу на суму 2611 грн.16 коп. згідно довідки на а.с.29.
Однак відповідний адміністративний позов може бути поданий тільки в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого ч.2. Ст.99 КАСУ, яка передбачає річний строк звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, якщо не встановлено інше, та який обчислюється з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст..100 КАСУ пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. А з заперечень обох позивачів видно, що вони саме наполягають на відмові в задоволенні позову саме з причини пропуску річного строку для звернення з адміністративним позовом.
Як з пояснень позивача так і з матеріалів справи вбачається, що позивач був звільнений на пенсію 26.12.2003 року і йому було відомо про наявність заборгованості як за формений одяг так і за не сплату 25% від пенсії за вислугу років, а також матеріальну допомогу, які він не отримував у період проходження служби. Але він звернувся до суду тільки 23.11.2006 року, тобто після спливу передбаченого КАСУ однорічного строку звернення до суду, посилаючись на те, що якби він звернувся до суду у період проходження служби то мав би неприємності по роботі геть до звільнення з будь-якої причини. Однак одразу ж після звільнення він знов не звернувся до суду, а намагався як він пояснив суду вирішити ці питання у добровільному порядку, звертаючись до МВС Україні. Йому було відмовлено і в цьому. Однак всі ці роки він надіявся на порядність посадових осіб МВС і тому не звертався до суду, а звернувся тільки тоді коли втратив всяку надію на добровільне вирішення цих питань. Однак це не є поважною причиною.
В своєму адміністративному позові та в судовому засіданні позивач не заявляв клопотання про поновлення йому строків для звернення з адміністративним позовом до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав та не навів поважних причин і не надав доказів цих поважних причин для поновлення процесуальних строків для звернення до суду. Тому враховуючи вимогу представників відповідачі, які наполягали на відмові в задоволенні позову з причини пропуску річного строку для звернення до адміністративного суду з дійсним позовом, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням річного строку звернення до адміністративного суду.
Посилання позивача на необхідність застосування до нього норм КЗІП України є не відповідними діючого законодавству та роз’ясненню Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” № 13 от 24.12.1999 року де в п.2 зазначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.
Що до судових витрат, то відповідно до Декрету КМУ «Про державне мито» та ст..94 КАСУ сторони звільнені від сплати державного мита.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.5,9,17,18,71,76,79,86, 99--100, 143,159-162,185,186 КАСУ України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до УМВС України в Луганській області та Первомайського МВВС УМВС України в Луганській області про стягнення заборгованості по грошовому забезпеченню, майнової шкоди заподіяної несплатою компенсації за спецодяг, та інші засоби індивідуального захисту, та про внесення змін в офіційні документи для призначення пенсії та додаткових видів грошового забезпечення в повному обсязі у зв’язку з пропуском строків звернення до адміністративного суду.
На постанову може бути подано заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення постанови та апеляційна скарга протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області через Попаснянский райсуд.
Суддя