КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа№ 910/11753/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Подопригора Д.Ю. (довіреність №9 від 19.01.2016 р.)

від відповідача - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ»

на рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2016 р.

у справі №910/11753/16 (суддя Головатюк Л.Д.)

за позовом Приватного акціонерного товариства «Альба Україна»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Альба Україна» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ» про стягнення з відповідача 94483,65 грн. основного боргу, 69956,73 грн. інфляційних втрат та 6000,99 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.08.2016 р. позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 94483,65 грн. основного боргу, 69956,73 грн. інфляційних втрат, 6000,99 грн. 3% річних та 2556,62 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, а строки розгляду апеляційної скарги обмежені ст. 102 ГПК України, колегія суддів, вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку без участі представника відповідача.

Колегія суддів зазначає, що ухвалою від 22.08.2016 р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, апеляційний господарський суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

13.02.2014 р. між Приватним акціонерним товариством «Альба Україна» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ» (покупець) було укладено договір купівлі-продажу № 1117.

Згідно п.п. 1.1., 1.2. договору, продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов договору.

Товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному окремому випадку у видаткових накладних (далі «видаткові накладні»).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Альба Україна» було здійснено поставку лікарські засобів та виробів медичного призначення ТОВ «ЮНІЯФАРМ» відповідно до видаткових накладних за договором №1117 на загальну суму 94483,65 грн.

Згідно п.п. 5.1., 5.2. договору, покупець проводить оплату товару у формі безготівкового розрахунку шляхом перерахування грошових коштів па поточний рахунок продавця. Оплата кожної товарної партії проводиться в повному обсязі на умовах, що вказуються в видатковій накладній на поставку товарної партії.

Відповідно до п. 6.1. договору, товар вважається переданим продавцем і прийнятим покупцем по кількості та асортименту в момент підписання сторонами видаткової накладної на товарну партію.

Відповідачем було прийнято товар згідно вищевказаних видаткових накладних, підписано видаткові накладні та скріплено печаткою товариства, а відтак товар вважається прийнятим відповідачем по кількості та асортименту у строк, у повному обсязі, претензії щодо отриманого товару відсутні.

У судовому засіданні 12.09.2016 р. були оглянуті оригінали вищезазначених накладних.

Позивач стверджує, що оплата за отриманий товар в зазначений строк здійснена не була та станом на день розгляду даної справи в суді відповідач не здійснив оплати за отриманий від позивача товар.

Таким чином, станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість перед позивачем за проданий та поставлений (переданий) товар в розмірі 94483,65 грн.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до приписів ч.ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

В силу ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 688 ЦК України, покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Згідно ч. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ст. 664 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 ст. 665 ЦК України встановлено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.

В матеріалах справи відсутні, а відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти позовних вимог про стягнення основного боргу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 94483,65 грн. основного боргу є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленому розмірі.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за поставлений товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

У зв'язку з чим, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 6000,99 грн. та інфляційні втрати в розмірі 69956,73 грн.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6000,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 69956,73 грн. є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у заявленному розмірі.

Щодо посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що у видаткових накладних відсутнє посилання на конкретний договір, то вказані посилання є безпідставними, оскільки всі видаткові накладні містять посилання на договір №1117 від 13.02.2014 р.

Не заслуговують на увагу доводи скаржника про те, що на отримання товарів відповідачем не видавалась довіреність, оскільки довіреність не являється первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції.

Згідно листа Міністерства фінансів України № 31-04200-30/23-7454/6784 від 29.08.2005 р., довіреність на отримання цінностей, яка відповідно до пункту 8 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996, видається на строк не більше 10 днів і є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Тобто довіреність не являється документом, що підтверджує факт господарської операції по передачі товару.

Відпуск матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не являється запереченням факту передачі (поставки) товарів.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 17.09.2009 р. по справі №21/105, від 06.03.2012 р. №5023/9475/11 (5026/5521/11/11) та в постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 р. по справі №3-77гс15.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням або неправильним застосуванням норм матеріального або процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІЯФАРМ» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 02.08.2016 р. у справі №910/11753/16 залишити без змін.

Справу №910/11753/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк